Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №2-9941/02 (4-с/638/76/25) — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

м. Харків

справа № 2-9941/02 (4-с/638/76/25)

провадження № 22-ц/818/2131/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

сторони справи:

скаржник – ОСОБА_1

особа дії якої оскаржуються- Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м.Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Крячка Олега Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року у складі судді Цвіри Д.М.,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якій просив визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського ВДВС щодо зняття арешту та заборони відчуження на все майно ОСОБА_1 , що був накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.02.2005, яка була винесена державним виконавцем ВДВС Дзержинського району м. Харкова Шаховою О.І. при примусовому виконанні виконавчого листа № 9941/02, виданого 28.02.2003 Дзержинським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь КП «ХТМ» в розмірі 856,82. Зобов`язати начальника Шевченківського ВДВС зняти арешт з усього майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви зазначив, що скаржник є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 01.12.2006. У січні 2025 отримав від нотаріуса інформацію про існування в реєстрі обтяження на його майно, що було внесено Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою 25.02.2005 за № 1718100 на підставі повідомлення від 11.02.2005, що була внесена державним виконавцем ВДВС Дзержинського району м. Харкова. Копію постанови від 11.02.2005 було отримано у КП «ХМБТІ». Зазначена постанова була винесена при примусовому виконанні виконавчого листа № 9941/02 виданого 28.02.2003 Дзержинським районним судом м. Харкова про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , на користь КП «ХТМ» в розмірі 856,82 грн. Проте, згідно відповіді КП «ХТМ» вказана заборгованість була погашена у липні 2011 року. Також зазначає, що мати скаржника, ОСОБА_4 , яка є одним із боржників самостійно звернулась до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця та ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 25.04.2025 скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця було задоволено частково. Зобов`язано начальника Шевченківського ВДВС зняти арешт з усього майна, що належить на праві власності ОСОБА_4 , накладений постановою від 11.02.2005 при примусовому виконанні виконавчого листа № 9941/02, виданого 28.02.2003 Дзержинським районним судом м. Харкова. Вказує, на те, що судом було встановлено, що дане виконавче провадження було завершено відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки боржник у повному обсязі виконав зобов`язання, на підставі виконавчого документа № 9941/02 від 28.02.2003 відповідно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова. Оскільки виконавче провадження було завершене, у постанові про закінчення виконавчого провадження державний виконавець повинен був зазначити про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Проте, арешт нерухомого майна скаржника досі не знято, що порушує права скаржника. Також вказує на те, що оскільки буздіяльність державного виконавця є триваючим порушенням прав скаржника як власника нерухомого майна, то десятиденний строк оскарження в даному випадку не застосовується.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 202 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що скаржником не дотримано строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України хоча прохальна частина скарги містить прохання поновити строк, однак підстав їх пропущення не наведено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом норм процесуального права просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовано тим, що бездіяльність на відміну від дії має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій, у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, оскільки дана бездіяльність державного виконавця є триваючим порушенням прав скаржника як власника нерухомого майна, а отже десятиденний строк в даному випадку не застосовується.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується даними листа Східного міжрегіонального управління Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків від 25.11.2025 №189273, що перевіркою АСВВП встановлено, що з виконання виконавчого листа № 9941/02 від 28.03.2003 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не знайдено. У зв`язку з відсутністю в спецрозділі АСВВП, що містить інформацію про виконавчі провадження, які були завершені до 05.01.2017 виконавчих проваджень, боржниками за якими є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 надати постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про закінчення виконавчого провадження не вбачається можливим.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав № 378788816, ОСОБА_1 , на праві спільної сумісної власності належить частки квартири за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 10 оборот).

Згідно Інформації з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 425592660, що 25.02.5005 за 1718100 реєстратором Першої ХМДНК зареєстровано арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Згідно постанови ВДВС Дзержинського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні виконавчого листа № 9941/02 виданого 28.02.2003 Дзержинським районним судом м. Харкова, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які мешкають за адресою: АДРЕСА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна (а.с. 17 оборот).

За положеннями ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Частиною п`ятою статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і надалі – Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Положеннями статті 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідні положення також вказані у ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» в якій зазначено що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом з положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10).

Проте положення наведених статей також дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005 (провадження № 61-38328св18) та від 08 липня 2020 року у справі № 589/6044/13 (провадження № 61-35606св18).

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів справи вбачається, що скарга ОСОБА_1 була подана із додержанням вимог процесуального закону, оскільки як свідчить практика Верховного суду у подібних правовідносинах, неправомірнабездіяльність державного або приватного виконавця є триваючим правопорушенням яке виражається у триваючому не вчиненню посадовою особою своїх обов`язків (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК Україниухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення скарги є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду.

Оскільки наразі розглядається лише процесуальне питання, а не справа по суті спору, питання щодо стягнення судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381 – 384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Крячка Олега Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук