Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №212/5175/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5014/26 Справа № 212/5175/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/5175/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів",

відповідачка – ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 лютого 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (надалі - ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів",ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позовна заява мотивована тим, що 17.02.2022 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 74814751 на підставі якого надано кредитні кошти останній.

14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого відступлено право вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні права вимоги до боржників вказаними у реєстрі.

Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги відповідача в сумі 10 656.57 гривень: 6950 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 3706.57 грн. - сума заборгованості за відсотками.

23.02.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5586368, надано останній грошові кошти.

24.11.2023 було укладено договір факторингу № 24112023, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні кредитору права вимоги до боржників вказаними у реєстрі.

Відповідно до реєстру боржників, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги відповідачки в сумі 14 386.80 гривень: 4 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 386.80 грн. - сума заборгованості за відсотками.

15.02.2022 ОСОБА_1 уклала договір позики № 16283-02/2022 з ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ».

08.12.2022 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 08122022 та згідно реєстру боржників до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 16283-02/2022 боржник ОСОБА_1 на загальну суму: 11 752.00 гривень, яка складається із суми заборгованості за основною сумою заборгованості – 4000 гривень, сума заборгованості за відсотками – 7 752 гривень.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою свої кредитних зобов`язань, позивач просив суд стягнути з неї заборгованість у розмірі 36 795.37 гривень та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість у розмірі 19 099,76 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» судовий збір в сумі 1571,83 гривень.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить зменшити суму стягнення, виключивши проценти та штрафні санкції, залишивши до сплати лише тіло кредиту, а також надати розстрочку виконання рішення у розмірі 500 грн на місяць, або до закінчення воєнного стану в Україні.

Апеляційна скрага мотивована тим, що судом не було належним чином враховано клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи, подане у зв`язку з неможливістю з`явитися в судове засідання через запланований медичний огляд, який не підлягав перенесенню. Суд розглянув справу без участі відповідачки, не надавши оцінки її доводам щодо: війни, втрати житла, відсутності доходу, прохання про розстрочку виконання рішення.

Відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів та визнає зобов`язання щодо повернення тіла кредиту у розмірі близько 14 000 грн. Разом з тим, кредитні договори були укладені за декілька днів до початку повномасштабної війни, строк повернення припадав на березень 2022 року, коли в Україні вже тривали активні бойові дії, та якби відповідачка знала про початок війни та неможливість виконання зобов`язань, вона б взагалі не укладала ці договори та не отримувала кошти. Вважає, що нарахування процентів та штрафних санкцій у таких умовах є несправедливим та непропорційним.

Відповідачка також не погоджується із стягненням з неї судового збору, оскільки: не має постійного доходу; є особою з інвалідністю III групи; проживає на соціальну допомогу; втрата житла позбавила її будь-якої фінансової стабільності.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.02.2022 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 74814751, на підставі якого останній надано кредитні кошти у розмірі 6950 гривень, строк кредиту 24 дні, процентна ставка базова (фіксована) 1, 99% за кожен день користування кредитом, процентна ставка за понадстрокове користування позикою становить 2,7% в день фіксована, дата погашення кредиту 13.02.2022 року (а.с.8-10).

ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» на підставі договору факторингу від 14.06.2021 року відступило право вимоги за вказаним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ» , у відповідності до умов якого попередній фактор передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає на себе права вимоги (а.с.11-15).

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором № 74814751, з якого слідує, що, станом на 31.03.2025 року, заборгованість відповідачкою не погашена та складає 10 656.57 гривень, з яких 6950 гривень – загальна заборгованість за тілом кредиту, 3 706.57 гривень – загальна заборгованість за відсотками (а.с.31).

Згідно витягу з реєстру прав вимог до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшла заборгованість за кредитним договором № 74814751, боржник ОСОБА_1 , на загальну суму 10 656.57 гривень, що складається із наступного: 6950 гривень – загальна заборгованість за тілом кредиту, 3 706.57 гривень – загальна заборгованість за відсотками (а.с.16).

23.02.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5586368, за умовами якого надано останній кредит у розмірі 4 000 гривень, строком на 360 днів, стандартна процентна ставка 1.99% (а.с. 22-27)

24.11.2023 укладено договір факторингу № 24112023, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників вказаними у реєстрі.

Відповідно до реєстру боржників, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 14 386,80 гривень, із яких: 4 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 386.80 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 28-30; 32).

15.02.2022 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16283-02/2022, на підставі якого останній надано фінансовий кредит в розмірі 4 000 гривень, строком на 30 днів, до 16.03.2022 року, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 182.5% річних від суми кредиту в розрахунку 0,5% на добу (а.с. 39-41).

08.12.2022 між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 08122022 та, згідно реєстру боржників, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 16283-02/2022 боржник ОСОБА_1 на загальну суму 11 752.00 гривень, яка складається із: суми заборгованості за основною сумою заборгованості – 4000 гривень, суми заборгованості за відсотками – 7 752 гривень (а.с.43-47).

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язання за укладеними кредитними договорами позичальницею в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв`язку з цим, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитними договорами, у тому числій й відсотків, які розраховано судом в межах строку кредитування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

У даній справі Кредитні договори підписано позичальницею ОСОБА_1 , шляхом введення одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), та останньою не заперечується факт укладення кредитних договорів та досягнення між сторонами умов кредитування.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано вважав встановленим факт отримання відповідачкою коштів за Кредитними договорами на умовах, вказаних у цих Договорах.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за Кредитними договорами належним чином не виконала, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі пред`явленої до стягнення суми.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Встановлено та не ставиться під сумнів відповідачкою ОСОБА_1 , що позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув право вимоги за договором позики № 74814751 від 17.02.2022, укладеним між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , за кредитним догвоором № 5586368 від 23.02.2022, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , та за договором позики № 16283-02/2022 від 15.02.2022, укладеним між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 .

Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитними договорами перед новим кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачки вищезазначеної заборгованості за тілом кредиту, й такий розмір не сопорюється відповідачкою.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

У даній справі проценти за користування кредитними коштами, які позивач просить стягнути з відповідачки, нараховані виключно у межах строку дії кредитних договорів та не є мірою відповідальності за невиконання боргових зобов`язань позичальницею, а тому доводи останньої щодо наявності правових підстав для зменшення цього розміру є безпідставними.

При цьому, введення в Україні воєнного стану не змінює праовву природу правовідносин сторін та не звільняє відповідачку ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов?язань, у зв?язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо звільнення останньої від сплати відсотків за корситування кредитними коштами через скрутну життєву ситуацію, що зумовлена війною.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідачки ОСОБА_1 судового збору, колегією суддів не приймаються, оскільки судові витрати розподілені судом першої інстанції у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, й підстав для звільнення останньої від сплати судового збору, які передбачені Законом України «Про судовий збір», остання не зазначила.

Щодо посилання відповідачки ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що наявні підстави для відстрочення виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Системний аналіз норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для відстрочки виконання рішення суду.

Жодних обмежень щодо виконання судових рішень на період дії воєнного часу діючим законодавством не передбачено.

З огляду на вищезазначене, посилання відповідачки і зазначені нею доводи не є тими виключними обставинами, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачка ОСОБА_1 , ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції, не надала, тоді як, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі наведеного вище колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню й заявлене в апеляційній скарзі клопотання відповідачки про відстрочення виконання рішення суду.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору, у розмірі 3 633 гривні 60 копійок за подання апеляційної скарги на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року – до ухвалення судового рішення у справі, колегія суддів, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, стягує ці витрати з відповідачки на користь Держави, оскільки апеляційна скарга останньої залишена без задовлення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 лютого 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судові витрати у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: