Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №214/941/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3105/26 Справа № 214/941/21 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О.І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа №214/941/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивачка – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року, яке ухвалене суддею Євтушенком О.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення вартості частини майна, який надалі уточнила.

Позовна заява, з урахуванням уточнень до неї, обґрунтована тим, що 30.07.2010 сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.03.2021.

Під час сумісного проживання подружжя за спільні кошти набуло у власність ряд нерухомого та рухомого майна, а саме: трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.; автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_1 FTEX1EP4FKE55766, р/н НОМЕР_2 ; автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 ; житловий будинок з господарчими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0955 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1211000000:06:246:0020, за адресою: АДРЕСА_2 .

Після розлучення усі транспортні засоби та нерухоме майно залишились у володінні та користуванні ОСОБА_2 , на ім`я якого юридично було оформлене право власності на це майно, в результаті чого ОСОБА_1 була позбавлена можливості володіти та користуватися ним, позаяк, до квартир та будинку ОСОБА_2 взагалі не підпускав ОСОБА_1 .

Враховуючи набуття вищевказаного рухомого та нерухомого майна у власність в період перебування сторін у шлюбі, таке майно є їх спільною сумісною власністю з рівністю часток кожного з них в силу ст.ст.60, 70 СК України.

При цьому, ОСОБА_1 зауважила, що порушуючи її права як співвласника, без її відома та згоди ОСОБА_2 продав автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 , та автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , на користь третіх осіб, не компенсувавши їй при цьому 1/2 частину їх вартості.

Зважаючи на вищенаведене та той факт, що ОСОБА_2 спірне нерухоме та рухоме майно вважає виключно своєю приватною власністю, ОСОБА_1 вважає за необхідне встановити у судовому порядку, що це майно є спільною сумісною власністю та здійснити його розподіл між колишнім подружжям у запропонований спосіб.

Так, у приватній власності ОСОБА_2 є інше нерухоме майно, зокрема, квартира за адресою: АДРЕСА_3 , в той час як ОСОБА_1 у приватній власності жодного нерухомого майна не має, як і коштів на придбання житла, у зв`язку з чим вимушена разом з неповнолітньою дитиною проживати у будинку, належному її матері. Відтак, позивачка просила у порядку поділу сумісного майна подружжя спірну квартиру залишити їй, визнавши за нею право приватної власності.

Станом на 17.09.2021 ринкова вартість автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 , складає 663 746 грн. 61 коп., а автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , складає 60 801 грн. 22 коп., що встановлено висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження №177/21 від 21.09.2021.

Однак, оскільки в період з жовтня 2021 року та по теперішній час в Україні мали місце інфляційні процеси, тому ринкова вартість транспортних засобів має бути визначена з урахуванням офіційних індексів інфляції, встановлених Державною службою статистики України (1,344), тому наразі вартість спірних транспортних засобів складає 892 075 грн. 44 коп. та 81 716 грн. 84 коп. відповідно.

Таким чином, вартість 1/2 частини автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 , складає 446 037 грн. 72 коп., а 1/2 частини автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , складає 40 858 грн. 42 коп., які ОСОБА_2 мав компенсувати їй після продажу транспортних засобів, проте, цього не зробив.

Станом на 05.10.2021 ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , складає 247 534 грн. 00 коп. (звіт про оцінку майна від 05.10.2021), а з урахуванням інфляційних процесів в період з жовтня 2021 року та по теперішній час в Україні, ринкова вартість квартири має бути визначена з урахуванням офіційних індексів інфляції, встановлених Державною службою статистики України (1,344) та складає 332 685 грн. 70 коп., відповідно вартість 1/2 частини квартири – 166 342 грн. 85 коп.

Визначити ринкову вартість спірних житлового будинку з господарчими будівлями та земельної ділянки, на якій вони розташовані, позивачка не має можливості, оскільки правовстановлюючі документи та технічна документація на будинок, земельну ділянку знаходяться у відповідача, відтак їх вартість позивач визначає орієнтовно: у 200 000 грн. 00 коп. – житловий будинок, 100 000 грн. 00 коп. – земельна ділянка.

Посилаючись на викладене, просила суд:

1) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке рухоме та нерухоме майно:

- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.;

- автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 ;

- житловий будинок з господарчими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку, площею 0,0955 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1211000000:06:246:0020, за адресою: АДРЕСА_2 ;

2) здійснити поділ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.; автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 таким чином:

- визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 320 553 грн. 29 коп., що є різницею між загальною вартістю 1/2 частини автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 , 1/2 частини автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , і вартістю 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.;

3) здійснити поділ житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , визнавши за позивачем та відповідачем, кожним окремо, право власності по 1/2 частині вказаного майна;

4) здійснити поділ земельної ділянки, площею 0,0955 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1211000000:06:246:0020, визнавши за позивачем та відповідачем, кожним окремо, право власності по 1/2 частині вказаного майна;

5) стягнути з відповідача на користь позивача 500 грн. 00 коп. витрат за проведення оцінки квартири, 3 000 грн. 00 коп. – за проведення оцінки автомобіля, 908 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року позовні вимоги (в уточненій редакції) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення вартості частини майна – задоволено частково.

Визнано спільно нажитим майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набуте ними у власність в період шлюбу майно:

- трикімнатну квартиру, розташовану на 2-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.;

- автомобіль марки Ford, моделі F150, тип – загальний вантажний пікап, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 ;

- житловий будинок А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

У порядку поділу майна:

- визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на трикімнатну квартиру, розташовану на 2-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м., одночасно припинивши право власності на неї ОСОБА_2 ;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості часток спільного сумісного майна подружжя у розмірі 238 506 грн. 92 коп.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0955 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:06:246:0020.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0955 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:06:246:0020.

У порядку розподілу судових витрат:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 726 грн. 40 грн. судового збору та 3 115 грн. 00 коп. на відшкодування витрат за проведення оцінки майна;

- стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8 822 грн. 99 коп., недоплачений позивачем за майновими вимогами пропорційно частині задоволених вимог;

- стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 872 грн. 60 коп., недоплачений нею за майновими вимогами пропорційно частині відхилених вимог.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх В.О., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ухваленння рішення суду з порушенням принципів верховенства права, без належного дотримання норм матеріального та процесуального законодавства, а також таким, що не відповідає вимогам обґрунтованості та законності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що з урахуванням вимог чинного законодавства, усе спільно набуте у шлюбі майно, включаючи квартиру, підлягало поділу між сторонами у рівних частках, а саме по 1/2 частині кожному з подружжя. Визнання за одним із подружжя права власності на об`єкт нерухомого майна (квартиру) в цілому без наявності передбачених законом виняткових підстав суперечить принципу рівності часток подружжя у спільному сумісному майні та фактично ставить іншого з подружжя у нерівне, несправедливе та дискримінаційне становище, що є неприпустимим з огляду на положення Сімейного кодексу України та усталену судову практику.

Що стосується автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , то зазначені транспортні засоби були відчужені у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за згодою позивачки. Кошти, отримані від їх відчуження, були фактично отримані сторонами та використані в інтересах сім`ї, про що позивачка була обізнана і на що надавала свою згоду. За таких обставин зазначені транспортні засоби не можуть вважатися об`єктами поділу між сторонами, оскільки вони припинили своє існування як об`єкти права спільної сумісної власності ще під час шлюбу, а позивачка фактично отримала належну їй частку коштів від їх відчуження.

Крім того, земельна ділянка не підлягає поділу між сторонами, оскільки є об`єктом особистої приватної власності. Вказана земельна ділянка була набута внаслідок приватизації, а відповідно до прямих приписів закону особистою приватною власністю дружини або чоловіка є земельна ділянка, набута за час шлюбу в порядку приватизації земельної ділянки, що перебувала у їх користуванні, або отримана із земель державної чи комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. За таких умов відсутні правові підстави для включення зазначеної земельної ділянки до складу спільного сумісного майна подружжя та її поділу.

Також, зазначає, що суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що при зверненні до суду позивачка ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп. за немайнову вимогу, водночас, на думку суду, не було доплачено судовий збір за майнові вимоги у сумі 9 695 грн 59 коп., виходячи з ціни позову та ставок судового збору за майновими вимогами, що діяли станом на 01.01.2021. При цьому, суд не скористався передбаченим процесуальним законом механізмом залишення позовної заяви без руху з наданням позивачці строку для усунення недоліків, зокрема для доплати судового збору, а натомість, під час ухвалення рішення, вирішив питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 726 грн 40 коп., а також стягнення в дохід держави судового збору у розмірі 8 822 грн 99 коп., як нібито недоплаченого позивачкою за майновими вимогами пропорційно частині задоволених позовних вимог. Такий підхід є неприпустимим, оскільки фактично перекладає негативні наслідки можливого порушення порядку сплати судового збору позивачем на іншу сторону спору та суперечить вимогам процесуального законодавства щодо порядку реагування суду на недотримання вимог до позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Голівер П.В. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника – адвоката Голівера П.В., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.07.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області; після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила дошлюбне прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 , виданим 30.07.2010 (а.с.4 т.1).

Від шлюбу сторони мають спільного малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідченням чому є свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 , видане 01.02.2012 Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.4-зворот, 62 т.1). За змістом позову, що не оспорювалось відповідачем, дитина мешкає разом з матір`ю ОСОБА_1 , відомості про наявність між сторонами спору з приводу визначення місця проживання дитини в матеріалах справи відсутні.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.03.2021 у справі №214/1144/21, яке набрало законної сили 05.05.2021, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.41 т.1).

Під час перебування сторін у шлюбі, у власність набуто рухоме і нерухоме майно, а саме:

- трьохкімнатну квартиру, розташовану на 2-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м. – право власності зареєстроване за ОСОБА_2 26.10.2012 КП «Криворізьке БТІ» ДОР, запис №225 в книзі 8додП-919 на підставі договору купівлі-продажу ВРХ №548491, ВРХ №548492 від 27.09.2012, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциною Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №2487 (а.с.192-194, 195 т.1). У п.8 вказаного договору купівлі-продажу (а.с.193 т.1) наявні відомості про те, що договір укладено ОСОБА_2 за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 , нотаріально засвідченою 27.09.2012.

Реєстрація права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру також підтверджується відповіддю КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» ДОР №1134 від 20.11.2024, наданою за архівними даними станом на 31.12.2012 на виконання ухвали суду від 12.11.2024 (а.с.40 т.2).

Відповідно до технічної документації (а.с.197-198 т.1), квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 56 кв.м., житлову площу 36,6 кв.м., складається з 3-х кімнат (І – 10,2 кв.м., ІІ – 17,1 кв.м., ІІІ – 9,3 кв.м.), кухні площею 6,9 кв.м., вбиральні – 1,2 кв.м., ванної кімнати – 2,4 кв.м., коридору – 4,8 кв.м., вбудованої шафи – 0,3 кв.м., обладнана лоджією 3,8 кв.м.

- автомобіль марки Ford, моделі F150, тип – загальний вантажний пікап, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 – право власності зареєстроване за ОСОБА_2 28.01.2017 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 28.01.2017 на підставі вантажної митної декларації №125110012/2016/156871 від 28.11.2016 (а.с.203-204 т.1);

- автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 – право власності зареєстроване за ОСОБА_2 16.02.2016 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 16.02.2016 на підставі договору купівлі-продажу №1243/16/522 від 16.02.2016, оформленого у ТСЦ МВС №1243 (а.с.51-53 т.2);

- житловий будинок А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 – реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1394996312110, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Саяпіною І.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1575 (а.с.199-201, 202 т.1);

- земельну ділянку, площею 0,0955 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1597313312110, кадастровий номер 1211000000:06:246:0020, за адресою: АДРЕСА_2 – право власності зареєстроване за ОСОБА_2 06.07.2018 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І.Г. за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.10.2023 №350456925, а.с.188-191 т.1).

Як слідує зі змісту п.4 договору купівлі-продажу від 01.11.2017 (а.с.199 т.1), на момент купівлі житлового будинку з господарчими побудовами за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка кадастровий номер 1211000000:06:246:0020, перебувала у комунальній власності в оренді продавця за договором (строк оренди 5 років, право оренди зареєстроване 21.11.2012).

Зз відповідей ТСЦ №1243 РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 03.11.2023 №31/4-1243-1743 (а.с.213 т.1), від 09.11.2024 №31/29/1243/19-12206-2024 (а.с.51-53 т.2) слідує, що:

- автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , було перереєстровано 05.02.2021 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №7221/21/014356 від 16.01.2021, оформленого в ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» та зареєстрованого в ТСЦ МВС №1243; 20.07.2022 транспортний засіб (р/н змінено на НОМЕР_10 ) перереєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ 3541 №3541/2022/3284721 від 20.07.2022, оформленого та зареєстрованого в ТСЦ МВС №3541 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_11 від 20.07.2022); 17.05.2024 транспортний засіб перереєстровано за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу №7532/24/013878 від 15.05.2024, оформленого в ТОВ «ЮНИКАВТО» та зареєстрованого в ТСЦ МВС №3541;

- автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , було перереєстровано 04.10.2020 за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу №7221/20/011671 від 03.10.2020, оформленого у ТОВ «ТРАНСМЕХБУД-2015» та зареєстрованого у ТСЦ МВС №1243; 03.08.2023 транспортний засіб (р/н змінено на НОМЕР_12 ) перереєстровано за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу №8069/23/003579 від 03.08.2023, оформленого у ФОП ОСОБА_11 та зареєстрованого в ТСЦ МВС №1243 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_13 від 03.08.2023).

Як слідує з п.3.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу №7221/20/011671 від 03.10.2020 та п.1.1 договору комісії №7221/20/011671 від 03.10.2020 (а.с.96, 97 т.2), узгоджена сторонами вартість транспортного засобу – автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , складає 67 872 грн. 00 коп.

Як слідує з п.3.1 договору купівлі-продажу транспортного засобу №7221/21/014356 від 16.01.2021 та п.1.1 договору комісії №7221/21/014356 від 15.01.2021 (а.с.98, 99 т.2), узгоджена сторонами вартість транспортного засобу – автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , складає 5 000 грн. 00 коп.

Згідно з висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження №177/21 від 21.09.2021, складеним судовим експертом Рейнюком О.В. за заявою ОСОБА_1 (а.с.45-48 т.1), станом на 17.09.2021 середня ринкова вартість автомобіля марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , р/н НОМЕР_2 , складає 663 746 грн. 61 коп.; середня ринкова вартість автомобіля марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 , станом на 17.09.2021, складає 60 801 грн. 22 коп.

Вирішуючи питання про порядом поділу спільного сумсного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що в силу презумпції віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя, спірне рухоме та нерухоме майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю з рівністю часток. Оскільки, відповідач здійснив відчуження рухомого майна (транспортних засобів марки Ford F 150, 2015 року випуску, та марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску) без відома та згоди дружини, вона має право на компенсацію половини вартості 1/2 частини такого майна. Суд погодився із позицією позивачки щодо можливості зарахування половини вартості відчуженого вказаного рухомого майна на компенсацію вартості іншого нерухомого майна, спільно нажитого, залишивши у її власності трикімнатну квартиру, розташовану 2-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м., одночасно припинивши право власності на неї ОСОБА_2 , із стягненням з відповідача на її користь різниці у вартості в сумі 238 506 грн. 92 коп, з урахуванням того, що позивачка ОСОБА_1 у приватній власності жодного нерухомого майна не має, за наявними у справі відомостями рівень її доходів (пенсія за вислугою років) не визначає наявність можливості придбати таке майно. Крім того, разом з позивачкою проживає їх спільний з відповідачем малолітній син ОСОБА_5 , натомість відповідач ОСОБА_2 має у приватній власності однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , й такий варіант поділу відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки у результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує у натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні.

Вирішуючи питання щодо поділу житлового будинку з господарчими спорудами та земельної ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , суд дійшо висновку про наявність підстав для поділу цього майна між сторонами порівну, визнавши за кожним з них право власності по 1/2 частці, з огляду на положення статті 70 СК України, якою передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Таким чином, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Встановлено та в апеляційному порядку не спростовано, що у період перебування у шлюбі сторонами набуто наступне майно, на яке поширюється правовий режим спільного сумісного майна пожружжя: трикімнатну квартиру, розташовану 2-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.; автомобіль марки Ford, моделі F150, тип – загальний вантажний пікап, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_1 FTEX1EP4FKE55766, р/н НОМЕР_2 ; автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , р/н НОМЕР_4 ; житловий будинок А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (стаття 70 СК України).

Отже, частки сторін у справі у вказаному майні є рівними, що становить по частці.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України) (див.: постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див.: пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

Тобто, суд має порівну поділити вищезазначене майно між сторонами, врахувавши їх інтереси.

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , було перереєстровано 05.02.2021 на підставі договору купівлі-продажу №7221/21/014356 від 16.01.2021, а автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , було перереєстровано 04.10.2020 на підставі договору купівлі-продажу №7221/20/011671 від 03.10.2020.

Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім"ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною четвертою статті 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За таких обставин, один із подружжя може вимагати від іншого 1/2 частину вартості майна, яке відчужене в період зареєстрованого між ними шлюбу в тому випадку, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, у зв?язку з чим ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року витребувано із Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської област цивільну справу №214/1144/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

З матеріалів цивільної справи №214/1144/21 встановлено, що у позові ОСОБА_2 зазначив про наявність конфліктів у родині з кінця 2020 року та припинення сімейних відносин з листопада 2020 року та ОСОБА_1 надала суду заяву про визнання позову у повному обсязі.

Разом з тим, при ухваленні рішення про розірвання шлюбу між сторонами, суд не встановлював питання щодо моменту припинення стронами шлюбних відносин та ведення спільного господарства, а тому рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.03.2021 у справі №214/1144/21 не можна вважати таким, у якому встановлено обстаивни, що не потребують доказуванню у даній справі.

При цьому, до суду апеляційної інстанції позивачкою ОСОБА_1 надано Акт від 27 квітня 2026 року, яким підтверджено, що остання з вересня 2020 року по теперішній час, разом із неповнолітнім сином ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що автомобіль марки Ford F 150, 2015 року випуску, та автомобіль марки Daewoo Matiz, 2011 року випуску, відчужено відповідачем ОСОБА_2 без згоди дружини - позивачки ОСОБА_1 та доказів протилежного суду не надано.

Доказів про те, що кошти від продажу автомобілів ОСОБА_2 використав в інтересах сім`ї, він суду не надав.

З огляду на наведене та встановлений судом факт окремого проживання та не ведення спільного господарства сторонами з вересня 2020 року, правильним є висновок суду, що позивачка має право на грошову компенсацію у розмірі половини вартості відчуженого майна в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості спірних автомобілів, суд виходив з висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження №177/21 від 21.09.2021, який відповідачем не спростований.

За таких обстаивн, на підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що спірні автомобілі є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, а їх відчуження одним з подружжя, ОСОБА_2 без згоди іншого з подружжя ОСОБА_1 відбулося не в інтересах сім`ї, тому половина вартості автомобілів, яка визначена шляхом експертного дослідження, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

При цьому, суд першої інстанції врахував, що позивачка ОСОБА_1 у приватній власності жодного нерухомого майна не має, за наявними у справі відомостями (а.с.63 т.1) рівень її доходів (пенсія за вислугою років) не визначає наявність можливості придбати таке майно. Крім того, разом з позивачкою проживає їх спільний з відповідачем малолітній син ОСОБА_5 . Натомість, відповідач ОСОБА_2 набув у приватну власність однокімнатну квартиру на 3-му поверсі триповерхового житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 32,1 кв.м., житловою площею 16,4 кв.м. Право власності зареєстроване за ОСОБА_2 05.09.2007, запис №57 в книзі 14ПВ-57 на підставі договору купівлі-продажу ВЕТ №691233, ВЕТ №691234 від 16.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвіновою І.І., зареєстрованого в реєстрі за №3999 (а.с.188-191 т.1).

З урахуванням цих обстаивн, суд першої інстанції вважав справедливим визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м., одночасно припинивши право власності на неї ОСОБА_2 , із одночасним стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації різниці вартості часток спільного сумісного майна подружжя у розмірі 238 506 грн. 92 коп., виходячи із вартості вказаної квартири та відчужених відповідачем транспортних засобів.

Щодо поділу житлового будинку А-1, загальною площею 52,1 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Б, Г, гараж В, огорожа №№1,2, водоколонка-І, замощення-ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , із визнанням за кожним із сторін по частці цього будинку, суд зазначив, що частки пожружжя є рівними і такі висновки суду фактично в апеляційній скарзі не оспорюються.

У зв?язку з поділом житлового будинку між сторонами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку і щодо поділу земельної ділянки на якій цей будинок розташований, а доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка була набута внаслідок приватизації, а відповідно до прямих приписів закону особистою приватною власністю дружини або чоловіка є земельна ділянка, набута за час шлюбу в порядку приватизації земельної ділянки, що перебувала у їх користуванні, або отримана із земель державної чи комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що у разі поділу житлового будинку між колишнім подружжям, співвласник житлового будинку має право отримати у власність відповідну частину земельної ділянки на якій розташований цей будинок, без зміни її цільового призначення, що узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі №352/1506/21, у зв?язку з чим суд дійшов вірного висновку про визнання за сторонами, кожним окремо, права власності по частці спірної земельної ділянки, площею 0,0955 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1211000000:06:246:0020 – по 1/2 за кожним, із одночасним припиненням права приватної власності на неї відповідача.

Отже, визначаючи спосіб поділу спірного майна подружжя, суд правильно врахував обставини справи, вартість майна, а також дійшов обґрунтованого висновку про те, що поділ спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяються окремі об`єкти майна з певною компенсацією, є найбільш прийнятним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним, майном.

Визначений судом спосіб поділу майна відповідає презумпції рівності часток кожного з подружжя, оскільки в результаті його поділу кожен із колишнього подружжя одержує в натурі таку кількість об`єктів нерухомого майна, вартість яких є максимально наближеною до розміру ідеальної частки у спільному майні.

Колегія суддів вважає, що поділ спірного майна, за яким одному і другому з подружжя виділяються окремі об`єкти майна з певною компенсацією, є найбільш прийнятним та ефективним у цьому випадку, оскільки вирішує спір по суті і забезпечує кожному з подружжя можливість володіння і користування окремим, а не спільним майном.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права колегією суддів не приймаються, оскільки порушення норм процесуального права є підставою для зміни чи скасування рішення суду виключно у випадку, якщо це призвело до ухвалення неправлиьного рішення, чого у данному випадку не встановлено.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, – залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: