Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №727/11293/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/11293/25

Провадження №22-ц/822/649/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Одовічен Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» у вересні 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за порушення зобов`язань, передбачених договором іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та АТ КБ “Приватбанк” було укладено кредитний договір №CVVPGA00000003, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 30 000 доларів США на сплату страхових платежів, а позичальник взяв на себе зобов`язання щодо повернення коштів щомісячними платежами зі сплатою відсотків за користування кредитом.

13 жовтня 2006 року, з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №CVVPGK00000009, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 6217, також була зареєстрована іпотека у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку: 17305142).

Згідно з п. 7 договору іпотеки відповідач як іпотекодавець надала в іпотеку Банку нерухоме майно: відокремлені 50/100 ідеальних часток нежилого приміщення за номером АДРЕСА_1 , а саме: приміщення в будинку літ. А загальною площею 403,30 кв.м, що складаються з: 1-1 тамбур пл. 7,00 кв.м; 1-2 торгівельний зал пл. 127,20 кв.м; 1-8 компресорна пл. 4,00 кв.м; 1-9 склад пл. 22,90 кв.м; 1-10 комора пл. 1,90 кв. м; 1-11 кабінет пл. 14,00 кв.м; 1-12 каб. пл. 8,20 кв.м; 1-13 склад пл. 5,00 кв.м; 1-14 склад 35,50 кв.м; 1-15 кабінет пл. 10,40 кв.м; 1-16 вмивальник пл. 1,50 кв.м; 1-17 вбиральня пл. 7,50 кв.м; 1-18 комора пл. 1,40 кв.м; 1-19 комора пл. 4 кв.м; 1-20 комора пл. 1,40 кв м; 1-21 вбиральня пл. 1,50 кв.м; 1-22 вмивальник пл. 1,40 кв,м; 1-23 роздягальня пл. 11,00 кв.м; 1-24 склад пл. 36,10 кв.м; 1-25 коридор пл. 30,80 кв.м; 1-26 камера пл. 13 кв.м; 1-27 камера пл. 7,90 кв.м; 1-28 камера пл. 17,50 кв.м; 1-29 склад пл. 19,80 кв.м; 1-30 склад пл.10 кв.м; 1-31 склад пл. 7,30 кв.м.

Банк виконав свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, однак відповідач всупереч договірним зобов`язанням, в установлені терміни не повернула належні грошові суми, у зв`язку з чим Банк був вимушений звернутись з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

16 лютого 2016 року рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у справі №727/9568/15-ц позов Банку було задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: на 50/100 ідеальних частин нежитлового приміщення за номером 21- Б загальною площею 403,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 13 жовтня 2006 року з укладанням від свого імені та імені відповідачів, в тому числі нотаріального договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із встановленням початкової ціни згідно договору іпотеки.

18 березня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців у справі №727/80/19 за позовом ОСОБА_1 про визнання факту порушення АТ КБ «ПриватБанком» умов іпотечного договору та про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, було призначено судово-будівельну, оціночну експертизу.

14 листопада 2019 року, на виконання вищевказаної ухвали, листом за вихідним номером 299 судовим експертом Юзвенко Р. В. було направлено до Шевченківського районного суду м. Чернівців висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 832 від 22 жовтня 2019 року.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ “Дослідження” висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 832 від 22.10.2019, станом на день проведення експертизи, експертом проведена відповідність розташованих приміщень в нежитловій будівлі до експлікації внутрішніх приміщень інвентаризаційної справи, загальною площею 455,10 кв. м, у тому числі по приміщенням: 2-1 бар, пл. 33,60 кв.м; 2-2 вхідний тамбур, пл. 6,00 кв.м; 2-3 комора, пл. 1,70 кв.м; 2-4 банкетний зал, пл. 96,70 кв.м; 2-5 приміщення, пл. 7,20 кв.м; 2-6 комора, пл. 3,20 кв, м; 2-7 кабінет, пл. 6,90 кв. м.; 2-8 приміщення, пл. 6, 80 кв.м; 2-9 коридор, пл. 19,90 кв.м; 2-10 мийка, пл. 9,80 кв.м; 2-11 комора, пл. 4,80 кв.м; 2-12 вмивальня, пл. 2,20 кв. м; 2-13 коридор, пл. 19,90 кв.м; 2-14 убиральня, пл. 1,80 кв.м; 2-15 убиральня, пл. 1,00 кв.м; 2-17 убиральня, пл. 1,00 кв.м; 2-18 вмивальня, пл. 1,00 кв.м; 2-19 коридор, пл. 2,80 кв.м; 2-20 комора, пл. 1,40 кв.м; 2-21 комора, пл. 2,50 кв.м; 2-22 комора, пл. 1,90 кв.м; 2-23 комора, пл. 3,10 кв.м; 2-24 кухня, пл. 25,00 кв.м; 2-25 банкетний зал, пл. 147,00 кв.м; 2-26 коридор, пл. 2,90 кв.м; 2-27 котельня, пл. 5,40 кв.м; 2-28 приміщення, пл. 19,50 кв.м; 2-29 комора, пл. 1,80 кв.м; 2-30 приміщення, пл. 16,70 кв.м; 2-31 санвузол, пл. 2,60 кв.м; 2-32 коридор, пл. 1,90 кв.м.

Вказувало на те, що на дату проведення експертизи предмет іпотеки складався вже з інших приміщень, аніж ті, що були вказані у договорі іпотеки. Зокрема, у предметі іпотеки були створені: бар площею 33,60 кв.м, кухня площею 25,00 кв.м, банкетний зал - 96,70 кв.м, банкетний зал - 147,00 кв.м.

14 липня 2025 року представником банку, з метою проведення планового моніторингу предмету іпотеки, було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що площа предмету іпотеки, яка вказана у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (455,10 кв.м), не відповідає площі, що вказана у договорі іпотеки (403,30 кв.м).

Крім того, представником банку було встановлено, що з протилежної сторони будівлі облаштовані два нових входи у предмет іпотеки (зафіксовано на фотографіях).

01 вересня 2025 року представником Банку було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна, з якої вбачається, що загальна площа предмету іпотеки становить 455,10 кв.м.

Вищевикладене свідчить, що після укладання договору іпотеки предмет іпотеки було реконструйовано, а саме: змінено площу предмету іпотеки; змінено площу та призначення приміщень, що входили до предмету іпотеки, зокрема створені банкетні зали, бар, кухня; облаштовано два нових входи до предмету іпотеки.

Однак АТ КБ “Приватбанк”, як іпотекодержатель, не надавав згоди на проведення реконструкції предмету іпотеки.

Згідно з виписками по рахункам обліку заборгованості, станом на 01.09.2025, заборгованість відповідача за кредитним договором становить 160 248,64 доларів США і складається з наступного: 91 476,02 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 17 363,29 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5671,32 доларів США - заборгованість з комісії; 45 738,01 доларів США - заборгованість з пені.

Оскільки відповідачем не було погашено заборгованість за кредитним договором, на момент звернення до суду з позовом, чинним є як кредитний договір, так і договір іпотеки.

Згідно з п. 18.3 договору іпотеки Іпотекодавець зобов`язується не здійснювати реконструкцію, перебудову, перепланування предмету іпотеки без відповідного письмового дозволу Іпотекодержателя.

Враховуючи суттєві зміни технічних характеристик нежитлових приміщень, які відбулися, зокрема, і за рахунок утворення додаткових приміщень, відбулися зміни в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна.

При цьому відповідачем не були дотримані умови договору іпотеки та проведено реконструкцію предмета іпотеки без згоди Іпотекодержателя.

У пункті 18.15 договору іпотеки Сторони погодили штрафні санкції за здійснення реконструкції, перебудови, перепланування предмету іпотеки.

Зокрема, згідно з п. 18.15 договору іпотеки, у разі порушення Іпотекодавцем зобов`язання, передбаченого зокрема п. 18.3 договору іпотеки, він сплачує на користь Іпотекодержателя штраф у розмірі 100% від вартості Предмету іпотеки, визначеної в п. 11 цього договору.

У пункті 11 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що вартість предмета іпотеки становить 1 010 000 грн.

Звернення з позовом про стягнення штрафу у розмірі 1 010 000 грн за порушення умов договору іпотеки є належним способом захисту, що передбачений умовами договору та гарантує ефективну можливість захисту порушених прав позивача.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» штраф у розмірі 1 010 000 грн за порушення зобов`язань, передбачених п.18.3 договору іпотеки №CVVPGK00000009 від 13 жовтня 2006 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу АТ КБ «Приватбанк» ще в листопаді 2016 року було відомо про порушення іпотекодавцем ОСОБА_1 п.18.3 іпотечного договору, що було підставою для нарахування штрафних санкцій, передбачених п.18.15 Договору. Тому, з урахуванням положень ст. 258 ЦК України, строк позовної давності у даному спорі визначено до грудня 2017 року.

Будь-яких поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду з позовом представником позивача не надано, а тому у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення штрафу за порушення зобов`язань, передбачених договором іпотеки, слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

На дане рішення суду позивач АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що судом не взято до уваги той факт, що внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки права Банку не були та не могли бути порушені.

Висновок експерта як джерело об`єктивної інформації про порушення. Тільки після отримання висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 832 від 22.10.2019, який надійшов до суду 14.11.2019 у справі № 727/80/19, позивач отримав документальне підтвердження того, що зміна характеристик об`єкта відбулася саме внаслідок створення нових приміщень та зміни їх функціонального призначення (зокрема, створено бар, кухню, банкетні зали, яких не існувало на момент укладення іпотеки) .

Саме висновок експерта чітко зафіксував невідповідність планування умовам договору та підтвердив факт проведення будівельних робіт, що підпадають під ознаки реконструкції. До цього моменту у позивача були відсутні належні та допустимі докази для звернення до суду з позовом про стягнення штрафу саме за реконструкцію.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення повністю відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 12.10.2006 між ОСОБА_1 та АТ КБ “Приватбанк” було укладено кредитний договір №CVVPGA00000003, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 30 000,00 доларів США на сплату страхових платежів, а позичальник взяв на себе зобов`язання щодо повернення коштів щомісячними платежами зі сплатою відсотків за користування кредитом. Сторони погодили, що кредитні кошти надаються готівкою через касу на строк з 12.10.2006 по 09.10.2026 включно.

13 жовтня 2006 року, з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки №CVVPGK00000009, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 6217.

Згідно з п. 7 договору іпотеки відповідач як іпотекодавець надала в іпотеку Банку нерухоме майно: відокремлені 50/100 ідеальних часток нежилого приміщення за номером АДРЕСА_1 , а саме: приміщення в будинку літ. А, загальною площею 403,30 кв.м, складаються з: 1-1 тамбур пл. 7,00 кв.м; 1-2 торгівельний зал пл. 127,20 кв.м; 1-8 компресорна пл. 4,00 кв.м; 1-9 склад пл. 22,90 кв.м; 1-10 комора пл. 1,90 кв. м; 1-11 кабінет пл. 14,00 кв.м; 1-12 каб. пл. 8,20 кв.м; 1-13 склад пл. 5,00 кв.м; 1-14 склад 35,50 кв.м; 1-15 кабінет пл. 10,40 кв.м; 1-16 вмивальник пл. 1,50 кв.м; 1-17 вбиральня пл. 7,50 кв.м; 1-18 комора пл. 1,40 кв.м; 1-19 комора пл. 4 кв.м; 1-20 комора пл. 1,40 кв м; 1-21 вбиральня пл. 1,50 кв.м; 1-22 вмивальник пл. 1,40 кв,м; 1-23 роздягальня пл. 11,00 кв.м; 1-24 склад пл. 36,10 кв.м; 1-25 коридор пл. 30,80 кв.м; 1-26 камера пл. 13 кв.м; 1-27 камера пл. 7,90 кв.м; 1-28 камера пл. 17,50 кв.м; 1-29 склад пл. 19,80 кв.м; 1-30 склад пл.10 кв.м; 1-31 склад пл. 7,30 кв.м.

13 жовтня 2006 року іпотека була зареєстрована у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку: 17305142).

Банк виконав свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

У подальшому рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16.02.2016 у справі №727/9568/15-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVH0GK00000185 від 07.06.2006 в розмірі 104 647,54 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом – 91 476,02 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом – 8270,73 доларів США; 2573,88 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 2326,91 доларів США; звернути стягнення на предмет іпотеки: на 50/100 ідеальних частин нежитлового приміщення за номером 21-Б загальною площею 403,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева. 21-Б, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на підставі договору іпотеки від 13.10.2006 з укладанням від свого імені та імені відповідачів в тому числі нотаріального договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із встановленням початкової ціни згідно з договором іпотеки. А саме 1 010 000 грн, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

03 листопада 2016 року державним реєстратором Карвацькою Г. Ф. було зареєстровано за ПАТ КБ «Приватбанк» право власності на поділену частку нерухомого майна нежитлових приміщень загальною площею 455, 10 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 17304645.

Однак 03 жовтня 2022 року право власності ПАТ КБ «Приватбанк» на зазначене нерухоме майно було припинено на підставі рішення суду у справі №727/80/19.

Згідно з виписками по рахункам обліку заборгованості, станом на 01.09.2025 у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором №CVVPGA00000003 від 13.10.2006.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ст.546 ЦК України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.547 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що дію основного зобов`язання кредитного договору №CVVPGA00000003 від 12 жовтня 2006 року на даний час не припинено, а отже договір іпотеки №CVVPGK00000009 від 13 жовтня 2006 року є дійсним.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення штрафу, який нараховано позивачем за порушення умов Договору іпотеки, а саме: проведення реконструкції предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя.

Так, згідно з п. 18.3 договору іпотеки, Іпотекодавець зобов`язується не здійснювати реконструкцію, перебудову, перепланування предмету іпотеки без відповідного письмового дозволу Іпотекодержателя.

У пункті 18.15 договору іпотеки Сторони погодили штрафні санкції за здійснення реконструкції, перебудови, перепланування предмету іпотеки.

Зокрема, згідно з п. 18.15 договору іпотеки, у разі порушення Іпотекодавцем зобов`язання, передбаченого зокрема п. 18.3 договору іпотеки, він сплачує на користь Іпотекодержателя штраф у розмірі 100% від вартості Предмету іпотеки, визначеної в п. 11 цього договору.

У свою чергу, в пункті 11 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що вартість предмета іпотеки становить 1 010 000,00 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зроблено висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Враховуючи викладене, зокрема обґрунтованість позову, суд першої інстанції правомірно покладався на необхідність дослідження питання дотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого законом, з метою захисту порушених прав.

Щодо позовної давності.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. З урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК України міститься правило про визначення перебігу строку "від дня" чи "з часу", а не "від наступного дня". Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним чином не змінює загального правила, передбаченого в статті 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення (див. постанову Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97 гс 19).

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі N 904/3405/19 (провадження N 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У пункті 122 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Аналіз норм права щодо інституту позовної давності у сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі N 916/2128/18).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача адвокат Ісопчук В. В. подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд застосувати строки позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що "сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що "можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Встановлено, що на момент передачі відповідачем в іпотеку Банку нерухомого майна: відокремлених 50/100 ідеальних часток нежилого приміщення за номером АДРЕСА_1 , його площа становила 403,30 кв.м. Приміщення складалися з: 1-1 тамбур пл. 7,00 кв.м; 1-2 торгівельний зал пл. 127,20 кв.м; 1-8 компресорна пл. 4,00 кв.м; 1-9 склад пл. 22,90 кв.м; 1-10 комора пл. 1,90 кв. м; 1-11 кабінет пл. 14,00 кв.м; 1-12 каб. пл. 8,20 кв.м; 1-13 склад пл. 5,00 кв.м; 1-14 склад 35,50 кв.м; 1-15 кабінет пл. 10,40 кв.м; 1-16 вмивальник пл. 1,50 кв.м; 1-17 вбиральня пл. 7,50 кв.м; 1-18 комора пл. 1,40 кв.м; 1-19 комора пл. 4 кв.м; 1-20 комора пл. 1,40 кв м; 1-21 вбиральня пл. 1,50 кв.м; 1-22 вмивальник пл. 1,40 кв,м; 1-23 роздягальня пл. 11,00 кв.м; 1-24 склад пл. 36,10 кв.м; 1-25 коридор пл. 30,80 кв.м; 1-26 камера пл. 13 кв.м; 1-27 камера пл. 7,90 кв.м; 1-28 камера пл. 17,50 кв.м; 1-29 склад пл. 19,80 кв.м; 1-30 склад пл.10 кв.м; 1-31 склад пл. 7,30 кв.м.

Однак 03 листопада 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 13 жовтня 2006 року звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки. Відповідний запис №17304645 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 03 листопада 2016 року державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г.Ф.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 311767502, АТ КБ «ПриватБанк» зареєстрував право власності на іпотечне майна за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 455,10 кв.м.

Крім того, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у справі 727/80/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», Чернівецької міської ради в особі державного реєстратора Карвацької Г. Ф. про визнання факту порушення АТ КБ «ПриватБанк» умов іпотечного договору та про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, встановлено, що при розгляді справи АТ КБ «ПриватБанк» долучено до справи висновок про вартість майна від 30 вересня 2016 року, виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого вартість нежитлового приміщення загальною площею 455,10 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , становить 3 332 900 грн.

Отже, станом на 03 листопада 2016 року розмір загальної площі предмета іпотеки збільшився 51,8 кв.м (455,10-403,30), тому АТ КБ «ПриватБанк міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу АТ КБ «Приватбанк» ще в листопаді 2016 року було відомо про порушення іпотекодавцем ОСОБА_1 п.18.3 іпотечного договору, що було підставою для нарахування штрафних санкцій, передбачених п.18.15 Договору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що доказів, які б свідчили про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не міг дізнатися про порушення свого цивільного права у листопаді 2016 році, позивач ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надав, а зважаючи на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, та беручи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні обґрунтованих позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» з підстав пропуску ним позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду, та фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 28 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: Н. К. Височанська

І. Б. Перепелюк