Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №308/1185/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1185/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Шумило Н.Б.

за участю секретаря судових засідань – Дуб В.І.

представника позивача – адвоката Суботи М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин справи

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник- адвокат Субота М.І., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в суі 24 426, 64 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а також понесені судові витрати в розмірі 6331,20 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним право власності на частину квартири, що знаходиться за АДРЕСА_1 загальною площею 40,7 кв.м. ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 21620,00 грн., що становить частину грошових коштів, отриманих ОСОБА_2 від продажу будинку, набутого ними у шлюбі та проданого за договором купівлі-продажу від 10.07.2023р.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду первісний позов задоволено, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з 1 (одної) житлової кімнати, житловою площею 17.8 кв.м, загальною площею 40.7 кв.м визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Закарпатської області, що складається з 1 (одної) житлової кімнати, житловою площею 17.8 кв.м, загальною площею 40.7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 969459621101.

Зустрічний позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 216250,00 гривень (? частину вартості продажу спільного майна подружжя – будинку з господарськими будівлями та спорудами , та земельної ділянки з кадастровим номером 2123286300:03:002:0080 за адресою АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 17.12.2024року.

Всупереч рішенню суду відповідач не виконав судового рішення в частині стягнення з нього коштів у сумі 216 250,00 гривень . У зв`язку з цим позивач подала до ДВС виконавчий документ про стягнення грошових коштів у примусовому порядку. Станом на день звернення до суду відповідач не виконав судового рішення в частині стягнення з нього коштів.

Вказано, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми.

У позовній заяві наведено розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму основної заборгованості: 216 250,00 грн. за період прострочення: 17.12.2024 року по 21.01.2026 року (включно).

Розрахунок 3% річних: Розрахунок здійснюється за формулою: де ОБ — сума боргу, КДР — кількість днів у році, КДП — кількість днів прострочення. | Період прострочення | Кількість днів | База розрахунку (грн): 17.12.2024 – 31.12.2024 | 15 | 216 250,00 | | 265,89 | | 01.01.2025 – 31.12.2025 | 365 | 216 250,00 | | 6 487,50 | | 01.01.2026 – 21.01.2026 | 21 | 216 250,00 | | 373,25 | |всього 401 днів 3% річних = 7126,64 грн.

Розрахунок інфляційних втрат здійснено шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення. При розрахунку використано офіційні індекси споживчих цін (індекси інфляції), оприлюднені Державною службою статистики України. Оскільки індекс інфляції розраховується помісячно, до розрахунку включено повні місяці прострочення, з січня 2025 року по грудень 2025 року включно. Період нарахування: 01.01.2025 – 31.12.2025. Сукупний індекс інфляції (ІІ) за період: 1,080 (розрахунково за 2025 рік). Коефіцієнт збільшення суми боргу: Всього інфляційних втрат:17 300,00 грн.

Процесуальні дії по справі, заяви сторін

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.01.2026 позовну заяву залишено без руху. При цьому, 04.02.2026 представником позивача усунуто вказані недоліки.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.02.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.

Предствник позивача – адвокат Субота М.І. в судовому засіданні 23.04.2026 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначив, що за рішенням суду від 10.05.2024 вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму 216 250,00 грн. На виконання рішення видано виконавчий лист, та постановою державного виконавця від 26.01.2026 відкрито виконавче провадження. З часу набрання вказаним рішенням суду законної сили та до звернення до суду з даним позовом рішення не виконано, кошти позивачу не сплачено. За наведеного просив позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання 23.04.2026 повторно не з`явився, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, при цьому про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзиву не подавав.

Крім того слід зазначити, що за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача рекомендованою кореспонденцією направлялась ухвала про відкриття провадження, та повістки, однак один конверт з вкладенням повернувся з відміткою «адресат відсутній».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи наведене а також те, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву та відсутністю заперечень сторони позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі 308/22241/23 від 10.05.2024 вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 216250 грн. та 2162,50 грн. судового збору.

03.10.2025 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області по цивільній справі №308/22241/23 видано виконавчий лист, зазначено суд вирішив: Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 216250 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2162,50 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили 17.12.24 року. Строк пред`явлення виконавчого листа три роки.

З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.01.2026 у ВП №80085081 слідує, що головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місці Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дерев`янко Олександром Васильовичем, розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа №308/22241/23 виданий 03.10.2025 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 216 250 грн., та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2162,50 грн. судового збору, відкрито виконавче провадження.

Суд, заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Позиція суду та оцінка доводів

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення інфляційних втрат за період 01.01.2025-31.12.2025, та трьох процентів річних, нарахованих за період з 17.12.2024 року до 21.01.2026 року, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання, а саме не виплати грошових коштів у розмірі 216 250 грн. стягнутих рішенням суду.

За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України зазначала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (пункт 43), від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (пункт 7.53), від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 (пункт 8.45), від 03.10.2023 у справі № 366/203/21).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р).

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як встановлено судом рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі 308/22241/23 від 10.05.2024 набрало законної сили 17.12.2024, на його виконання 03.10.2025 видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.01.2026.

Згідно правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №206/7190/14-ц, з моменту набрання рішенням законної сили у позивача виникло право на стягнення сум за ст. 625 ЦК України, оскільки з цього моменту права кредитора за кредитним договором, який припинився у зв`язку із достроковим стягненням кредиту, трансформувалися в охоронні правовідносини.

Суд звертає увагу і на те, що у відповідача, відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, наявний обов`язок виконувати вказане вище рішення, незалежно від факту звернення позивача до органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, відтак посилання представника відповідача на необхідності доведення стороною позивача, що розпочато процедуру виконання судового рішення, суд оцінює критично.

Будь-яких доказів, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі 308/22241/23 від 10.05.2024 виконане відповідачем, матеріали справи не містять, та під час розгляду таких подано не було.

Враховуючи, що грошове зобов`язання за рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.05.2024, про стягнення коштів в сумі 216 250 грн. відповідачем не виконано, відтак позивач, з моменту набрання рішенням законної сили, має право нараховувати три проценти річних та індекс інфляції в порядку ст. 625 ЦПК України.

Як слідує з наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду від 10.05.2024 відповідачу за період з 17.12.2024 (дата набрання рішенням законної сили) по 21.01.2026 (дата звернення до суду) включно нараховано 3% річних в розмірі 7126,64 грн та інфляційні втрати за період 01.01.2025 – 31.12.2025 на суму 17300,00 грн.

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку суд вважає такий вірним, та такий приймається судом.

Суд у даній справі також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На підставі викладеного, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є підставною та обґрунтованою, а викладені в ній обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача подано: договір про надання правничої допомоги №592 від 21.01.2025 між адвокатом Субота М.І. та ОСОБА_1 , в якому наведено перелік послуг та їх вартість, та копію платіжної інструкції від 22.01.2026 про перерахування ОСОБА_1 коштів за надання юридичних послуг в розмірі 5000,00 грн. на користь ФОП ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, зважаючи на категорію і складність справи, враховуючи вимоги ст. ст. 133, 137 ЦПК України граничний розмір витрат, обсяг надання послуг та виконану адвокатом роботу (надані послуги), принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд прийшов до висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення, у розмірі 3000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 202, 509, 526, 530, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81,141, 247, 258, 263-265, 266, 274, 279, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) кошти в розмірі 24 426 (двадцять чотири тисячі чотириста двадцять шість) грн. 64 коп. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна ) грн. 20 коп., та 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Повне заочне рішення складено – 29.04.2026.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило