Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №503/1923/24 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1923/24

Провадження № 2/503/112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Калашнікової Т.О.,

з участю секретаря судового засідання Поліковської О.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення недоотриманої вигоди,

ВСТАНОВИВ:

До Кодимського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення недоотриманої вигоди, в якій просить: витребувати трактор ЮМЗ-6АКЛ, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_1 , тракторний причіп ЧПТО-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 у ОСОБА_2 та повернити їх йому; стягнути з ОСОБА_2 на його користь недоотриману вигоду, яку він оцінює в 70000 гривень та сплаченим при зверненні до суду з даним позовом судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним за власні кошти та зареєстровані в установленому законом порядку були придбані трактор ЮМЗ-6АКЛ, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_1 , тракторний причіп ЧПТО-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 , якими вони користувались разом із відповідачем. На початку 2005 року між ними виникла сварка та відповідач відмовляється повернути належні йому транспортні засоби, не дивлячись на його неодноразові звернення з приводу цього. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок того, що він не може користуватися цим майном (надання послуг з перевезення майна, оранки городів), він втратив вигоду у розмірі 70000 гривень. Всі ці обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом з метою захисту своїх майнових прав.

У судовому засіданні позивач, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві та зазначив, що вони з позивачем є рідними братами та з 1999 року по 2002 рік разом працювали на земельній ділянці площею 12 га в КСП «Загнітківське». Ініціатором спільної справи був він (відповідач) та за власні кошти купив 2 трактори: трактор ЮМЗ-6 АКЛ (республіка Молдова) та гусеничний трактор Т-74 на загальну суму 2000 доларів США та вищевказану земельну ділянку. Через те, що позивач не хотів вносити 50% затрат в спільну справу між ними виникли непорозуміння та позивач ОСОБА_1 почав працювати окремо. Для цього він забрав вищевказану земельну ділянку та трактор Т-74 з сільгоспзінвентарем у своє користування, оскільки трактор ЮМЗ-6АКЛ у 2002 році був у неробочому стані. Відповідач зазначив, що станом на 2024 рік позивач користується вищевказаною земельною ділянкою та трактором Т-74 з сільгосптехнікою на свій власний розсуд, надаючи мешканцям села послуги оранкою городів. Відповідач звернув увагу суду на те, що позивач вводить суд в оману та його позовні вимоги з приводу понесення ним збитків в розмірі 70000 гривень є надуманими та безпідставними. Крім того, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що трактор, який знаходиться у нього не є тим трактором, який хоче повернути позивач, оскільки має іншу «бірку». Проти повернення причепу позивачеві він не заперечує. Однак причеп потребує ремонту та ним не використовується.

Заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 є власником трактору колісного марки «ЮМЗ-6АКЛ», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_3 , заводський номер НОМЕР_4 , з датою реєстрації 29.11.1996 року. Дана обставина підтверджується копією листа Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області від 07.12.2023 року. Крім того, відповідно до копії технічного паспорту серії НОМЕР_5 від 29.11.1996 року, ОСОБА_1 є власником тракторного причепу ЧПТС-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 .

З 1999 року по 2023 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно займалися обробкою землі та користувались трактором колісним марки «ЮМЗ-6АКЛ», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_3 , заводський номер НОМЕР_4 та тракторним причепом ЧПТС-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 .

Дана обставина визнається сторонами та в розумінні ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

В 2023 році між сторонами виник спір щодо користування вищевказаними транспортними засобами. Ця обставина як підтверджується сторонами, так і копією заяви позивача до органів Національної поліції від 17.03.2023 року з приводу користування вищевказаною сільськогосподарською технікою, копією талона-повідомлення Єдиного обліку №504 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію ОСОБА_1 , а також копією листа-відповіді №6149 від 02.12.2023 року за підписом начальника ВПД№1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області Василя Варшавського.

Відповідач в судовому засіданні не заперечував щодо знаходження у нього тракторного причепу. З приводу трактору відповідач зазначив, що у нього є трактор, однак це зовсім інший транспортний засіб, що має інший заводський номер, однак не надав суду жодних належних та достовірних доказів на підтвердження такої обставини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння. Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Крім того,правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених судом обставин, позов підлягає частковому задоволенню, зокрема в частині зобов`язання витребувати у відповідача ОСОБА_1 трактору ЮМЗ-6АКЛ, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_1 та тракторного причепу ЧПТО-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 у ОСОБА_2 .

До такого висновку суд прийшов у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не заперечував щодо перебування у його користуванні спірного причепу та його поверненні позивачеві, а тому така обставина згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Трактор ЮМЗ-6АКЛ, 1990 року випуску, д/н НОМЕР_1 , як такий, що на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , також підлягає поверненню останньому, враховуючи, що відповідач вказуючи, що має у своєму користуванні трактор, не спростував ту обставину, що цей трактор не є трактором, який належить позивачу, не надавши суду жодних доказів на підтвердження такої обставини.

Щодо стягнення з відповідача недоотриманої вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 ч.2 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019р. у справі № 910/15865/14 та від 30.09.2021р. у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10.06.2020р.у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019р. у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020р. у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021р.і № 910/14341/18).

Тлумачення змісту ч.2 ст. 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У ч.3 ст. 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивач не надавав суду жодного належного та достовірного доказу на підтвердження того, що він не здійснював свою господарську діяльність у весь зазначений спірний період внаслідок винних дій відповідача та, сподіваючись на отримання прибутку у зазначеному ним розмірі та за певних обставин, зазнав матеріальних збитків, що свідчить про відсутність усіх підстав для застосування положень ст. 22 ЦК України до спірних правовідносин, наведених вище.

Відтак у задоволенні позову в частині стягнення збитків слід відмовити.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України, визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції №8 від 02.05.2024 року ОСОБА_1 сплатив за звернення до суду з даним позовом судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи - особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Відповідно до правової позиції ВСУ від 01.03.2017 у справі № 6-152цс17 зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом першої групи (а. с. 31), а відтак звільнений від сплати судового збору у всіх інстанціях.

За таких обставин судові витрати понесені із розглядом цієї справи мають бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення недоотриманої вигоди, - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 трактор колісний марки «ЮМЗ-6АКЛ», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_4 та тракторний причеп ЧПТО-4, 1986 року випуску, д/н НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Компенсувати ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 28 квітня 2026 року.

Суддя Кодимського районного суду

Одеської області Т.О. Калашнікова