Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №303/6856/25 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/6856/25

2/303/2560/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого - судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

представника позивача Павленко С.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача АТ «КРЕДОБАНК» - Павленко Сергія Валерійовича до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача АТ «КРЕДОБАНК» - Павленко С.В. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О.В. про визнання іпотечного договору недійсним.

Позов мотивований тим, що 17.08.2017 року між АТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11794/2017, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 755 084,06 гривень, строком до 16.08.2024 року на наступні цілі:

- на здійснення повної/часткової оплати за Договором купівлі-продажу транспортного засобу марки SKODA, модель SUPERB, дата випуску 2017, № кузова НОМЕР_1 , укладеного між позичальником і ТОВ «ЗАКАРПАТ-АВТО»;

- для оплати страхового платежу по КАСКО в сумі 47 162,50 гривень;

- для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 21 921,56 гривень.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором 18.08.2017 року між АТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_4 був укладений договір застави, зареєстрований в реєстрі за №1890, предметом якого став вищевказаний автомобіль.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №11794/2017 від 17.08.2017 року станом на 17.07.2021 року заборгованість ОСОБА_4 перед «Кредобанк» становить у розмірі 560 238,28 гривень.

Оскільки ОСОБА_4 неналежно виконував свої кредитні зобов`язання, АТ «Кредобанк» звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. про вчинення виконавчого напису.

31.08.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. вчинено виконавчий напис зареєстрований за номером 3422, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, а саме: автотранспорт, марки SKODA, модель SUPERB, дата випуску 2017, № кузова НОМЕР_1 .

Проте, реалізація майна не відбулася, оскільки ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Романом Р.М. 24.08.2022 року було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження №67122887.

08.09.2022 року АТ «Кредобанк» стало відомо, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і цього ж числа було надіслано до Мукачівської державної нотаріальної контори претензію-вимогу, із вимогою завести спадкову справу по померлому та/або повідомити місце відкриття спадщини, про виявленне спадкове майно, його склад та місцезнаходження, чи відомі особи спадкоємців, їх місце проживання або роботи, чи був проведений опис майна спадкодавця, чи видавалося свідоцтво про право на спадщину, чи надходили заяви від інших кредиторів, та із вимогою повідомити спадкоємців про наявну заборгованість.

07.12.2022 року АТ «Кредобанк» отримав відповідь від Першої Мукачівської нотаріальної контори, згідно якого стало відомо, що Свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано №1-332, №1-333, №1-334 на ім`я дочки спадкодавця ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_2 .

Цього ж числа, АТ «Кредобанк» надіслав претензію-вимогу спадкоємиці ОСОБА_4 за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 . Відповіді від спадкоємиці на адресу банку не надходило, у зв`язку з чим, 27.04.2023 року банк повторно звернувся з претензією-вимогою до спадкоємиці.

26.05.2023 року претензія-вимога до спадкоємиці була повернута відправнику, причиною повернення листа стало закінчення встановленого терміну зберігання.

У зв`язку з тим, що спадкоємці отримали спадщину від померлого разом із кредитними зобов`язаннями, тому АТ «Кредобанк» набув право стягнути заборгованість із спадкоємців у судовому порядку. На підставі цього АТ «Кредобанк» звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

16.04.2024 року рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області по справі №303/8654/23 позов АТ «Кредобанк» було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 560 238,28 гривень за кредитним договором №11794/2017 від 17.08.2017 року та судові витрати в розмірі 8 403,57 гривень.

14.02.2025 року за заявою АТ «Кредобанк» на підставі виконавчого листа Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області було відкрито виконавче провадження №77201539 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д.А.

Цього ж числа, приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, проте, станом на дату подачі позову, у боржників відсутнє майно на яке можна звернути стягнення.

В ході здійснення виконавчого провадження АТ «Кредобанк» стало відомо, що 30.03.2023 року ОСОБА_2 в інтересах якої діяв по довіреності ОСОБА_5 , на підставі Договору іпотеки №795 виданого приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О.В. було передано в іпотеку успадковане раніше нерухоме майно, а саме житловий будинок за АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0, 01 га, кадастровий номер 2110400000:01:002:1279 за цією ж адресою - ОСОБА_3 .

Таким чином, представник позивача вважає, що оскільки претензія-вимога була вручена Мукачівській державній нотаріальній конторі 14.09.2022 року, то на момент отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 знала про наявність заборгованості перед АТ «Кредобанк», а тому уклала Договір іпотеки з метою уникнення виконання зобов`язань.

Таким чином, представник позивача вважає, що метою укладення ОСОБА_2 . Договору іпотеки було на меті приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок рішень суду (грошового зобов`язання) та від звернення стягнення на майно в порядку виконання судових рішень.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.09.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачам було встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У свою чергу, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або їх предствники відзиви на позовну заяву не подали.

В судовому засіданні представник позивача АТ «Кредобанк» - Павленко С.В. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог пославшись на те, що банком не було вжито всіх заходів щодо розшуку автомобіля, який є предметом застави по кредитному договору. Крім цього, не вжито також і всіх заходів для виконання рішення суду і приватним виконавцем. Натомість порушені права його довірителя ОСОБА_3 , оскільки на момент укладення договору іпотеки, в державних реєстрах не були жодних для цього заборон.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович О.В. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку зібраним у справі доказами в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч. 6, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Судом встановлено, що 17.08.2017 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір №11794/2017, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 755 084,06 гривень на строк до 16.08.2024 року на наступнці цілі:

- для здійснення повної/часткової оплати за договором Купівлі-продажу транспортного засобу марки SKODA, модель SUPERB, дата випуску 2017, № кузова НОМЕР_1 , укладеного між позичальником і ТОВ «ЗАКАРПАТ-АВТО»;

- для оплати страхового платежу по КАСКО в сумі 47 162,50 гривень;

- для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 21 921,56 гривень (а.с. 9-17).

18.08.2017 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_4 був укладений Договір застави, предмет якого забезпечує виконання зобов`язань Заставодавця та вимог Заставодержателя, які виникають з Кредитного договору №11794/2017 від 17.08.2017 року. Предмет застави є рухоме майно – автотранспорт марки SKODA, модель SUPERB, дата випуску 2017, № кузова НОМЕР_1 , д.н.з.: НОМЕР_2 (а.с. 18-22).

31.08.2021 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. вчинив виконавчий напис, звернув стягнення на рухоме майно, а саме: автотранспорт, марка і модель автотранспорту SKODA SUPERB, дата випуску 2017, № кузова НОМЕР_1 , д.н.з.: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 (а.с. 23).

12.10.2021 року Постановою приватного виконавця Романом Р.М. було відкрито виконавче провадження №67122887 по виконанню виконавчого напису №3422 від 31.08.2021 року (а.с. 24, 25).

24.08.2022 року Постановою приватного виконавця Романом Р.М. було закінчено виконавче провадження №67122887 (а.с. 26, 27).

Із повторного Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.01.2022 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28).

08.09.2022 року АТ «КРЕДОБАНК» надіслав на адресу Мукачівської державної нотаріальної контори вимогу щодо отримання інформації стосовно осіб, які прийняли спадщину (а.с. 29-31).

Із Відповіді на вимогу Першої Мукачівської державної нотаріальної контори від 18.11.2022 року №416/02-14 вбачається, що 18.11.2022 року було видано свідоцтва про право на спадщину за законом за реєстровим №1-332, №1-333, №1-334 на ім`я доньки спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває в Іспанії в АДРЕСА_3 , на житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та на частки нежитлової будівлі, незавершеної будівництвом, ступінь готовності якого складає 57%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 32).

07.12.2022 року та 27.04.2023 року АТ «КРЕДАБАНК» надіслав на адресу Спадкомниці ОСОБА_4 претензії-вимоги щодо необхідності сплати заборгованості за кредитним договором №11794/2017 від 17.08.2017 року (а.с. 29-41).

14.02.2025 року Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д.А. було відкрито виконавче провадження №77201539 по виконанню виконавчого листа №303/8654/23 виданого 22.05.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «КредоБанк» загальний залишок суми заборгованості за кредитним договором №11794/2017 від 17.08.2017 року та по сплаті судового збору в розмірі 558 891,85 гривень (а.с. 42).

Цього ж числа, Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д.А. було накладено арешт на майно боржника (а.с. 43).

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №415678903 від 28.02.2025 року вбачається, що 30.03.2023 року був укладений договір іпотеки, Іпотекодавець ОСОБА_2 , Іпотекодержатель ОСОБА_3 . Цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 , на підставі договору позики від 30.03.2023 року, на суму 2 156 000 гривень, з кінцевим строком повернення до 30.03.2024 року. Предмет іпотеки – житловий будинок АДРЕСА_5 , а також земельна ділянка, кадастровий номер 2110400000:01:002:1279, яка знаходиться за цією ж адресою (а.с. 47-54).

Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч.2, 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 753/765/17 з аналогічних правовідносин, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Згідно із ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та /або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань.

Оскільки у справі, яка розглядається, спадкодавець ОСОБА_4 був позичальником за кредитними договорами, то після його смерті відбулася заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно. Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Роман Р.М. перебував на виконанні виконавчий напис за №3422 від 31.08.2021 року про звернення стягнення на рухоме майно, яке належало ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості перед АТ «КредоБанк» в розмірі 473 039,34 гривень по кредитному договору. Крім цього, в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. перебуває на виконанні виконавчий лист №303/8654/23 виданий 22.05.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «КредоБанк» заборгованість за кредитним договором №11794/2017 від 17.08.2017 року та по сплаті судового збору у розмірі 558 891,85гривень.

Також судом встановлено, що спадкоємцем після смерті спадкодавця ОСОБА_4 стала дочка ОСОБА_2 , яка була належним чином повідомлена АТ «Кредобанк» про кредитні зобов`язання її батька та про необхідність сплати одним платежем суми заборгованості за кредитним договором.

Крім цього, АТ «Кредобанк» також звертався до Мукачівської державної нотаріальної контори із вимогою завести спадкову справу за померлим та/або повідомити місце відкриття спадщини, про виявлене спадкове майно. його склад та місцезнаходження, чи відомі особи спадкоємців,хїх місце проживання або роботи, чи було проведений опис майна спадкодавця, чи видавалося свідоцтво про наявну заборгованість.

Отримавши вимогу про наявність кредитних зобов`язань за кредитним договором за померлим батьком, відповідач ОСОБА_2 не задовольнила цю заборгованість у порядку, передбаченому ч.2 ст.1282 ЦК України, ніяких дій щодо погашення заборгованості не вчинила, а натомість 30.03.2023 року уклала договір Іпотеки з ОСОБА_3 , предметом якого стало нерухоме майно, яке належало її батькові та яке вона успадкувала за законом.

Тобто, будучи обізнаною про наявність у батька невиконаних зобов`язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів щодо повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та щодо підтвердження її наміру задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає її частці у спадщині.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) вказано про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

У цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у справі, яка розглядається, кредитор дотримався встановлених законом строків для пред`явлення вимоги до спадкоємців померлого, тобто ОСОБА_2 , а остання, будучи обізнаною про наявність у спадкодавця заборгованості за кредитним договором, не погасила її у встановленому законом порядку, дій щодо погашення заборгованості не вчинила, що свідчить про недобросовісність її дій, а навпаки уклала договір Іпотеки, предметом якого стало успадковане нерухоме майно її батька.

Таким чином, з урахуванням викладеного доводи представника позивача про те, що правовідносини, які виникли між АТ «Кредобанк» і ОСОБА_4 після його смерті, трансформувалися у зобов`язальні правовідносини між АТ «Кредобанк» і спадкоємницею боржника ОСОБА_2 та підлягають врегулюванню за нормами ЗУ «Про іпотеку» у системному зв`язку з положеннями статей 1281, 1282 ЦК України знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в судовому засіданні, а тому позов є обґрунтований та таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 76-81, 89, 229, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір іпотеки №795 виданий приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Ришкович Оксаною Василівною від 30.03.2023 року, яким передано будинок та земельну ділянку з кадастровим номером: 2110400000:01:002:1279, площею 0,1 га, з цільовим призначенням: 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ).

Стягнути із ОСОБА_2 на користь АТ «КРЕДОБАНК» сплачений судовий збір у розмірі 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) гривень.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь АТ «КРЕДОБАНК» сплачений судовий збір у розмірі 1 514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: АТ «КРЕДОБАНК», код ЄДРПОУ 09807862, місцезнаходження: 79026, Львівська область, м.Львів, вул.Сахарова, буд.78.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Повний текст рішення суду складений 24.04.2026 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір