Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №492/1045/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 492/1045/19

провадження № 61-12267св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Арцизька міська рада,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гусєвої Н. Д., та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Арцизької міської ради Одеської області, ОСОБА_3 з позовом про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

2. Позов мотивував тим, що рішенням Арцизької міської ради Одеської області від 01 грудня 2015 року № 12-VII«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» затверджено проект землеустрою та передано у власність громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0466 га. 18 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0466 га. Позивач вважав, що зазначені рішення та свідоцтво про право власності порушують його права та законні інтереси, оскільки відповідно до цих документів ОСОБА_2 одноособово набув право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, співвласником якого є також позивач ОСОБА_1 . Позивач вважає, що такі обставини фактично позбавляють його можливості обслуговувати належну йому частину житлового будинку.

3. З огляду на зазначене, з метою поновити своє порушене право ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Арцизької міської ради від 01 грудня 2015 року № 12-VII«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2015 року, виданого сектором державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Арцизького районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,0446 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення

4. Арцизький районний суд Одеської області рішенням від 19 березня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним та скасував рішення Арцизької міської ради Одеської області від 01 грудня 2015 року № 12-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)». Відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

5. Суд першої інстанції керувався тим, що рішення органу місцевого самоврядування не відповідало вимогам закону, порушувало права іншого співвласника житлового будинку, в зв`язку з чим підлягало скасуванню. Натомість вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.

6. Одеський апеляційний суд постановою від 02 вересня 2025 року рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 березня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення залишив без змін, а в частині розгляду позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності суд в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не переглядав.

7. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що з врахуванням розташування будинку повністю на спірній земельній ділянці вона повинна була передана у власність всім співвласникам розташованого на ній житлового будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

8. 01 жовтня 2025 року представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

9. Мотивує скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 січня 2019 року у справі № 815/4830/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15, від 27 грудня 2019 року у справі № 912/3644/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16, від 19 січня 2022 року у справі № 910/13106/20, від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

Доводи інших учасників справи

10. Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористалися.

Провадження у суді касаційної інстанції

11. Ухвалою від 14жовтня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником ОСОБА_5 , витребував справу з суду першої інстанції.

12. Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 15 січня 2019 року у справі № 815/4830/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 385/1454/15, від 27 грудня 2019 року у справі № 912/3644/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 912/1672/18, від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16, від 19 січня 2022 року у справі № 910/13106/20, від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

13. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 12 січня 1991 року, виданим державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 набула у порядку спадкування після ОСОБА_6 1/2 частку у спільному сумісному майні, набутому померлим за час перебування у шлюбі, а саме житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 790 кв. м, яка належала померлому на праві свідоцтва про право приватної власності, виданого виконавчим комітетом Арцизької селищної ради народних депутатів Одеської області 21 липня 1982 року. Факт прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 підтверджується також свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 січня 1991 року, зареєстрованим у реєстрі за номером 88 (спадкова справа № 10/1991) (т. 2 а. с. 42-45).

14. Відповідно до договору дарування від 19 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , останній набув право власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується змістом інформаційної довідки № 94119953 від 09 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 7, 8-9).

15. Рішенням Арцизької міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1866-V на підставі заяви ОСОБА_6 затверджено проект землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 (частина будинку), надано безкоштовно у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0299 га, видано державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку (т. 2 а. с. 13, 14).

16. Рішенням Арцизької міської ради від 15 жовтня 2010 року № 1867-V, а також рішенням Арцизької міської ради від 18 грудня 2012 року № 1016-VI земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0446 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 була надана безкоштовно у власність ОСОБА_10 на підставі її заяви (т. 2 а. с. 10, 11, 16, 17).

17. Також, рішенням Арцизької міської ради від 18 грудня 2012 року № 1017-VI, на підставі заяви позивача ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На виконання зазначеного рішення встановлені та закріплені на місцевості межі земельної ділянки площею 0,0299 га, переданої у приватну власність ОСОБА_9 , що підтверджується актом прийомки-передачі знаків на зберігання (т. 2 а. с. 6, 7).

18. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (т. 2 а. с. 54).

19. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 листопада 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області та зареєстрованого у реєстрі за номером 328 ОСОБА_2 набув право приватної власності у порядку спадкування на 1/2 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 48, 49).

20. З інформаційної довідки № 94119953 від 09 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0299 га, кадастровий номер 5120410100:03:002:0761, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8-9).

21. Власником іншої частини будинку є відповідач у справі ОСОБА_2 , якому також належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 , яку він успадкував після смерті ОСОБА_12 (т. 1 а. с. 8-9).

22. На підставі заяви відповідача ОСОБА_3 рішенням Арцизької міської ради від 09 грудня 2014 року № 1907-VI надано ОСОБА_4 дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0446 га на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (т. 2 а. с. 35, 36).

23. На підставі заяви відповідача ОСОБА_3 рішенням Арцизької міської ради від 01 грудня 2015 року № 12-VII було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), надано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0446 га, кадастровий номер 5120410100:03:002:0765 (т. 2 а. с. 20, 21).

24. Постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у справі № 492/1016/17 між ОСОБА_13 і ОСОБА_8 здійснено поділ домоволодіння на АДРЕСА_1 на окремі об`єкти нерухомого майна, а саме виділено в натурі ОСОБА_4 в окремий об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_2 - 49/100 частин вказаного житлового будинку; та ОСОБА_9 виділено в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_3 - 51/100 частин вказаного житлового будинку; припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 та відповідача у справі ОСОБА_6 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 156-164).

25. Відповідно до акту № 4 від 13 лютого 2019 року на земельній ділянці з кадастровим номером 5120410100:03:002:0761, площею 0,0299 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_6 , відсутні об`єкти житлової нерухомості, а на земельній ділянці з кадастровим номером 5120410100:03:002:0765 площею 0,0446 га розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10).

26. Згідно з висновком експерта судової земельно-технічної експертизи № 20-5320 від 14 грудня 2021 року житловий будинок літ. «А», що розташований по АДРЕСА_1 , який знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повністю розташовано в межах земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120410100:03:002:0765 (т. 1 а. с. 207-222).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

27. Вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

28. Оскільки рішення суду першої інстанції переглянуте в апеляційному порядку в частині позовної вимоги про визнання недійсним та скасування рішення, касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанції в частині зазначеної позовної вимоги, то колегія суддів рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності не переглядає.

29. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

30. Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

31. Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

32. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

33. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) тощо).

35. Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

36. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що оспорюване ним рішення органу місцевого самоврядування від 01 грудня 2015 року № 12-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» суперечить актам цивільного законодавства, порушує його права, у зв`язку з чим просив визнати його незаконним та скасувати.

37. Надаючи оцінку діям судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів бере до уваги такі обставини.

38. Оспорюване рішення органу місцевого самоврядування ухвалене 01 грудня 2015 року. Результатом ухвалення цього рішення стало набуття у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_13 .

39. Однак, ОСОБА_1 19 червня 2006 року набув право власності на 1/2 частку у праві власності на спірний житловий будинок.

40. Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

41. Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

42. За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

43. У постанові від 12 жовтня 2016 року № 6-2225цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що норма статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

44. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16).

45. Аналогічні висновки щодо переходу права власності на земельну ділянку до особи у разі набуття у власність житлового будинку містяться в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21.

46. Отже, набувши право власності на частину житлового будинку, відповідно до принципу єдності юридичної долі ОСОБА_1 набув частку у праві власності на земельну ділянку, виділену для обслуговування спірного житлового будинку, однак без виділення цієї частки в натурі, а тому мав правомірні очікування на виділення в натурі та оформлення права власності на частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної йому частини житлового будинку.

47. Такий порядок правозастосування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 367/6960/18.

48. Відповідно до частин першої та другої статті 118 Земельного кодексу України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

49. В подальшому ухвалюючи рішення від 01 грудня 2015 року № 12-VIIпро передання земельної ділянки 0,0446 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 ОСОБА_4 у 2015 році, орган місцевого самоврядування не взяв до уваги, що житловий будинок, розташований на земельній ділянці, яку просив надати у власність у порядку безоплатної приватизації відповідач, перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , а отже виділення у власність одному зі співвласників будинку земельної ділянки суперечитиме вимогам статті 120 Земельного кодексу України та обмежуватиме право іншого співвласника на обслуговування належної йому частини будинку.

50. У частині першій статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до делегованих повноважень виконавчих органів місцевих рад належить підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

51. Колегія суддів наголошує на тому, що на орган місцевого самоврядування чинним законодавством покладений обов`язок з контролю за дотриманням земельного законодавства, зокрема, під час передання громадянам земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації.

52. З огляду на зазначене, а також вимоги статті 120 ЗК України ОСОБА_1 , набувши на 1/2 частку у праві власності на спірний будинок, мав правомірні очікування на набуття права власності на частку земельної ділянки, виділену для обслуговування належної йому частини будинку, визначеної пропорційно частці у праві власності на житловий будинок.

53. Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним рішенням орган місцевого самоврядування неправомірно обмежив цивільне право ОСОБА_6 , а отже таке рішення підлягає скасуванню.

54. Доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування ОСОБА_8 неналежного способу захисту колегія суддів відхиляє з огляду на те, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.(постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14).

55. Істотні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, дають підстави для висновку про можливість захисту порушеного права ОСОБА_6 саме шляхом скасування органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для надання земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок, співвласниками якого є позивач та відповідач, у власність виключно відповідачу. Водночас фактичні обставини у цій справі унеможливлюють застосування інших визначених цивільним законодавством засобів речово-правового характеру для захисту порушеного права ОСОБА_6 .

56. Безпідставними визнає колегія суддів доводи касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування позовної давності.

57. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

58. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю три роки.

59. Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у звязку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

60. Суд першої інстанції у рішенні вказав, що про існування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування позивач дізнався після звернення його представника до Арцизької міської ради Одеської області з адвокатським запитом у лютому 2018 року. При цьому, суд врахував, що останній день строку позовної давності припав на період запровадження на території України карантинних заходів, в зв`язку з чим трирічний строк продовжувався до припинення карантину.

61. Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

62. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

63. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

64. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

65. Аналіз положень частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

66. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

67. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

68. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

69. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 вказано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

70. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

71. У справі відсутні докази того, що рішення про надання у одноособову приватну власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки надсилалося до відома ОСОБА_9 , що спростовує презумпцію обізнаності позивача про спірне рішення органу місцевого самоврядування на час його ухвалення. За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про початок перебігу позовної давності з моменту звернення представника позивача з адвокатським запитом до Арцизької міської ради 12 березня 2018 року.

72. Останній день трирічного строку припав на 12 березня 2021 року. Однак, 30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 540-ІХ, згідно з яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантин».

73. Тобто, Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 почався з 12 березня 2020 року. Строк дії карантину неодноразово продовжувався та постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 встановлено строк припинення карантину з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

74. За таких обставин колегія суддів наголошує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, скільки з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у червні 2019 року, тобто в межах трирічного строку з моменту, коли дізнався про порушення свого права.

75. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно надали оцінку доказам та обставинам справи, оскаржувані судові рішення законні та обґрунтовані, а підстави для їх скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

77. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

78. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

79. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 19 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Арцизької міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Арцизької міської ради Одеської області від 01 грудня 2015 року № 12-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» залити ти без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров