Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №607/1567/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2026 Справа №607/1567/26 Провадження №3/607/1109/2026

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбановський Ю.І., розглянувши матеріали, які надійшли від Управління патрульної поліції в Тернопільській області ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

за участю: ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення від 16.01.2026 серії ЕПР1 №568000, водій ОСОБА_1 16 січня 2026 року о 12 год. в м. Тернополі, вул. Кривоноса,10, керував транспортним засобом марки «Opel Omega» номер НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора «Алкотест 6810» та проведення такого огляду у КНП ТОМЦСНЗ ТОР відмовився.

Своїми діями ОСОБА_1 , за висновками інспектора поліції, порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 16.01.2026 серії ЕПР1 №568000 притягується до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Під час проведення судового засідання ОСОБА_1 просить визнати його невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та закрити провадження у справі у зв`язку із тим, що він дане правопорушення вчинив через провокаційні дії поліцейських і надав наступні показання. Того дня зранку він повинен був їхати по своїх справах, однак побачив, що виїзд його автомобіля перегодив невстановлений водій іншого автомобіля. Почекавши до години побачив, що виїзд перегороджено дальше, а тому прийняв рішення, що він уже нікуди не поїде та вжив невелику кількість алкоголю. Потім побачив, що невстановлений водій дальше не від`їхав своїм автомобілем, а тому вирішив передзвонити в поліцію, повідомив про подію та вийшов на двір дочекатися поліцію. Через деякий час до нього передзвонив поліцейський і він підійшов на місце події, також прийшов водій іншого автомобіля, відносно якого складали матеріали через неправильну парковку. Він говорив із поліцейськими з приводу його виклику, повідомив, що зранку хотів їхати автомобілем, але побачив, що не зможе виїхати і залишився вдома. Так як його автомобіль також був припаркований із порушенням ПДР, поліцейський сказав йому перепаркувати автомобіль і написати пояснення по причині виклику. Він від`їхав декілька метрів, зупинив автомобіль і повернувся до поліцейських. Тоді поліцейський запитав його, чи не вживав він алкогольних напоїв, на що ОСОБА_1 відповів, що вжив невелику кількість ще зранку, оскільки поїздка зірвалася через неможливість виїзду автомобіля у зв`язку із його блокуванням іншим водієм і уже нікуди не планував їхати. Проте поліцейський вказав, що він має ознаки алкогольного сп`яніння і керував автомобілем, повинен пройти огляд, від якого він відмовився, почалася словесна суперечка, в ході якої він пояснював, що виконував вказівку поліцейського перепаркувати автомобіль згідно правил, нікуди не їхав і не планував, не вважав, що він керує автомобілем, відмовився надавати свої документи. Однак поліцейський лише наголошував, що він має ознаки алкогольного сп`яніння, оскільки сам признався у тому, що вжив алкоголь, повинен пройти огляд, а в разі відмови пройти огляд – буде складатися протокол, який направить до суду, де ОСОБА_1 може прийти, попросити бачення, покаятися, пояснити ситуацію, що проїхав лише три метри і зважаючи на його вік йому присудять попередження. Незважаючи на всі пояснення та обставини події, поліцейський склав протокол про адміністративне правопорушення і постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки транспортного засобу. Таким чином ОСОБА_1 просить визнати зібрані докази недопустимими, його дії, які призвели до вчинення адміністративного правопорушення, відбувалися виключно за вказівкою поліцейського і є провокативними, оскільки під час спілкування поліцейський встановив про наявність в нього ознак алкогольного сп`яніння, але не озвучив йому доти, поки не буде зафіксовано факт керування ним автомобілем, без вказівки поліцейського перепаркувати автомобіль він би не здійснив керування і не вчинив адміністративне правопорушення, чим і викрив себе, є всі підстави для обґрунтованих сумнівів в законності проведеного огляду, від якого ОСОБА_1 відмовився лише з підстав провокаційних дій поліцейського, а відтак всі похідні зібрані докази є недопустимими у підтвердження наявності в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення.

Суддя, розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані показання ОСОБА_1 поряд із доказами, які долучені, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Також, вимогами ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1413/27858, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

При дослідженні матеріалів адміністративної справи встановлено, що водій ОСОБА_3 надав пояснення, що 16 січня 2026 року він припаркував свою машину, перешкодивши рух автомобілю «Опель Омега» із номером НОМЕР_1 . Водій вказаного автомобіля викликав працівників поліції і після чого з ним зв`язалися поліцейські для того, щоб він перепаркував свій автомобіль із проїзду. Після чого водій автомобіля «Опель» почав рух своїм автомобілем.

Із рапорту інспектора УПП в Тернопільській області від 16.01.2026 вбачається, що на службовий планшет близько 12 год. надійшло повідомлення про порушення вимог ПДР. Прибувши за адресою виявлено заявника ОСОБА_1 , який повідомив, що транспортний засіб «Фольксваген Пассат» номер НОМЕР_2 припаркований з порушенням вимог ПДР та перешкоджає виїзду. Водія такого автомобіля було встановлено, яким виявився ОСОБА_3 і відносно нього винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Заявник являється водієм автомобіль «Опель Омега» номер НОМЕР_1 , який також був припаркований із порушенням вимог ПДР і здійснив рух своїм автомобілем, намагаючись перепаркувати свій автомобіль і був зупинений та під час спілкування у водія ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, проти чого водій відмовився.

Із долученого відеозапису із нагрудних камер відеореєстраторів №477878, суддею встановлено події, відносно яких надав показання ОСОБА_1 , а саме ті обставини, що ОСОБА_1 на вимогу поліцейського перепаркував свій автомобіль, проте водій ОСОБА_1 зупинений не був, як це вказано у рапорті поліцейського, а сам повернувся до поліцейських, які оформляли матеріали на іншого водія та при спілкуванні із поліцейським і на їхнє запитання повідомив, що зранку ще вжив невелику кількість алкогольного напою, оскільки його поїзда зірвалася через блокування його автомобіля і вже він нікуди не повинен був їхати, викликав поліцію по факту дій іншого водія, який припаркував свій автомобіль, перегородивши виїзд на тривалий і невизначений час, на що поліцейський вказав, що він не мав права керувати автомобілем, оскільки сам же повідомив, що вжив алкоголь, почав озвучувати ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 і пропонував пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, відносно якого ОСОБА_1 відмовився з посиланням на те, що він перепаркував на три метри свій автомобіль за вказівкою поліцейського, не здійснював керування, так як його автомобіль також стояв із порушення вимог ПДР. Проте, поліцейський прийшов до висновку, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння та від проведення огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння відмовився, внаслідок чого поліцейським складений протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП і винесена постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП – порушення правил зупинки транспортного засобу і ч. 1 ст. 126 КУпАП – не пред`явлення посвідчення водія.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наводив визначення провокації, зокрема, дане ним у вирішенні по справі «Раманаускас проти Литви»: «Провокація з боку поліції відбувається в тих випадках, коли співробітники правоохоронних органів або особи, що діють за їх дорученням, не обмежуються розслідуванням злочинної діяльності переважно пасивно, а впливають, підбурюють до вчинення злочину, яке інакше не було б скоєно, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази його здійснення і почати кримінальне переслідування.. ».

З наведеного випливає, що при визначенні, чи мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв`язку з провокацією злочину, ЄСПЛ оцінює ситуацію на предмет наявності ознак підбурювання особи до скоєння злочину співробітниками правоохоронних органів.

Відповідно до сформованої позиції ЄСПЛ - державний інтерес не можна використовувати в якості обґрунтування використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів.

Що стосується ролі співробітників правоохоронних органів в скоєнні злочину, то ЄСПЛ розглядає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, чи «приєдналися» вони до злочину, який особа вже розпочала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку.

Крім цього, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року зазначив: «... використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями. Суспільними інтересами не можна виправдати використання доказів, отриманих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку співробітників правоохоронних органів. Якщо дії агентів, що працюють під прикриттям, спонукали людину вчинити злочин, і ніщо не передбачає, що воно було б скоєно без цього втручання, то такі дії агентів виходять за рамки допустимих і є провокацією».

Отже, під провокацією слід розуміти умисні дії та створення обставин особою, для вчинення кримінального правопорушення іншою особою, яка в свою чергу не вчинила б злочину за власною ініціативою.

Проаналізувавши вищенаведені докази в їх сукупності, зокрема надані показання ОСОБА_1 , достовірність яких не викликає сумнівів та підтверджуються дослідженими доказами, суддя приходить до висновку про наявність провокації в діях працівників УПП в Тернопільській області, що є достатньою підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок таких дій, оскільки використання доказів, отриманих внаслідок підбурювання з боку правоохоронних органів від самого початку недвозначно може позбавити особу права на справедливий суд (справа «Раманаускас проти Литви» (Велика Палата), § 54).

Таким чином суддя приходить до обґрунтованого висновку про те, що без активних дій працівників поліції, які будучи переконаним у знаючи про наявність у водія ознак алкогольного сп`яніння при тривалому спілкуванні із ним, спонукали ОСОБА_1 здійснити керування транспортним засобом шляхом його перепаркування та повернення даного водія на місце події для продовження оформлення адміністративних матеріалів, а відтак і вчинити адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, оскільки без фіксації факту керування транспортним засобом особою, такі дії не утворюють склад вказаного правопорушення. Також не встановлено і того, що дане правопорушення було б скоєне ОСОБА_1 без цього втручання, то такі дії працівників УПП в Тернопільській області не відповідають вимогам чинного законодавства, виходять за рамки допустимих і є провокацією.

Тому із зазначеними порушеннями, зібрані УПП в Тернопільській області докази не можуть служити допустимими в адміністративній справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Зважаючи на вище наведенні обставини, протокол про адміністративне правопорушення від 16.01.2026 серії ЕПР1 №568000, направлення водія на огляд від 16.01.2026, рапорт від 16.01.2026 про виявлене правопорушення визнаються судом як недопустимі докази, а проведений поліцейським огляд водія ОСОБА_1 – недійсним в силу прямої вказівки ч. 5 ст. 266 КУпАП.

Відтак, матеріалами справи не підтверджено, що дії ОСОБА_1 становлять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП із викладеною у протоколі про адміністративне правопорушення від 16.01.2026 серії ЕПР1 №568000 фабулою порушення, наслідком чого є закриття провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 33, 40-1, ч. 1 ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 251, 252, 280, 283, 284, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 16.01.2026 серії ЕПР1 №568000 – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддяЮ. І. Дзюбановський