Вирок від 27 квітня 2026 р. у справі №753/3954/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3954/24

провадження № 1-кп/753/708/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

учасники судового провадження:

прокурори ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

захисник ОСОБА_9 ,

обвинувачений ОСОБА_10 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 62023100130000067 від 13.01.2023, за обвинуваченням

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Славута

Шепетівського району Хмельницької області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 , військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, який обіймає посаду солдата резерву взводу резерву содатського складу роти резерву військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

встановив:

І. Формулювання обвинувачення, яке висунуте ОСОБА_10 та визнане судом доведеним

1. Відповідно до встановлених обставин, солдат резерву взводу резерву солдатського складу роти резерву військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, у порушення вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, 19 грудня 2022 року, приблизно о 09 год. 00 хв., здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , після чого проводив час на власний розсуд не пов`язуючи його з проходженням військової служби.

2. 13.10.2023 солдат ОСОБА_10 , розуміючи протиправність своїх дій, добровільно прибув до Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Поліська, 28.

3. Таким чином, ОСОБА_10 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

ІІ. Позиція сторони обвинувачення та захисту під час судового розгляду та у судових дебатах

4. Сторона обвинувачення, в особі прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 , під час судового розгляду підтримала висунуте обвинувачення ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 407 КК України у межах, викладених в обвинувальному акті, та на підтвердження його обґрунтованості надала суду відповідні матеріали, які досліджені судом і викладені у розділі ІІІ цього вироку.

5. Прокурор у судових дебатах наполягав на доведеності вини поза розумним сумнівом та просив суд призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком на шість років, зазначивши у репліці, що обвинувачений своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав.

6. Сторона захисту протягом розгляду кримінального провадження дотримувалась позиції, відповідно до якої не заперечувала факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_10 , однак, починаючи зі стадії підготовчого судового засідання, наполягала на його неможливості усвідомлювати свої дії та керувати ними у період інкримінованих подій у грудні 2022 та січні 2023 роках посилаючись на психічні розлади. На підтвердження зазначених доводів стороною захисту було надано низку медичних документів, які теж досліджені судом та викладені у розділі ІІІ цього вироку.

7. Згодом на підставі ухвали суду, постановленої за клопотанням сторони захисту, після дослідження всіх письмових матеріалів, допиту свідків та обвинуваченого, проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, за результатами якої доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження.

8. Надалі ж під час судових дебатів, захист, з урахуванням висновків експертизи, зазначив, що ОСОБА_10 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у повному обсязі, та просив врахувати його психічний стан при призначенні покарання і застосувати до нього покарання з іспитовим строком тривалістю один рік.

ІІІ. Показання допитаних осіб

3.1 Показання обвинуваченого ОСОБА_10 .

9. Обвинувачений ОСОБА_10 у своїй вільній розповіді суду зазначив, що не пам`ятає обставин вчинення кримінального правопорушення.

10. На запитання прокурора повідомив, що його мобілізували у 2022 році, коли він перебував у територіальній обороні. Номер військової частини, у якій він розпочав службу, не пригадав, проте зазначив, що вона дислокувалася в м. Ізяславі. Там він перебував кілька місяців, після чого його перевели до м. Києва, де він відслужив три тижні. Зазначив, що під час проходження служби у м. Києві зі скаргами не звертався, рапортів не подавав, його родичі також не зверталися зі скаргами щодо стану його здоров`я. Вказав, що під час досудового розслідування повторно проходив ВЛК, яка підтвердила його придатність до військової служби. Водночас зазначив, що під час її проходження надавав лікарям документи щодо психіатричного стану, оскільки у нього була шизофренія. Пам`ятає, що залишив військову частину у січні 2023 року та прийшов до тями вже у лікарні. При цьому усвідомлював, що залишення військової частини без дозволу командира є кримінально караним. Наразі усвідомлює вчинене ним діяння, однак категорично заперечує свою вину, оскільки у 2023 році не усвідомлював свої дії внаслідок шизофренії, проте не зміг пояснити, яким чином це проявлялося.

11. На запитання свого захисника повідомив, що вперше потрапив до лікарні у жовтні 2022 року, після чого у нього періодично траплялися напади.

12. На уточнюючі запитання головуючого судді зазначив, що перебував у територіальній обороні з 25 лютого до 22 травня 2022 року у м. Славута Хмельницької області. Після цього у травні йому зателефонували та повідомили про необхідність з`явитися до військкомату, у зв`язку з чим він проходив службу в м. Ізяславі, де служив близько шести місяців. У жовтні 2022 року був госпіталізований до Кіровоградської психіатричної лікарні, де перебував 21 день, однак діагноз станом на день допиту в суді йому не відомий. Через тиждень після цього прибув до м. Києва у розподільчий центр, куди був переведений за власним рапортом, оскільки хотів проходити службу у бойовій частині. Надалі залишив військову частину у грудні (згідно з документами), однак пам`ятає лише події січня 2023 року, тому і посилався на цей період, відповідаючи на запитання прокурора. Зазначив, що під час проходження комісії у нього було виявлено шизофренію, однак таки під час лікування у жовтні (зачитав) йому було встановлено діагноз психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Алкогольну залежність заперечив та зазначив, що під час служби взагалі не вживав алкоголь.

3.2 Показання свідка ОСОБА_11 .

13. Свідок ОСОБА_11 суду повідомив, що на момент події кримінального правопорушення обіймав посаду заступника командира роти з питань морально-психологічного забезпечення та знав всіх солдатів частини. Одного ранку під час шикування ОСОБА_10 не було виявлено, ніхто не володів інформацією щодо причин його відсутності, а його місцезнаходження залишалося невідомим.

14. На запитання прокурора зазначив, що йдеться про події кінця 2022 року, а саме 19 грудня 2022 року, коли о 08-ій ранку весь особовий склад шикувався та було виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_10 . Військова частина знаходилась у м. Києві на вул. Зрошувальній та у частині діяв такий режим, що заходити могли лише військовослужбовці, які мали відношення до частини, а залишати її лише з дозволу командира. Сам ОСОБА_10 жодного разу безпосередньо до нього не звертався з приводу будь-яких проблем, і йому не відомо, щоб той скаржився на неналежне ставлення до нього з боку інших військовослужбовців. Станом на день допиту в суді такий військовослужбовець, як ОСОБА_10 , у особовому складі їхньої військової частини відсутній.

15. На запитання захисника повідомив, що йому складно охарактеризувати ОСОБА_10 , оскільки той відносно нетривалий час перебував у їхній військовій частині. Лише повторив, що не пам`ятає жодних скарг від ОСОБА_10 будь-якого характеру.

3.3 Показання свідка ОСОБА_12 .

16. Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що на момент події у грудні 2022 року він обіймав посаду командира взводу. Відсутність ОСОБА_10 було виявлено під час чергової перевірки, після чого одразу намагалися зателефонувати йому, однак зв`язатися з ним не вдалося.

17. На запитання прокурора суду зазначив, що військова частина знаходилась на вул. Зрошувальній. Ранкова перевірка особового складу здійснюється о 08-ій ранку, а вечірня о 21-ій вечора. Відсутність ОСОБА_10 було виявлено саме під час ранкової перевірки. Щодо порядку залишення військової частини, то це можливо лише з дозволу командира, а вільно пройти через пропускний пункт без такого дозволу було неможливо. Він не пам`ятає, щоб ОСОБА_10 звертався до нього чи інших командирів зі скаргами на неналежне поводження з ним. Станом на час допиту в суді військовослужбовець ОСОБА_10 до їхньої військової частини не повертався.

18. На запитання захисника зазначив, що йому не відомо, де перебував ОСОБА_10 після самовільного залишення військової частини, а також, що він не знав про його лікування у психіатричному закладі.

3.4 Показання свідка ОСОБА_13 .

19. Свідок ОСОБА_13 , який обіймає посаду лікаря-психіатра Головного військового клінічного госпіталю, повідомив суду, що у 2023 році військовослужбовець ОСОБА_10 проходив військово-лікарську комісію, і він був лікарем, який безпосередньо проводив його огляд. Жодних психічних розладів встановлено не було, а висновок ґрунтувався на тому, що ОСОБА_10 придатний до військової служби. При цьому уточнив, що ОСОБА_10 проходив комісію двічі, і під час повторного огляду консиліум психіатрів дійшов висновку про його придатність, а тяжких психічних захворювань виявлено не було.

20. На запитання прокурора зазначив, що ОСОБА_10 висловлював окремі скарги, зокрема на безсоння та головний біль, проте тяжких розладів, які б перешкоджали проходженню служби, виявлено не було

21. На запитання захисника повідомив, що під час огляду враховуються стан особи, медичні документи та скарги. Зазначив, що шизофренія належить до тяжких захворювань, однак такої у ОСОБА_10 на момент огляду встановлено не було. На посилання захисника на медичні документи свідок пояснив, що під час огляду ОСОБА_10 такі документи у розпорядженні комісії відсутні. Також зазначив, що перший висновок комісії був скасований, у зв`язку з чим ОСОБА_10 було направлено на повторний огляд, який відбувся 13 лютого 2024 року. Повторний огляд проводився консиліумом лікарів, до складу якого входив і свідок. Крім того, зазначив, що йому не відомо про перебування ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні у листопаді 2022 року.

