Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №389/1271/21 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

21 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/1271/21

провадження № 22-ц/4809/231/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Знам`янська міська рада Кіровоградської області, Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 28 серпня 2025року у складі судді Українського В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Знам`янської міської ради Кіровоградської області, Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі по тексту - АТ «Укрзалізниця») про скасування права постійного користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 05 вересня 2003 року приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Цибульською Л.М., ОСОБА_3 набула право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене приміщення колишньої котельні загальної площею 82,9 кв. м належало ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Знам`янської міської ради 05 травня 2003 року №121, зареєстроване Знам`янським бюро технічної інвентаризації 02 червня 2003 року за №21/2. Відповідно до технічного паспорту на вказаний об`єкт нерухомого майна загальна площа земельної ділянки за цією адресою по фактичному використанню становить 131,3 кв. м. Наразі вона має намір розпорядитися своїм майном, однак не може цього зробити, оскільки діюче законодавство при нотаріальному посвідченні правочинів вимагає перехід права власності чи право користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване. Земельна ділянка, у тому числі на якій розташована нежитлова будівля позивача, перебуває у постійному користуванні у АТ «Укрзалізниця» на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 21.04.2003 серії ІІ-КР №002026.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд скасувати право постійного користування земельною ділянкою AT «Українська залізниця», що виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 21.04.2003 серії ІІ-КР 002026, виданого на підставі рішення міської ради від 18 лютого 2003 року №281, земельною ділянкою для будівництва і обслуговування нежитлової будівлі АДРЕСА_1 площею 131,3 кв. м, право користування якою перейшло до ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого 05 вересня 2002 року приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Цибульською Л.М.

РішеннямЗнам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 28 серпня 2025 рокупозов задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 244,2 кв. м для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 82,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із земельної ділянки площею 131,24 га, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КР №002026, виданого 21.04.2003 для постійного користування Одеській залізниці. Виділ здійснити по варіанту №1 висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 30.04.2025 №С1985/04-2025, проведеної судовим експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем, враховуючи можливість зміни площі та конфігурації ділянок, що позначені під №2-3. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Укрзалізниця» Стрілець О.С. підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Адвокат Перемот О.Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 05 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Цибульською Л.М., а саме будівля бувшої котельні загальною площею 82,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7).

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 21.04.2003, зареєстрованого в книзі записів державних актів за №55, Одеській залізниці була надана земельна ділянка з цільовим призначенням - для обслуговування об`єктів та служб залізниці на території Знам`янської міської ради площею 131,24 га (т.1 а.с.20-22).

10 лютого 2020 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) звернулася до АТ «Укрзалізниця» із заявою про розгляд питання можливості укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку орієнованою площею 131,3 кв. м, на якій розташований об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . На звернення отримала відповідь про неможливість укладення договору земельного сервітуту. Позивачці було роз`яснено, що земельна ділянка, на якій розміщено її нерухоме майно, рахується за регіональною філією «Одеська залізниця» згідно з державним актом на право постійного користування землею та технічної документації із землеустрою щодо нього, та відповідно до ст.23 Закону України «Про транспорт», ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт» відноситься до земель залізничного транспорту і є складовою для забезпечення руху поїздів. Реєстрація земельної ділянки не проведена, тому неможливо зареєструвати земельний сервітут (т.1 а.с.13).

На звернення до виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області, позивач отримав відповідь про те, що вказана земельна ділянка входить до складу земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні Одеської залізниці на підставі державного акту на право постійного користування землею серії КР від 21.04.2003. Тому передача земельної ділянки у користування позивачеві можлива лише при вилученні земельної ділянки у користувача - Одеської залізниці за заявою землекористувача (т.1 а.с.19).

На звернення до АТ «Укрзалізниця» позивач отримав відповідь про те, що земельна ділянка загальною площею 131,24 га, щодо якої порушене питання, перебуває в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця» на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 21.04.2003 серії КР-ІІ №002026, інформація про яку не внесена до Державного земельного кадастру та державна реєстрація речових прав на АТ «Укрзалізниця» не проведена. При цьому триває процедура оформлення зазначеної ділянки, тому питання відчуження частини цієї земельної ділянки можливий після проведення її реєстрації за товариством (т.1 а.с.26).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.04.2025 №С1985/04-2025 для забезпечення належної можливості експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 82,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, необхідною та раціональною є земельна ділянка площею 244,2 кв. м прямокутної конфігурації. Запропоновано два технічно можливих варіанти виділу частини земельної ділянки для можливості належної експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення загальною площею 82,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , із земельної ділянки площею 131,24 га, яка зазначена в Державному акті на право постійного користування землею від 21.04.2003 (бланк серії ІІ-КР №002026), що розроблені відповідно до вимог нормативно-правових актів (т.3 а.с.4-35).

Також встановлено, що на виконання Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ (00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття. Одеська залізниця була реорганізована і увійшла до складу АТ «Українська залізниця». До статутного капіталу АТ «Українська залізниця» увійшло все майно підприємств залізничного транспорту, зокрема, і право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення інфраструктури залізниць.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, позивачем обрано спосіб захисту свого права шляхом скасування права постійного користування земельною ділянкою, однак суд дійшов висновку про те, що він не є ефективним, оскільки не здатен забезпечити поновлення порушеного (оспорюваного) права позивача в межах одного судового провадження та порушить право відповідача на вільне користування земельною ділянкою, яка передана для постійного користування. Тому ефективним способом захисту порушеного права, який може бути застосований у цій справі, є саме виділ необхідної земельної ділянки позивачу для обслуговування нежитлової будівлі площею 244,2 кв. м із загальної земельної ділянки, переданої для постійного користування відповідачеві.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з позовом про скасування права постійного користування земельною ділянкою звернулася до Знам`янської міської ради Кіровоградської області та АТ «Укрзалізниця».

Згідно з ч.2 ст.84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Статтею шостою Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Положеннями ст. 68 ЗК України, з якою кореспондується норма ст. 23 Закону України «Про транспорт», передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Як свідчить державний акт на право постійного користування землею серії КР-ІІ №002026 від 21.04.2003 Державному підприємству «Одеська залізниця» під розміщення об`єктів залізничного транспорту у постійне користування надана земельна ділянка площею 131,24 га. Тобто, зазначена земельна ділянка, надана для розміщення залізничного транспорту відповідно до норм ЗК України та Закону України «Про транспорт» належить до земель державної форми власності та перебуває у АТ «Укрзалізниця» на праві постійного користування.

Відповідно до п.4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 №318-р, яке є чинним на час розгляду цієї справи, з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб`єктами управління об`єктами державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, вказано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Пунктом б частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно зі ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Вилучення земельних ділянок з постійного користування державного підприємства, установи, організації не припиняє права власності держави на такі земельні ділянки (ч.4 вказаної статті).

Відповідно до ч.1 ст.117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Відповідно до ст.ст.17, 84, 122 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку про те, що власником спірної земельної ділянки є держава, а її розпорядником - Кіровоградська обласна державна адміністрація.

При цьому, відповідач у даній справі - Знам`янська міська рада, як орган місцевого самоврядування, не є органом державної влади або органом який виконує делеговані повноваження щодо прийняття рішень про розпорядження спірною земельною ділянкою. Тобто, міська рада, як орган місцевого самоврядування, не має повноваження щодо передачі оспорюваної земельної ділянки в оренду, користування чи у власність, не будучи тим суб`єктом, який станом на час прийняття судового рішення має повноваження щодо розпорядження цією землею. АТ «Укразалізниця» є постійним користувачем спірної земельної ділянки і повноваженнями щодо її розпорядження також не наділено.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув.

Згідно з ст.ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача замінювати первісного відповідача належним відповідачем або ж залучати до участі у справі співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за пред`явленим позовом щодо тих відповідачів, які в ньому зазначені. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Оскільки у цій справі позивачем пред`явлено позов та зазначено неналежний суб`єктний склад, це є безумовною підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі, позбавляє їх цієї можливості.

З урахуванням того, що судом першої інстанції справу розглянуто у неналежному суб`єктному складі, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, тому виходячи з повноважень апеляційного суду, визначених ст.374 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у даній справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З позивача на користь відповідача АТ «Укрзалізниця» підлягають стягненню понесені судові витрати, які було сплачено за подання апеляційної скарги по справі у розмірі 1362 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 28 серпня 2025року скасувати та ухвалити нове .

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Знам`янської міської ради Кіровоградської області, Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування права постійного користування земельною ділянкою,відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (ЄДРПОУ 40075815, м. Київ вул. Єжи Гедройця, 5) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

О.Л. Карпенко