Вирок від 27 квітня 2026 р. у справі №638/8753/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/8753/26

Провадження №1-кп/638/1660/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова

у складі головуючої судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорки ОСОБА_3 ,

захисниці- адвокатки ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12026221200000212 від 29.01.2026 стосовно

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорська Донецької області, українця, громадянина України, із середньою освітою, слюсаря за фахом, працюючого за трудовими договорами, не одруженого, утриманців не має, інвалідності, хронічні захворювання спростовує, без місця реєстрації та постійного місця проживання, раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду міста Харкова від 11 грудня 2025 року за ч.2 ст. 125 КК України до штрафу у розмірі 850 гривень, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2026 близько 02.00 години, більш точного часу судом не встановлено, ОСОБА_5 , перебував спільно з знайомим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у підвальному приміщенні будинку АДРЕСА_1 , де між ними на ґрунті тривалих неприязних відносин виник словесний конфлікт, внаслідок чого у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_6 тобто умисне протиправне заподіяння смерті останньому.

В подальшому, ОСОБА_5 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство ОСОБА_6 розуміючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_6 і бажаючи їх настання, використовуючи малозначний привід у вигляді неприязного відношення, діючи умисно, протиправно, використовуючи фактор раптовості, зненацька, утримуючи в руці дерев`яний брус, наніс останньому не менше десяти ударів в область голови та обличчя, від яких ОСОБА_6 помер.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть останнього, а саме: закрита черепно-мозкова травма у вигляді забійних ран на голові та обличчі, внутрішньочерепних крововиливів, яка ускладнилася набряком-набуханням головного мозку.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, повідомив, що щиро розкаюється, та просив призначити мінімальне покарання. Повідомив, що він у січні 2026 року перебував у підвалі будинку АДРЕСА_1 . Він там облаштував собі житло, прибрав. Десь в обідні години 28 січня 2026 року до нього у підвал прийшов ОСОБА_6 , якого він раніше знав, так як жили на одному районі. ОСОБА_6 просився погрітися, проте вночі на 29 січня 2026 року почав поводити себе погано, та почав гадити у підвалі. Вказані дії ОСОБА_6 викликали злість ОСОБА_5 і він схопив палку(брус), яка була біля стіни і наніс удари по тілу ОСОБА_6 , від чого той помер. ОСОБА_5 повідомив, що він сам викликав дільничного, а той вже викликав працівників поліції. Розуміє, що вчинив незаконно та просив суворо його не карати, зазначив, що він хоча раніше і був судимий, проте не має наміру у подальшому продовжувати протиправні дії.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_5 та інші учасники судового провадження у судовому засіданні не оспорювали вказані вище фактичні обставини справи, суд відповідно до вимог ст. 349 ч. 3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин, які ніким не оспорюються.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Про умисел обвинуваченого на вчинення вбивства свідчить характер заподіяних загиблому тілесних ушкоджень, а також встановлена причина смерті. Подальша поведінка обвинуваченого, який залишився на місці події та викликав дільничного інспектора поліції, не спростовує наявність у нього умислу на вбивство.

Про виникнення між обвинуваченим та загиблим неприязних відносин та конфлікт безпосередньо перед подією вбивства свідчить обстановка на місці події.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження справи, що характеризують особу обвинуваченого.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

В ході судового розгляду підстав для зміни обвинувачення чи визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не встановлено.

Аналізуючи вищевикладені докази, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 кваліфікуються за ч.1 ст. 115 КК України, вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.

Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому суд визнає щире каяття обвинуваченого, яке виражається у визнанні винуватості в повному обсязі обвинувачення та відвертому визнанні своєї провини, осуду своїх дій, та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, яіа відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання судом не встановлено.

Вивченням даних про особу ОСОБА_5 встановлено, що він раніше неодноразово засуджений, має середню освіту, працював за трудовими договорами, заробляє на життя періодичними заробітками, на військовому обліку не перебуває, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, хронічні захворювання, інвалідності спростовує, утриманців не має, зареєстрованого місця проживання не має.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд також враховує, що дане кримінальне провадження відповідає загальним засадам кримінального провадження. Дотримані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд зважає на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженого, так і іншими особами.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, приймаючи до уваги дані, які характеризують особу ОСОБА_5 , обставин вчинення кримінальних правопорушень, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливо тільки з ізоляцією його від суспільства, з призначенням йому міри покарання, у межах санкцій інкримінованої йому статті.

Призначаючи покарання ОСОБА_5 суд відповідно до ст. 65, 68 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, що вказані вище, відсутність обтяжувальної та наявність пом`якшуючої покарання обставин, вважає, що для виправлення та перевиховання йому слід призначити покарання в межах санкцій інкримінованої статті Кримінального кодексу України.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про визнання тих чи інших обставин такими, що пом`якшують або обтяжують покарання, «має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку».

Обране судом покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а відтак забезпечать дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, є справедливими, адекватними і співмірними.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому із застосуванням ст.69 КК України судом не встановлено.

Суд також зазначає, що обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти життя, здоров`я і становить значну суспільну небезпеку з огляду на протиправну поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації, суд вважає, що покарання повинне бути призначене з обов`язковою ізоляцією ОСОБА_5 від суспільства.

На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Оскільки суд призначає покарання у виді позбавлення волі та для забезпечення кримінального провадження щодо виконання вироку, відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити дію запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили. При застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) у справі «Руслан Яковенко проти України», в якому суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили (п. 46, п. 62).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про арешт майна та стягнення судових витрат в порядку ст. 124 КПК України. Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Судом застосовується ст. 71 КК України, з урахуванням не відбутого покарання за вироком від 11 грудня 2025 року Шевченківського районного суду міста Харкова за ч.2 ст. 125 КК України. Вказаний вирок ОСОБА_5 не виконаний.

Суд, керуючись ст. 370, 374 КПК України,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання, на підставі цього закону у виді восьми років позбавлення волі з відбуттям покарання в кримінально - виконавчій установі закритого типу.

На підставі ч.1 ст. 71,72 КК України шляхом повного приєднання невідбутого покарання за вироком від 11 грудня 2025 року Шевченківського районного суду міста Харкова за ч.2 ст. 125 КК України, ОСОБА_5 остаточно призначити покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з відбуттям покарання в кримінально - виконавчій установі закритого типу зі штрафом на користь держави у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, який виконувати самостійно.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання з 29 січня 2026 року ( протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 29 січня 20206 року).

До набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний щодо засудженого ОСОБА_5 залишити без змін – тримання під вартою в ДУ « Харківський слідчий ізолятор».

Судові витрати за проведення у кримінальному провадженні експертних досліджень, а саме: - 26 105 гривень 89 копійок( двадцять шість тисяч сто п`ять гривень 89 копійок) за проведення біологічної експертизи за експертною спеціальністю 9.5 «молекулярно-генетичні дослідження» (висновок експерта №СЕ-19/121-26/3710-БД) стягнути з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП не встановлено) на користь держави.

Речові докази, визнані речовими доказами відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 29 січня 2026 року- спортивні штани сірого кольору, черевики коричневого кольору, куртку коричневого кольору, які передані на зберігання до камери схову Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, за адресою м. Харків вул. Володимира Пасічника,103- після набрання вироком законної сили- знищити (квитанція 4144 від 31.03.2026). Речові докази, визнані речовими доказами відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 29 січня 2026 року- змиви, палицю, які передані на зберігання до камери схову Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, за адресою м. Харків вул. Володимира Пасічника,103- після набрання вироком законної сили- знищити( квитанція 4168 від 22.04.2026). Речові докази, визнані речовими доказами відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 30 січня 2026 року- зразки волосся, нігті, куртки, флісовий светр, светр з каптуром чорного кольору, дотільник синього кольору, джинси, гамаші, кросівки, які передані на зберігання до камери схову Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області, за адресою м. Харків вул. Володимира Пасічника,103- після набрання вироком законної сили- знищити (квитанція 4091 від 13.02.2026).

Скасувати арешт покладений на майно ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 04 лютого 2026 року (справа № 638/1600/26, 1-кс/638/355/26).

Скасувати арешт покладений на майно ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 03 лютого 2026 року ( справа № 638/1600/26, 1-кс/638/345/26).

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок відповідно до ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженим ОСОБА_5 в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати у Шевченківському районному суді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Вирок постановлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику 28 квітня 2026 року.

Суддя ОСОБА_7