22. На уточнювальне запитання головуючого судді свідок зазначив, що висновок ВЛК, підготовлений консиліумом лікарів, не відрізнявся від висновку, зробленого у листопаді 2023 року щодо придатності ОСОБА_10 до військової служби, а змін зазнало лише формулювання діагнозу.

IV. Документи, які були надані суду

23. Заява ОСОБА_10 від 19 травня 2022 року про призов під час мобілізації, подана до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якій останній просив призвати його на військову службу під час мобілізації, зазначивши, що скарг на стан здоров`я не має та готовий виконувати військовий обов`язок у повному обсязі.

24. Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 грудня 2022 року № 1298 про зарахування до списків особового складу солдата ОСОБА_10 до списків особового складу військової частини та призначено на посаду солдата резерву взводу резерву солдатського складу, з якого він вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків.

25. Рапорт командира взводу резерву солдатського складу капітана ОСОБА_12 від 19 грудня 2022 року, згідно з яким під час ранкової перевірки особового складу о 09:00 год. було виявлено відсутність солдата ОСОБА_10 , при цьому на телефонні дзвінки останній не відповідав, його місцезнаходження встановити не вдалося, будь-яких повідомлень про причини залишення військової частини він не надавав, у зв`язку з чим командир просив вважати його таким, що самовільно залишив військову частину.

26. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19 грудня 2022 року № 1404 про призначення службового розслідування. Згідно з наказом на підставі рапорту капітана ОСОБА_12 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_10 з метою з`ясування обставин, причин та умов вказаної події, а також визначено склад комісії для його проведення.

27. Акт службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 . Розслідування проведено на підставі наказу від 19 грудня 2022 року № 1404 під час якого встановлено, що 19 грудня 2022 року, приблизно о 09:00 год., під час ранкової перевірки особового складу у військовій частині НОМЕР_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_10 , який до виконання обов`язків військової служби не приступив, на зв`язок не виходив, а його місцезнаходження залишалося невідомим. Службовим розслідуванням також встановлено, що після виявлення відсутності ОСОБА_10 були вжиті заходи щодо встановлення його місцезнаходження, однак на телефонні дзвінки він не відповідав, будь-яких повідомлень не надавав, дозволу на залишення військової частини не отримував, а проведені розшукові заходи позитивних результатів не дали. За результатами розслідування встановлено, що ОСОБА_10 в умовах воєнного стану, без поважних причин та без дозволу командування самовільно залишив військову частину та у період з 19 до 29 грудня 2022 року обов`язки військової служби не виконував. У ході розслідування встановлено, що ОСОБА_10 не звертався до командування з проханням про надання дозволу на залишення військової частини, не повідомляв про обставини, які могли б перешкоджати проходженню служби, а також за наявною інформацією міг перебувати у родичів у м. Києві. За результатами службового розслідування комісією запропоновано вважати розслідування завершеним, направити відповідні повідомлення до органів прокуратури та інших уповноважених органів, а також вжити заходів реагування у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення.

28. Витяг з наказу про результати службового розслідування командира військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2022 року № 1482, відповідно до якого за результатами проведеного службового розслідування встановлено, що 19 грудня 2022 року, приблизно о 09:00 год., на території військової частини було виявлено відсутність солдата ОСОБА_10 , який станом на 29 грудня 2022 року до військової частини не повернувся, на зв`язок не виходив, а його місцезнаходження залишалося невідомим, при цьому в умовах воєнного стану він без поважних причин та без дозволу командування самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим службове розслідування визнано завершеним та прийнято рішення про направлення відповідних повідомлень до правоохоронних органів.

29. Рапорт командира взводу резерву солдатського складу капітана ОСОБА_12 від 29 грудня 2022 року, згідно з яким станом на 20:00 год. 29 грудня 2022 року солдат ОСОБА_10 , який 19 грудня 2022 року самовільно залишив територію базового табору, до місця служби не повернувся, на телефонні дзвінки не відповідав, самостійно на зв`язок з командуванням чи іншими військовослужбовцями не виходив, а його місцезнаходження встановити не вдалося.

30. Супровідний лист слідчого Третього слідчого відділу Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яким слідчим ініційовано проведення військово-лікарської комісії з метою визначення придатності ОСОБА_10 до військової служби.

31. Довідка військово-лікарської комісії від 23 листопада 2023 року, за результатами медичного огляду ОСОБА_10 встановлено діагноз, пов`язаний із психічними розладами та супутніми захворюваннями, при цьому зазначені захворювання визнано такими, що пов`язані з проходженням військової служби, однак за висновком комісії останній визнаний придатним до військової служби.

32. Виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 509, якою встановлено, що ОСОБА_10 проходив стаціонарне лікування у період з 15 лютого до 02 березня 2023 року з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу з симптомами шизофренії, при цьому його стан супроводжувався страхами, ідеями переслідування, слуховими галюцинаціями, тривожністю, порушенням сну та поведінковими розладами, однак після лікування відзначено покращення стану, зникнення гострих психотичних проявів та нормалізацію сну.

33. Виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 3006, якою встановлено, що ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні з 23 жовтня до 01 листопада 2022 року з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу з симптомами шизофренії, при цьому вбачається, що психічні порушення виникли під час проходження військової служби та проявлялись страхом за життя, ідеями переслідування, слуховими галюцинаціями та поведінковими розладами, однак після проведеного лікування стан покращився, психотична симптоматика зменшилась, а при виписці рекомендовано амбулаторне лікування.

34. Довідка КП «Славутська міська лікарня ім. Ф.М. Михайлова» від 28 листопада 2023 року, якою встановлено, що ОСОБА_10 проходив курс медико-психологічної реабілітації у період з 09 до 25 січня 2023 року, під час якого отримував допомогу психолога та лікаря-психіатра.

35. Супровідний лист Територіального управління Державного бюро розслідувань від 12 січня 2024 року, яким слідчим ініційовано повторне проходження військово-лікарської комісії для визначення ОСОБА_10 придатності до служби.

36. Висновок експериментально-психологічного дослідження від 06.02.2024 № 843101 від 06 лютого 2024 року, яким встановлено, що у ОСОБА_10 темп психомоторних реакцій не знижений, мислення здатне до розуміння складних логічних зв`язків, однак виявлено порушення операційної сторони мислення у вигляді викривлення узагальнення та класифікації, а також інертність психічної діяльності, при цьому в емоційно-вольовій сфері встановлено підвищену тривожність, емоційну збудливість, схильність до іпохондрії, депресивних проявів та формування надцінних ідей.

37. Огляд психіатром на ВЛК від 08 лютого 2024 року, відповідно до висновку якого встановлено, що у ОСОБА_10 під час проходження військової служби на фоні психоемоційних навантажень виникали психічні порушення у вигляді тривоги, порушення сну, ідей переслідування та слухових галюцинацій, у зв`язку з чим він проходив стаціонарне лікування, при цьому на момент огляду його психічний стан характеризувався як стабільний, мислення послідовне та логічне, ознак психотичного стану не виявлено. Встановлено діагноз астено-невротичного стану з транзиторними психотичними включеннями, що пов`язаний з проходженням військової служби, та зроблено висновок про придатність до військової служби.

38. Довідка військово-лікарської комісії від 13 лютого 2024 року, якою встановлено, що у ОСОБА_10 наявний астено-невротичний стан складного генезу з транзиторними психотичними включеннями, що пов`язаний із проходженням військової служби, однак за результатами медичного огляду він визнаний придатним до військової служби.

39. Копія паспорта громадянина України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, уродженцем с. Ташки Славутського району Хмельницької області та його картка платника податків із реєстраційним номером облікової картки платника податків.

40. Службова характеристика командира військової частини НОМЕР_1 , згідно із якою ОСОБА_10 під час проходження військової служби характеризувався посередньо, ініціативи не проявляв, до виконання обов`язків ставився без належної відповідальності, тримався відсторонено в колективі та самовільно залишив військову частину в умовах воєнного стану.

41. Медична характеристика начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої ОСОБА_10 під час проходження військової служби за медичною допомогою не звертався, скарг не висловлював, хронічних захворювань не повідомляв, фізично розвинений добре.

42. Супровідний лист КНП «Шепетівська багатопрофільна лікарня» від 26 червня 2023 року встановлено, що ОСОБА_10 не перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога і у період з 19 грудня 2022 року за медичною допомогою не звертався.

43. Вимога Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві, якою встановлено, що ОСОБА_10 раніше не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності.

44. Направлення КП «Славутська міська лікарня ім. Ф.М. Михайлова» на обстеження, яким ОСОБА_10 направлено до лікаря-психіатра для проведення медичного огляду психіатром.

45. Медична довідка КП «Острозька обласна психіатрична лікарня Рівненської обласної ради», якою встановлено, що ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричному закладі у період з 15 лютого до 02 березня 2023 року з діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад.

46. Медична довідка КП «Острозька обласна психіатрична лікарня Рівненської обласної ради», якою встановлено, що ОСОБА_10 з 15 лютого 2023 року перебуває під наглядом лікувального закладу.

47. Медична довідка КП «Острозька обласна психіатрична лікарня Рівненської обласної ради», якою встановлено, що ОСОБА_10 перебуває на обліку у лікаря-психіатра, при цьому йому встановлено діагноз психічного розладу.

48. Висновок експериментально-психологічного дослідження від 20 листопада 2023 року, яким встановлено, що у ОСОБА_10 виявлено порушення мислення та виражену невротичну симптоматику з рисами параноїдальності та шизоїдності.

49. Супровідний лист КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» від 26 червня 2024 року, яким встановлено, що ОСОБА_10 перебував на стаціонарному лікуванні з приводу психічних та поведінкових розладів, пов`язаних із вживанням алкоголю, із синдромом залежності.

50. Медична довідка КП «Славутська міська лікарня ім. Ф.М. Михайлова» від 28 листопада 2023 року, якою встановлено, що ОСОБА_10 у січні 2023 року проходив курс медико-психологічної реабілітації у відповідному відділенні медичного закладу.

51. Висновок комісійної первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 1654 від 21 листопада 2025 року (проведеного під час судового розгляду на підставі ухвали суду від 06 січня 2025 року, постановленої за клопотанням сторони захисту), яким встановлено, що ОСОБА_10 у період інкримінованого йому кримінального правопорушення виявляв ознаки психічних та поведінкових розладів унаслідок вживання алкоголю (синдром залежності), однак такі розлади не були вираженими настільки, щоб позбавляти його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, а отже у зазначений період він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Експерт також виснував, що на теперішній час він також виявляє ознаки вказаних розладів, утім за своїм психічним станом здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними і застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

52. Викладення змісту вказаного висновку судово-психіатричної експертизи буде наведене судом у мотивувальній частині цього вироку одночасно з оцінкою всіх обставин кримінального провадження.

V. Мотиви суду

53. Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного й обґрунтованого рішення.

54. Щодо елементів складу злочину, передбаченого ст. 407 КК України, то всі вони встановлені судом у цьому провадженні та є наступними.

55. Безпосереднім об`єктом цього злочину є встановлений порядок проходження військової служби.

56. Об`єктивна злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, характеризується вчиненням таких діянь: самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій та другій цієї статті.

57. Суб`єктом цього злочину є військовослужбовець будь-якого виду служби.

58. Суб`єктивною стороною цього кримінального правопорушення є умисна форма вини. Прямий умисел характеризується тим, що винна особа повністю усвідомлює суспільну небезпеку та фактичні обставини вчинюваного нею діяння.

Отже, коли військовослужбовець самовільно залишає місце служби або військову частину в умовах воєнного стану, чи несвоєчасно з`являється на службу без поважних причин терміном понад три доби, він розуміє протиправність власного діяння (дії чи бездіяльності), оскільки це діяння спрямоване на порушення вимог статутів ЗСУ, чинного законодавства, військової присяги та відомчих нормативноправових актів.

У свою чергу в цьому контексті не мають вирішального значення такі його різновиди, як непрямий чи прямий умисел, а у доктрині кримінального права підкреслюється наявність у цьому правопорушенні так званого «заздалегідь обдуманого умислу».

Мотиви злочину можуть бути різними та на кваліфікацію не впливають.

59. Початком нез`явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців слід вважати закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою.

60. Нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби.

61. Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій знаходяться підрозділи та служби частини.

62. Місце служби - це будь-яке місце, яке співпадає з розташуванням військової частини, та визначене військовослужбовцю для виконання обов`язків з військової служби протягом встановленого часу або місце, де він повинен знаходитися за наказом або за розпорядженням командування.

63. Злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, вважається закінченим з моменту самовільного залишення винним військової частини або місця служби чи нез`явлення вчасно без поважних причин на службу.

64. Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, суд, дослідивши надані стороною обвинувачення службові документи військової частини НОМЕР_1 , встановив, що 19 грудня 2022 року під час ранкового шикування було виявлено відсутність солдата резерву ОСОБА_10 .

65. Із змісту досліджених судом документів, серед яких рапорт та наказ командира військової частини, вбачається, що ОСОБА_10 залишив територію військової частини без дозволу командування, при цьому були вжиті заходи для з`ясування причин його відсутності шляхом опитування військовослужбовців та телефонного зв`язку, однак такі заходи результатів не дали.

66. Надалі було проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_10 станом на 29 грудня 2022 року до військової частини не повернувся, а вжиті додаткові заходи щодо встановлення його місцезнаходження виявилися безрезультатними, у зв`язку з чим командиром військової частини прийнято рішення про направлення відповідного повідомлення до правоохоронних органів, на підставі якого 13 січня 2023 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023100130000067 за фактом самовільного залишення військової частини.

67. Зазначені обставини узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які, перебуваючи на посадах у військовій частині НОМЕР_1 , повідомили суду про факт самовільного залишення ОСОБА_10 військової частини без дозволу командира, при цьому зазначивши, що останній жодного разу не звертався із будь-якими скаргами, у тому числі на стан свого здоров?я.

68. Обвинувачений ОСОБА_10 у судовому засіданні підтвердив факт самовільного залишення військової частини у день та час, зазначені в обвинувальному акті, та не заперечував обставин свого вибуття 19 грудня 2022 року. Будь-яких причин залишення військової частини не озвучив.

69. Між тим, обвинувачений та його захисник послідовно наполягали на тому, що у період інкримінованих подій у грудні 2022 року ОСОБА_10 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

70. Вказані аргументи стороною захисту обґрунтовувалися ще на стадії підготовчого судового засідання шляхом подання клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, а також підтримувалися й під час допиту свідків та обвинуваченого, що у подальшому зумовило звернення сторони захисту з клопотанням про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи, яке судом було задоволено.

71. Попри те, що після отримання висновку експертизи сторона захисту у судових дебатах дещо змінила свою позицію у бік визнання вини обвинуваченим, суд вважає за необхідне надати оцінку висновку експерта, адже такий є квінтесенцією цього кримінального провадження.

72. Положення ст. 18 КК України регулюють, що суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

73. Осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У той же час, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ст. 19 КК України).

74. Так, захист обґрунтовуючи позицію про неможливість ОСОБА_10 усвідомлювати свої дії та керувати ними посилався на медичні документи про те, що останній у період з листопада 2022 року до березня 2023 року неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричних закладах охорони здоров`я, де йому встановлювався діагноз F23.1 як гострий поліморфний психотичний розлад із симптомами шизофренії.

75. Сторона захист також під час досудового розслідування оскаржувала первинний висновок військово-лікарської комісії щодо придатності ОСОБА_10 до військової служби від 23 листопада 2023 року, складений за участю лікаря-психіатра ОСОБА_13 , посилаючись на наявність у обвинуваченого психічних розладів. Водночас за результатами повторного медичного огляду та додаткових досліджень, зокрема відповідно до висновку військово-лікарської комісії від 13 лютого 2024 року він теж визнаний придатним до військової служби.

76. З урахуванням наполегливих доводів сторони захисту щодо психічного стану обвинуваченого, ухвалою суду за їх клопотанням було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам ДУ «Інститут судової психіатрії». При цьому сторона захисту також зверталась до суду з клопотаннями про надання тимчасового доступу до медичних документів, які мали значення для проведення повного експертного дослідження, та які судом були задоволені у повному обсязі.

77. Відповідно до висновку комісії експертів, які дослідили матеріали кримінального провадження, медичну документацію, а також двічі обстежили підекспертного ОСОБА_10 , встановлено, що у період інкримінованого кримінального правопорушення останній виявляв ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю (синдром залежності, F10.20 за МКХ-10), однак такі розлади не позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв`язку з чим у вказаний період він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

78. Також експерти встановили, що на теперішній час ОСОБА_10 виявляє ознаки психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю (епізодичне вживання, F10.25 за МКХ-10), однак за своїм психічним станом здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними та застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

79. Отже, незважаючи на надану стороною захисту довідку, отриману за самозверненням, у якій зазначено про наявність у ОСОБА_10 діагнозу із симптомами шизофренії, такі не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Навпроти, відповідно до останніх висновків військово-лікарської комісії, а також комісійної судово-психіатричної експертизи, проведеної на підставі ухвали суду, у ОСОБА_10 не встановлено жодного хронічного психічного захворювання, у тому числі шизофренії.

80. Отже, твердження сторони захисту про наявність у обвинуваченого ОСОБА_10 шизофренії спростовуються наведеними вище матеріалами та не знайшли свого підтвердження.

81. При цьому зі змісту вказаного висновку експертів вбачається, що встановлені у ОСОБА_10 психічні розлади пов`язані саме з вживанням алкоголю, натомість відповідні прояви мали місце ще до проходження ним військової служби, починаючи з 2020 року.

82. Слід наголосити, що сторона захисту не заперечувала проти висновків експертизи та у судовому засіданні не заявляла клопотань щодо допиту експертів або ж призначення повторних чи додаткових експертиз .

83. Одночасно в цій частині вироку, суд вважає за необхідне надати оцінку показанням обвинуваченого, викладеним під час його допиту, щодо того, що він не пам`ятає обставин залишення військової частини у зв`язку зі своїм психічним станом.

84. Так, з показань обвинуваченого вбачається, що, перебуваючи у військовій частині у АДРЕСА_2 нетривалий час, він залишив її територію, уникнувши контролю з боку охорони, після чого припинив використання засобів зв`язку (на що вказували свідки) та самостійно перемістився до залізничного вокзалу.

85. Зазначені доводи суд, як і комісія експертів, піддає критичній оцінці, оскільки описані самим обвинуваченим дії не є алогічними чи хаотичними, а навпаки вказують про їх послідовність, що є характерно для людини, яка усвідомлює свої дії та керує ними, оскільки припинення використання ОСОБА_10 засобів зв`язку після залишення військової частини як раз спрямоване на уникнення встановлення місцезнаходження та вказує про усвідомлення можливих наслідків своїх дій.

86. Відтак, суд не може погодитися з доводами сторони захисту щодо непам`ятання обставин події обвинуваченим, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи про здатність ОСОБА_10 усвідомлювати свої дії та керувати ними у період вчинення кримінального правопорушення, такі доводи суд оцінює як такі, що спрямовані на уникнення відповідальності або її пом`якшення.

87. Отже, з урахуванням встановленої здатності ОСОБА_10 усвідомлювати свої дії та керувати ними у період вчинення кримінального правопорушення, останній є осудною особою та відповідно суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

88. Як наслідок, ОСОБА_10 був відсутній на службі майже рік до 13 жовтня 2023 року та що важливо, обвинувачений у жодному випадку не заперечував цих обставин, а фактично їх підтвердив.

89. Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.

90. Таким чином, суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України є доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.

91. Отже, суд давши належну оцінку доказам, вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_10 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, самовільно залишив військову частину, будучи військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.

92. У зв`язку з цим суд остаточно визначає кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 407 КК України та визнає його винним у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

VI. Призначення покарання

93. Положення КК України встановлюють, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.

94. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ст.ст. 50, 65 КК України).

95. Варто вказати, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

96. Однак, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню та передбачає, що покарання має бути домірним вчиненому.

97. Призначаючи покарання ОСОБА_10 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких військових правопорушень, його характер, обставини вчинення, дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, одружений, має неповнолітню дитину, працював до мобілізації неофіційно, має психічні та поведінкові розлади, пов`язані з вживанням алкоголю.

98. Захист у дебатах вказував на наявність щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_10 та його активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, з чим суд не погоджується, виходячи з наступного.

99. Так, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що щире каяття характеризується відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження та в реальних діях особи.

А активне сприяння розкриттю злочину полягає у повідомленні правоохоронним органам відомостей про обставини скоєного, відомі безпосереднім учасникам події, які іншим чином отримати було би складно.

100. Суд зазначає, що формальне посилання на визнання вини у судових дебатах, яке було озвучене навіть не обвинуваченим, а його захисником, з урахуванням позицій Верховного Суду не може вказувати про щире каяття, а визнання протиправності вчиненого та відповідне відображення цього у її реальних діях у цьому кримінальному провадженні судом не встановлено.

101. Так само суд не знаходить підстав для визнання активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, адже стороною захисту не наведено, а матеріалами кримінального провадження не підтверджено, яким чином ОСОБА_10 , котрий більше дев`яти місяців перебував поза місцем служби, сприяв розкриттю правопорушення, а також які саме обставини вчиненого, що не були відомі органу досудового розслідування, ним повідомлено.

102. Отже, обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, у цьому кримінальному провадженні судом не встановлено.

103. Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає відносно визначене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

104. Сторона захисту під час судового розгляду наполягала на застосуванні до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та звільненні ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням.

105. Суд враховує, що 27 січня 2023 року набрав чинності Закон України № 2839-IX, яким передбачено неможливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням за окремими військовими кримінальними правопорушеннями, у тому числі передбаченими ст. 407 КК України, вчиненими в умовах воєнного стану.

106. Водночас суд бере до уваги, що інкриміноване ОСОБА_10 кримінальне правопорушення розпочато 19 грудня 2022 року, тобто до набрання чинності зазначеними змінами.

107. Разом із тим, суд не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого ст. 75 КК України з огляду на характер та обставини вчиненого кримінального правопорушення.

108. Як встановив суд, обвинувачений ОСОБА_10 , будучи переведеним із Хмельницької області наприкінці листопада 2022 року до військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 для проходження військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану, вже менш ніж через місяць самовільно залишив зазначену військову частину.

109. ОСОБА_10 проходив військову службу у АДРЕСА_2 , тобто поза зоною безпосереднього ведення бойових дій, однак, незважаючи на це, обвинувачений без будь-яких підстав самовільно залишив місце служби, чим не лише проігнорував покладені на нього обов`язки, а й власним прикладом створив негативний прецедент для інших військовослужбовців та підірвав військову дисципліну.

110. Посилання сторони захисту на намір обвинуваченого продовжити військову службу суд оцінює критично.

111. Як слушно зазначено прокурором у судових дебатах, ОСОБА_10 не був позбавлений можливості скористатися положеннями ст. 401 КК України та за наявності відповідної згоди командира військової частини продовжити проходження служби, однак протягом більш ніж півтора року після запровадження відповідних змін не вжив жодних заходів для цього.

112. Поміж цього, твердження сторони захисту про бажання обвинуваченого продовжити службу одночасно із аргументами про неможливість такого проходження служби у зв`язку з відмовами військових частин прийняти його, є взаємосуперечливими та не узгоджуються між собою, що також ставить під сумнів їх наміри як реальні.

113. З урахуванням особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, тривалості відсутності на службі, а також умов, у яких відбулося кримінальне правопорушення, суд дійшов до переконливого висновку, що призначення покарання у мінімальному розмірі не є можливим.

114. При цьому суд не погоджується із запропонованим прокурором розміром покарання у виді позбавлення волі на строк шість років та, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вважає, що покарання на строк вісім років у межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, у тому числі іншими військовослужбовцями.

VIІ. Інші питання, які слід вирішити суду

115. Під час останнього слова обвинувачений ОСОБА_10 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, посилаючись на те, що він хоче повернутися до проходження військової служби.

Водночас суд не ставив на обговорення зазначене клопотання з огляду на його неналежне оформлення, а саме відсутність письмового підтвердження згоди командира відповідної військової частини.

Разом із тим суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені статтями 407, 408 КК України, «може бути» звільнена від кримінальної відповідальності.

Отже, застосування цієї норми є правом, а не обов`язком суду та здійснюється з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

У цьому випадку суд враховує, що обвинувачений протягом тривалого часу, зокрема у 2024 році, послідовно дотримувався позиції про неможливість проходження військової служби, що суперечить його доводам про нібито повернення до служби.

Відтак, окрім відсутності належного документального підтвердження заявлених обставин, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_10 положень ч. 5 ст. 401 КК України та перейшов до стадії останнього слова.

116. Запобіжний захід під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 не обирався.

Згідно із підпунктом «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи окрім, як, зокрема, відповідно до процедури, встановленої законом законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.

У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява №5425/11, рішення від 04 червня 2015 року, ЄСПЛ чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених ст. 5 Конвенції. Суд зазначив, що попереднє ув`язнення в розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.

Також ЄСПЛ вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» п. 1 ст. 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити.

Отже, оголошення вироку суду із призначеним покаранням у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, є самостійною підставою до обмеження свободи і затримання обвинуваченого на підставі цього вироку, навіть якщо він не набрав ще законної сили.

Водночас національним кримінальним процесуальним законом встановлені додаткові гарантії для обвинуваченої особи та суд має також обрати запобіжний захід для обмеження свободи обвинуваченого.

Так, суд враховує вимоги національного законодавства, зокрема абзацу восьмого пункту 2 частини третьої та абзацу тринадцятого пункту 2 частини четвертої ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою суд зобов`язаний вирішити питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та навести мотиви такого рішення у вироку.

Визначаючись із запобіжним заходом, який слід застосувати стосовно ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили, суд зазначає таке.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Визначаючись щодо існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, суд вважає, що наразі існує ризик ймовірного переховування обвинуваченого від суду. Цей ризик обумовлений тяжкістю призначеного судом покарання, позаяк, розуміючи його невідворотність, що пов`язане виключно з реальним і тривалим його відбуванням, обвинувачений ОСОБА_10 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, що власне вже мало місце у цьому кримінальному провадженні.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_10 тривалий час перебував поза місцем проходження військової служби, а також неодноразово не з`являвся у судові засідання, що вказує про його неналежну процесуальну поведінку.

Крім того, з урахуванням призначеного судом покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, ризик переховування обвинуваченого від суду істотно підвищується.

Отже, процесуальна поведінка обвинуваченого, неявка у судові засідання без поважних причин, існування ризику переховування від суду та, як наслідок, ухилення від відбування призначеного покарання, на переконання суду, є підставою для застосування стосовно ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд вважає, що обставини цього провадження указують на те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеному ризику та не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Отже, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів та взяти його під варту негайно в залі суду.

117. Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

118. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

119. Питання щодо долі речових доказів перед судом не порушувалось.

120. Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

121. Окремо суд вважає необхідним роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_10 , що у випадку виявлення останнім бажання продовжити військову службу та знову стати на захист Вітчизни, він має право звернутися до адміністрації виправної установи у порядку ст. 81-1 КК України із заявою про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення, керуючись статтями 100, 368-371, 373, 374 КПК України, суд

засудив:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

Запобіжний захід під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 не обирався.

Обрати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», взявши під варту негайно в залі суду.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_10 рахувати із дня проголошення цього вироку, тобто з 28 квітня 2026 року.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази суду не надавались і не досліджувались.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1