Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №752/8561/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 752/8561/21

провадження № 61-15828св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлія Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Степаненко О. К., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Київського МНО) Кузьменко Ю. В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» (далі - ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»), в якому просила:

витребувати на користь ОСОБА_1 з володіння ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» належне товариству на підставі договорів купівлі-продажу № № 94, 96, посвідчених 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Кузьменко Ю. В., нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1249617980361);

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Кузьменко Ю. В. від 02 березня 2021 року (індексний номер 56883063) про державну реєстрацію права власності ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361);

скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» на 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361), запис про право власності від 02 березня 2021 року № 40797068, підстава для державної реєстрації - договір

купівлі-продажу № 94, посвідчений 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Кузьменко Ю. В., одночасно припинивши право власності

ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» на цей об`єкт нерухомого майна;

скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» на 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361), запис про право власності від 02 березня 2021 року № 40797011, підстава для державної реєстрації - договір

купівлі-продажу № 96, посвідчений 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Кузьменко Ю. В., одночасно припинивши право власності

ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» на цей об`єкт нерухомого майна;

стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського МНО Кузьменко Ю. В. кошти в сумі 97 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 14 серпня 2008 року між ТОВ «Наталі № 528» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що становило 49/100 частин від майнового комплексу, загальною площею 396,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Продаж вказаної будівлі вчинено за 1 025 000,00 грн.

26 серпня 2008 Бюро технічної інвентаризації міста Києва на підставі наведеного договору купівлі-продажу від 14 серпня 2008 року зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на зазначену нежитлову будівлю (літ. В).

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 виявила, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 незаконно зайняли вказане приміщення, яке належить їй на праві власності, та без її дозволу здійснюють ремонтні роботи.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як на підставу для зайняття приміщення послалися на два договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/2 частині кожному нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 отримала у власність спірне нежитлове приміщення на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті її матері ОСОБА_5 , яка володіла цим приміщенням на підставі свідоцтва про право власності від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації згідно з наказом від 21 липня 1998 року № 349, та інформаційної довідки Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 грудня 2016 року серії НЖ-2016№659.

Зазначила, що вказані правовстановлюючі документи ОСОБА_5 не видавалися.

У січні 2018 року позивачка звернулась з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про витребування майна (спірного приміщення), скасування державної реєстрації, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (справа № 752/456/18).

24 квітня 2018 року у вказаній справі № 752/456/18 Голосіївський районний суд міста Києва постановив ухвалу про забезпечення позову, якою наклав арешт на спірне приміщення.

Вказане обтяження зареєстровано 26 червня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, номер запису про обтяження 26993498.

У справі № 752/456/18 встановлено, що свідоцтво про право власності від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 , наказ Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 21 липня 1998 року № 349 та інформаційна довідка Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 грудня 2016 року серії НЖ-2016№659 не видавалися, право власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_5 не реєструвалося.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням у справі № 752/456/18 позов ОСОБА_1 задовольнив, зокрема витребував у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1/2 частині спірного приміщення.

Однак, потім позивачка дізналася, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що на вказану нежитлову будівлю судом у справі накладено арешт, і розуміючи, що справжнім власником цієї будівлі є ОСОБА_1 , незаконно відчужили зазначену будівлю на користь ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт», про що приватний нотаріус Київського МНО Кузьменко Ю. В. 02 березня 2021 року винесла рішення про державну реєстрацію права власності спірного майна за ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 26 травня 2025 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що реконструкція та новий технічний паспорт змінюють ідентичність об`єкта нерухомого майна.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачка не мала права власності саме на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , а є власником іншої будівлі, а саме нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відсутність в державному реєстрі відомостей про обтяження дозволяє вважати набувача добросовісним.

Місцевий суд також виснував, що ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» є добросовісним набувачем, оскільки на момент набуття у власність спірного майна відомості про накладений арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не відображалися, технічні характеристики та адреси об`єктів є різними, а позивачка не довела вибуття майна з її володіння поза волею, тому підстав для витребування майна та скасування реєстраційних дій немає.

ТОВ «ЮКЦ«Юрисконсульт» не могло і не повинно було передбачати наявність ризику того, що право власності на нерухоме майно може бути припинено за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у справі № 752/456/18.

Суд першої інстанції вважав, що вимога про відшкодування моральної шкоди як похідна також не підлягала задоволенню.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білик О. А., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року задовольнив частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року скасував, ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову.

Витребував на користь ОСОБА_1 з володіння ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» нерухоме майно, яким товариство володіє на підставі договорів

купівлі-продажу № № 94, 96, посвідчених 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського МНО Кузьменко Ю. В., відповідно до яких ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» набуло право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361).

У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, щоу справі № 752/456/18 (рішення в якій щодо витребування у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь позивачки по 1/2 частині спірного приміщення набрало законної сили 11 квітня 2023 року) встановлено недійсність всіх документів, які стали підставою набуття права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та незаконність правочинів дарування спірного майна ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Апеляційний суд вважав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про різність будівель з літерою А та літерою В, оскільки висновок експерта щодо відмінності об`єктів, на який посилався місцевий суд, складений на підставі відомостей з документів, які ніколи не видавались.

Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що відповідно до наданого позивачкою технічного паспорту нежитлова будівля, яка складається з двох приміщень площею 133,9 кв. м та 61,1 кв. м, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:042:0002. Представник ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» в суді апеляційної інстанції не зміг пояснити чи будівля з літерою А є окремим приміщенням, відмінним від будівлі з літерою В, або є частиною цієї будівлі. Також не посилався на те, що є ще одна нежитлова будівля за вказаною адресою.

Апеляційний суд зазначив, що на момент укладення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 правочину з ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» спірний об`єкт нерухомості перебував під арештом відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у справі № 752/456/18. Обтяження зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 26 червня 2018 року за номером 26993498.

Суд апеляційної інстанції виснував, що договір купівлі-продажу від 02 березня 2021 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» укладено після накладення арешту та внесення запису про це обтяження до державного реєстру. Отже, добросовісність ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» виключається, оскільки спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 внаслідок умисних незаконних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» придбало це майно під час дії арешту, відомості про який були наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час такого набуття.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса Київського МНО Кузьменко Ю. В. та скасування державної реєстрації права власності апеляційний суд керувався тим, що такі вимоги не є ефективними у разі наявності підстав для витребування майна.

Щодо вимоги про відшкодування солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського МНО Кузьменко Ю. В. на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої порушенням прав позивачки, апеляційний суд відмовив у її задоволенні, оскільки винні дії вказаних осіб не доведені, і це не було предметом розгляду у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2025 року, ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт» просить постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19, від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21;

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд:

безпідставно взяв до уваги обставини, встановлені у справі № 752/456/18, у якій заявник не брав участі, незважаючи на те, що висновком експертизи, проведеної на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт», спростовується те, що спірне приміщення та приміщення, яке позивачка придбала за договором купівлі-продажу від 14 серпня 2008 року, є одним і тим самим приміщенням;

не врахував, що технічні характеристики спірної будівлі та її інше місцерозташування, що випливає з інформації у технічному паспорті на неї, відрізняються від приміщення, належного позивачці, що підтверджено висновком екпертизи, тому її право заявником не порушено;

залишив поза увагою, що товариство є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на час набуття його у власність у державному реєстрі були відсутні будь-які відомості про накладений арешт.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивачка, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

15 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» на постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи. Відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року 06367/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

14 серпня 2008 року між ТОВ «Наталі № 528» (продавцем) і ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195,00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що становило 49/100 частин від майнового комплексу, загальною площею 396 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3 вказаного договору продаж нежитлової будівлі здійснено сторонами за 1 025 000,00 грн.

Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 14 серпня 2008 року № 6378913, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 листопада 2013 року № 13287176, технічним паспортом на нежитловий будинок (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1 .

26 серпня 2008 року Бюро технічної інвентаризації міста Києва на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 14 серпня 2008 року зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю (літ. В) за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2018 року в адміністративній справі № 826/16310/17 державного реєстратора зобов`язано внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни до запису про право власності ОСОБА_1 на нежилу будівлю (літ. В), загальною площею 195,00 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реєстрації права власності як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Згідно з технічним паспортом вказана нежитлова будівля, що належить ОСОБА_1 , складається з двох приміщень - площею 133,9 кв. м і 61,1 кв. м.

17 травня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А. із заявою про прийняття спадщини після своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі заяви ОСОБА_4 про прийняття спадщини приватний нотаріус Михайленко С. А. відкрив спадкову справу № 4/2017.

ОСОБА_4 на підтвердження наявності спадкового майна подала приватному нотаріусу Михайленку С. А. документи, а саме: свідоцтво про право власності від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації згідно з наказом від 21 липня 1998 року № 349, відповідно до якого ОСОБА_5 є власником нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з відміткою про те, що право власності на зазначене майно зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 21 серпня 1998 року в реєстровій книзі № 2782-П; інформаційну довідку Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 14 грудня 2016 року серії НЖ-2016№659, у якій зазначено,що право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_5 .

На підставі вказаних документів 17 травня 2017 року приватний нотаріус Київського МНО Михайленко С. А. видав ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_4 є спадкоємицею майна, що належить ОСОБА_5 , а саме нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

19 липня 2017 року укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір 19 липня 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО Кравцовим О. О. і зареєстровано в реєстрі за № 146.

19 липня 2017 року укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір 19 липня 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО Кравцовим О. О. і зареєстровано в реєстрі за № 150.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського МНО Михайленка С. А., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського МНО Кравцов О. О., Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, витребування майна з чужого володіння, скасування державної реєстрації (справа № 752/456/18).

24 квітня 2018 року в цивільній справі № 752/456/18 Голосіївський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та наклав арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить в рівних частинах ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Вказане обтяження (арешт на нежитлову будівлю) 26 червня 2018 року зареєстровано державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Янович І. Я., номер запису про обтяження 26993498.

Відомості про реєстрацію наведеного обтяження містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У цивільній справі № 752/456/18 Голосіївський районний суд міста Києва витребував у приватного нотаріуса Михайленка С. А. копії документів із спадкової справи, відкритої за заявою ОСОБА_4 після померлої ОСОБА_5 , зокрема: копію заяви ОСОБА_4 від 17 травня 2017 року про прийняття спадщини, в якій зазначено, що ОСОБА_4 надає, серед іншого, свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , від 18 серпня 1998 року серії КП № НОМЕР_2, інформаційну довідку від 14 грудня 2016 року серії НЖ-2016№659, видану Київським міським бюро технічної інвентаризації щодо нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 19 березня 2021 року у справі № 752/456/18 позов ОСОБА_1 задовольнив, вирішив:

визнати недійсним свідоцтво від 18 серпня 1998 року серії КП № НОМЕР_2, про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Київського МНО Михайленком С. А., відповідно до якого ОСОБА_4 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Михайленка С. А. від 17 травня 2017 року про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис від 17 травня 2017 року № 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на цей об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361;

витребувати на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Кравцовим О. О. і зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір;

витребувати на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Кравцовим О. О. і зареєстрований в реєстрі за № 150, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір;

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Кравцова О. О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис від 19 липня 2017 року № 21458302 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на це нерухоме майно;

скасувати рішення приватного нотаріуса Київського МНО Кравцова О. О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36211884, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис від 19 липня 2017 року № 21459941 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на це нерухоме майно.

Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського МНО Кузьменко Ю. В. про державну реєстрацію права та їх обтяжень (індексний № 56883063) від 02 березня 2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про реєстрацію права власності за ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» на 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А) (№ 40797011) та про реєстрацію права власності за ТОВ «Юрисконсульт»» на іншу 1/2 частину цієї будівлі (№40797068).

Вказане також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 березня 2021 року, індексні номери 246545179, 246545694.

02 березня 2021 року за ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361.

16 серпня 2021 року на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» було проведено судову будівельно-технічну експертизу відповідно до договору від 26 липня 2021 року № 22/07-201, укладеного із судовим експертом Галієвою О. М.

На вирішення експерту було поставлено такі питання: «Чи відповідає нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:042:0002 технічному паспорту на громадський будинок АДРЕСА_1 станом на 25.03.2021 р., виготовлений ФОП ОСОБА_6 на замовлення ТОВ «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт»»?; «Чи відповідає нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:042:0002 технічному паспорту на нежитловий будинок АДРЕСА_1 . В інвентаризаційна справа № 7947 станом на 10.04.2008 р., виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна?».

Згідно з висновком експерта нежитлова будівля, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:042:0002, за основними технічними характеристиками відповідає інформації, що міститься у технічному паспорті будинку АДРЕСА_1 станом на 25 березня 2021 року, виготовленому фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 . Водночас ця нежитлова будівля за основними технічними характеристиками не відповідає технічному паспорту на нежитлову будівлю № 114 (літ. В) (інвентаризаційна справа № 7947 станом на 10 квітня 2008 року), виготовленому Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заявник у касаційній скарзі не погоджується з висновками апеляційного суду лише в частині задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в оскарженій частині відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).

Відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні позову, причому суду не потрібно вдаватися до перевірки обраного способу захисту або суті спору, якщо порушення не доведено. Це підтверджено практикою Верховного Суду, яка наголошує, що для звернення до суду обов`язково має бути наявне суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, і його відсутність унеможливлює захист (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 24 лютого 2026 року у справі № 490/8336/21).

Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду в частині витребування у заявника спірного майна.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного майна у заявника, виснував, що реконструкція та новий технічний паспорт змінюють ідентичність об`єкта нерухомого майна, оскільки вважав, що висновком експертизи підтверджено відмінність спірного нежитлового приміщення від нежитлового приміщення, належного позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2008 року, укладеного з ТОВ «Наталі № 528».

Одночасно з наведеним місцевий суд зазначив, що відсутність в державному реєстрі відомостей про обтяження дозволяє вважати ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» добросовісним набувачем та є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування у заявника належного йому спірного приміщення.

Водночас апеляційний суд, скасувавши рішення місцевого суду у цій частині та ухваливши нове рішення про витребування у ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» спірного приміщення на користь позивачки керувався тим, що судовим рішенням про витребування майна у справі № 752/456/18 та обставинами справи, що переглядається, підтверджується ідентифікація спірного майна як одного і того ж майна, яке незаконно вибуло із володіння позивачки не з її волі іншим шляхом, що призвело до порушення її права власності на це майно.

Так, у справі № 752/456/18 суди встановили порушення прав позивачки, зокрема внаслідок незаконного набуття за договорами дарування відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 частини належного позивачці нежитлового приміщення - складу (загальною площею 133,9 кв. м) у розмірі 132,6 кв. м, правовстановлюючі документи на яку ніколи не існували.

Встановивши наявність порушеного права позивачки, апеляційний суд оцінив втручання у право власності ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»», зазначивши, що ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» уклало договори купівлі-продажу спірного майна після накладення арешту, відомості про який було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 26 червня 2018 року. Ця та інші встановлені у справі обставини, зокрема, існування судового спору щодо одного і того ж майна, інформація про який наявна у Єдиному державному реєстру судових рішень, свідчать про недобросовісність дій набувача майна.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині, керуючись таким.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду під час розгляду інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

У справі, що переглядається, апеляційний суд урахував, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у справі № 752/456/18, яке набрало законної сили, у відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було витребувано на користь позивачки нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаній справі № 752/456/18 встановлено, що Головне управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації ніколи не видавало ОСОБА_5 свідоцтва про право власності від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 на нежитлове приміщення, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , тому остання не набувала у законний спосіб права власності на це майно, у зв`язку з чим воно не могло бути успадковане ОСОБА_4 .

Саме вказане майно, яке є предметом спору у справі, що переглядається, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , яке за результатом розгляду справи № 752/456/18 витребувано у останніх на користь ОСОБА_1 .

Однак остаточне рішення у справі № 752/456/18 не може бути виконано, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до завершення розгляду цієї справи, під час дії арешту, накладеного ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року, діючи недобросовісно, відчужили це приміщення на користь ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»».

У наведеній справі № 752/456/18 вказана будівля була ідентифікована як така, що належить позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 14 серпня 2008 року, укладеного між ТОВ «Наталі № 528» і ОСОБА_1 .

Тобто у вказаній справі встановлено, що нежитлове приміщення, загальною площею 132,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 входить до належної позивачці нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195,00 кв. м. (два приміщення, площею 133,9 кв. м і 61,1 кв. м.), за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням вказаного апеляційний суд правильно установив, що спірне нежитлове приміщення, право володіння на яке зареєстровано за ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»», є тим самим приміщенням, яке незаконно вибуло із володіння позивачки.

Водночас, суди у справі № 752/456/18, встановивши обставини незаконності набуття ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спірного нежитлового приміщення,не встановлювали обставин незаконності набуття спірного приміщення саме заявником, оскільки він не був залучений до участі у цій справі після набуття спірного майна у власність.

Тому заявник як особа, яка не брала участі у справі № 752/456/18, заперечуючи проти вказаних обставин, встановлених у цій справі, які взяв до уваги апеляційний суд, посилався на висновки експертизи, які, на його переконання, підтверджують, що спірне приміщення, належне заявнику на підставі договорів купівлі-продажу від 02 березня 2021 року № № 94, 96, є іншим, ніж те, яке перебувало у власності позивачки.

Апеляційний суд відхилив посилання заявника на вказані висновки експертизи як на підставу своїх заперечень проти витребування майна, оскільки експертиза була проведена з урахуванням, зокрема відомостей, викладених у документах, які ніколи не видавалися, що встановлено у справі № 752/456/18.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що будівля, позначена літерою В, і будівля з літерою А розташовані на одній земельній ділянці, а представник ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» в судовому засіданні не зміг пояснити в чому різниця між цими будівлями, зазначивши лише, що відмінні технічні характеристики будівель, на його думку, ідентифікують ці приміщення як різні об`єкти нерухомого майна.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги вказаний висновок експерта, виконаний на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»», тоді як місцевий суд, урахувавши цей висновок, правильно виснував, що реконструкція та новий технічний паспорт свідчать про неідентичність об`єкта нерухомого майна, що витребовується, з тим, який належить позивачці.

Верховний Суд відхиляє наведені доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів.

Тобто, висновок експерта оцінюється судами як окремо, так і в сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 946/5138/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 757/39584/18-ц).

Суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку експерта, поданому заявником, з урахуванням статей 89, 110 ЦПК України. При цьому апеляційний суд детально обґрунтував підстави його неврахування, оскаржуване судове рішення у відповідній частині належно мотивовано.

Об`єктом дослідження експертизи були, зокрема технічний паспорт на нежитлове приміщення № 114 (літ. В) (інвентаризаційна справа № 7947 станом на 10 квітня 2008 року), виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, та технічний паспорт на нежитлове приміщення № 114 (літ. А), загальною площею 132,6 кв. м., на АДРЕСА_1 від 25 березня 2021 року, виготовлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»».

Новий технічний паспорт, виготовлений на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» ґрунтується, зокрема на відомостях із правовстановлюючих документів, виданих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (свідоцтво про право власності ОСОБА_5 від 18 серпня 1998 року серії КП № НОМЕР_2,свідоцтво про право ОСОБА_4 на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765), які, як встановив апеляційний суд під час розгляду справи, є недійсними.

Технічний паспорт на нерухоме майно не є правовстановлюючим документом, а лише констатує фактичну наявність об`єкта із зазначенням його адреси та технічних характеристик на час виготовлення технічного паспорту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 752/9104/18, від 12 лютого 2024 року у справі № 203/2406/15-ц.

Отже, технічний паспорт на об`єкт нерухомості, який не є правовстановлюючим документом, сам собою не може бути доказом, який підтверджує право володіння на цей об`єкт конкретної особи.

Тому виготовлений на замовлення ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» у березні 2021 року, одразу після придбання спірного майна у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,новий технічний паспорт на це приміщення лише підтверджує здійснені ремонті роботи та якісні зміни технічних характеристик нерухомого майна після будівництва чи реконструкції.

З технічного паспорту можна встановити індивідуальні характеристики об`єкта, які відрізняють його від іншого об`єкта.

Водночас, фактичні зміни об`єкта, зокрема реконструкція, перебудова, знесення окремих елементів або зміна технічних характеристик нерухомого майна не є самостійною та достатньою підставою для припинення права власності попереднього власника.

Здійснення реконструкції особою, яка не мала належної правової підстави для набуття або розпорядження майном, не може створювати для такої особи новий правовий титул та не усуває можливість витребування майна власником у порядку статей 387-388 ЦК України.

Віндикаційна вимога спрямована на повернення речі власнику, а не на оцінку вартості чи обсягу здійснених поліпшень. Тому обставини, пов`язані з реконструкцією, можуть мати значення лише для вирішення похідних вимог (зокрема щодо відшкодування витрат), але не впливають на саму можливість витребування майна, якщо виконані умови статті 388 ЦК України.

Тому факт реконструкції спірного нерухомого майна не може спростувати встановленого судом факту вибуття такого майна (до його реконструкції) з володіння власника поза його волею та не є підставою для відмови у задоволенні віндикаційних вимог.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у cправі № 11/5025/1265/12 (495/5193/18).

Крім того, оцінка місцерозташування спірного майна, надана апеляційним судом, свідчить про те, що це майно є частиною належного позивачці на праві власності об`єкта.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта, який, на думку заявника, підтверджує відмінність спірного майна від майна, належного позивачці на підставі договору купівлі-продажувід 14 серпня 2008 року, не підтвердилися.

Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті.

У справі, що переглядається, апеляційний суд дослідив обставини набуття відповідачами права власності на спірне майно, зокрема: підстави виникнення первісного титулу у ОСОБА_5 ; характер та правову долю правовстановлюючих документів, зокрема свідоцтв, договорів дарування і купівлі-продажу, на які посилалися відповідачі як на підставу набуття права власності; послідовність скасування і визнання недійсними первісних правовстановлюючих документів на спірне майно ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ; судові рішення у справі № 752/456/18, якими витребувано спірне майно у попередніх набувачів; обізнаність кінцевого набувача або можливість обізнаності про наявність тривалого судового спору щодо належності майна, накладеного арешту на спірне майно та відсутність належної та безспірної правової підстави набуття права власності на спірне майно.

Дослідивши наведене та встановивши незаконність вибуття із володіння позивачки спірного нежитлового приміщення, яке надалі відчужено на користь ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»», апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що майно вибуло поза волею позивачки іншим шляхом, а витребування майна у заявника як кінцевого реєстраційного володільця є належним та ефективним способом захисту її прав, відповідає закону, є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним втручанню у право власності ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»», добросовісність якого спростована позивачкою на підставі належних і достатніх доказів.

Що стосується доводів касаційної скарги у частині незгоди з висновками апеляційного суду про недобросовісність набуття майна заявником, то колегія суддів зазначає таке.

Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно.

Близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

Підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що на час відчуження ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спірного нежитлового приміщення на користь ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» (02 березня 2021 року) на це майно було накладено арешт у справі № 752/456/18.

Із наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірного нерухомого майна міститься інформація про арешт спірного майна у червні 2018 року (т. 1, а. с. 54, 188), який був чинним на час набуття заявником спірного майна.

Наведена інформація мала б спонукати ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»» до виваженого рішення щодо придбання нежитлового приміщення та проявити розумну обачність.

Крім того, за наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти навколо цього приміщення та судовий спір щодо нього (у справі № 752/456/18) придбання 02 березня 2019 року заявником у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спірного майна за обставин цієї справи не видається проявом добросовісної поведінки ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»».

Договори купівлі-продажу від 02 березня 2019 року фактично унеможливили виконання остаточного рішення суду у справі № 752/456/18 у частині витребування у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спірного нежитлового приміщення на користь позивачки.

Колегія суддів зазначає, що повернення майна власникові від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).

Враховуючи вищенаведене, висновки апеляційного суду про витребування нежитлового приміщення у кінцевого набувача, добросовісність набуття спірної нерухомості яким за обставин цієї справи не встановлено, відповідають вимогам законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна, принципам справедливості, розумності, є належним і виправданим способом захисту права позивачки та не є надмірним тягарем для відповідача ТОВ «ЮКЦ «Юрисконсульт»».

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах його касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц викладено висновок про те, що за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків).

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 викладено висновок, що у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України - має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції. При цьому такий інтерес, який може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин слід визнати наявність прав за позовом, що належать міністерству, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21 викладено висновок про те, що норми ЦПК України не передбачають можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Вказані висновки, викладені Верховним Судом у справах № № 607/14378/21, 761/45721/16-ц, 1-23-32/135-08-4825, не релевантні у справі, що переглядається.

Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, про те, що відсутність порушених прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суди не оцінюють ефективність обраного способу захисту прав, не спростовують висновків апеляційного суду у справі, що переглядається, оскільки апеляційний суд встановив наявність порушеного права ОСОБА_1 та захистив його у заявлений позивачкою спосіб, який є ефективним.

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц, від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19 наведено правові позиції, які стосуються загальних умов застосування преюдиції та/або оцінки державної реєстрації права власності, яка сама собою не є підставою виникнення такого права, та не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, що переглядається.

Посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 щодо того, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, оскільки наведена правова позиція сформульована за інших установлених фактичних обставин.

Натомість у справі, що переглядається, апеляційний суд установив вибуття спірного майна з володіння власника поза її волею та надав належну оцінку доводам щодо статусу та добросовісності заявника як кінцевого набувача.

Заявник не зазначив, які саме висновки Верховного Суд, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, і щодо яких норм права не застосовані судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, а лише навів ці постанови.

Верховний Суд зазначає, що саме лише перелічення постанов Верховного Суду не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а зміст вказаних постанов не свідчить про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у них.

У справі, що переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених обставин і на підставі наданих доказів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, суд встановив неправильно. Водночас згідно з вимогами статті 400 ЦПК України переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновку апеляційного суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків апеляційного суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, оскаржуване судове рішення є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт»» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року у частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування майна, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв