Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №229/7888/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5270/26 Справа № 229/7888/24 Суддя у 1-й інстанції - Гонтар А. Л. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 229/7888/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго",

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтресах якого діє адвокат Ремша Дмитро Сергійович, на рішення Довгинцівського районного суд у міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Гонтар А.Л.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 лютого 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" (надалі - ОКП «Донецьктеплокомуненерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надану теплову енергію.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , користується послугами опалення та гарячого водопостачання, які надає ОКП "Донецьктеплокомуненерго", але за послуги сплачував не регулярно, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Посилаючись на викладене, просив суд: стягнути з відповідача заборгованість по оплаті за опалення, за період з 01.10.2014 року по 30.09.2024 року, у сумі 75033,79 гривень, за абонентське обслуговування у сумі 691 грн., інфляційні втрати в сумі 1029,60 грн., 3% річних у сумі 136,80 за період з 01.10.2014 року по 24.02.2022, судові витрати у розмірі 2422.40 грн., витрати пов`язані з відправленням кореспонденціі у сумі 45 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суд у міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2024 року в сумі 75033,79 грн., за абонентське обслуговування в сумі 691 грн., інфляційні збитки за період з 01 жовтня 2014 року по 24 лютого 2022 року в сумі 1029,60 гривень, 3% річних в сумі 136,80 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп., витрати, пов`язані з отриманням витягу з реєстру нерухомого майна 45 грн 00 коп. та витрати, пов`язані з відправленням поштової кореспонденції відповідачу 45 грн 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтресах якого діє адвокат Ремша Д.С., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме відмовити у стягненні з відповідача судового збору та стягнути заборгованість за останні три роки з врахуванням строку позовної давності.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції грубо порушена ст. 190 ЦПК України та не надіслано відповідачу копію позовної заяви з додатками, а також проігноровано два відповідних клопотання представника відповідача, про які також не згадано і в самому судовому рішенні. За таких обставин, відповідач був позбавлений права на захист, що унеможливило подання відзиву на позов та інших клопотань по суті справи, в тому числі заяви про застосування строків позовної давності щодо заборгованості, яка виникла.

Крім того, відповідач був позбавлений можливості подати до суду документи, що він є людиною з інвалідністю 1-ї групи та звільнений від сплати судового збору, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», тому стягнення з відповідача судових витрат у вигляді судового збору є протиправним.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОКП «Донецьктеплокомуненерго» є постачальником послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 . Теплопостачальником відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я відповідача ОСОБА_3 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 з 11 жовтня 2010 року (а.с.59).

З розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не обладнана індивідуальним опаленням, площа квартири для розрахунку 47,12 м.кв, у будинку встановлено вузол комерційного обліку теплової енергії, загальна площа будинку складає 12046,28 м.кв. Розподіл обсягу спожитих у будинку комунальних послуг здійснено на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будинку комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. №315 (I, III, V) зі змінами відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 р. №358 "Про внесення змін до Методики розподілу обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг"(п.2 розділу III,ф-ла 12; п.8 та п.9 розділу IV,ф-ла 25 та 26).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 , за підрахунками позивача, за період з 01.10.2014 року по 30.09.2024 року, утворилась заборгованість за опалення у сумі 75 033,79 грн, за абонентське обслуговування в сумі 691 грн, а також інфляційні збитки у розмірі 1019,60 грн, 3% річних у розмірі 136,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач, у встановлені законом строки, не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, ОКП «Донецьктеплокомуненерго»має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, в редакції станом на час виникнення правовідносин сторін, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово - комунальну послугу.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.

Індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

При цьому, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі №176/456/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №14-280цс18.

Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_5 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачем житлово-комунальних послуг, що надаються за цією адресою, що ним не оспорюється та визнається в апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права ОКП «Донецьктеплокомуненерго», дійшов правильного висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 жовтня 2014 року по 30 вересня 2024 року в сумі 75033,79 грн. та за абонентське обслуговування в сумі 691 грн., й цей розмір відповідачем не спростовується.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується детальним розрахунком заборгованості, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення у повному обсязі за вказаний період оплати за теплову енергію.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі.

Крім того, суд дійшов вірного висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем послуги, ОКП «Донецьктеплокомуненерго» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань, розмір яких в апеляційному порядку не спростовано.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо пропуску позивачем ОКП «Донецьктеплокомуненерго» строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово – комунальні послуги з 02 квітня 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому, не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої,третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо востанніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Частиною 1 ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.

Крім того, обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.

Матеріалами справи підтверджено, що 28 серпня 2017 року відповідачем ОСОБА_6 сплачено заборгованість за житлово-комунальними послугами у розмірі 18 541,71 грн, тобто своїми діями відповідач визнав наявність зобов`язань перед ОКП «Донецьктеплокомуненерго», перебіг строку позовної даності перервався та почався заново, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності.

Разом з тим, колегією суддів визнано прийнятними доводи апеляційної скарги щодо незабезпечення судом першої інстанції відповідачу ОСОБА_7 належного доступу до правосуддя, однак, з огляду на те, що ухвалою суду від 03 листопада 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленн (виклику) сторін, відсутні правові підстави для скасування рішення суду згідно п. п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, однак, з огляду на наведене, колегія суддів приймає до уваги докази, які не надавалися до суду першої інстанції.

Так, згідно посвідчення Серії НОМЕР_2 , відповідач ОСОБА_5 є інвалідом з дитинства І групи, безстроково.

Згідно з положеннями пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до положень частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 703/686/15-ц, КЦС Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №726/490/21.

У зв`язку з чим, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп., та ухвалює в цій частині нове рішення, яким компенсує ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати, понесені на сплату судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, у розмірі 2422 грн. 40 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтресах якого діє адвокат Ремша Дмитро Сергійович, - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суд у міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 гривні 40 копійок - скасувати.

Компенсувати Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати, понесені на сплату судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок за рахунок Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: