Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №229/3587/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4812/26 Справа № 229/3587/24 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 229/3587/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Комунальне підприємство «Бахмутелектротранс»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2026 року,яке ухвалено суддею Рагозіною С.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства «Бахмутелектротранс» про часткове скасування наказу, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, компенсації за невикористувані щорічні відпустки при звільненні, моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 18 листопада 2019 року по 01 квітня 2024 року перебувала у трудових відносинах з комунальним підприємством «Бахмутелектротранс», обіймала посаду маляра.

До кінця 2022 року позивач перебувала за місцем своєї реєстрації у м. Часів Яр Бахмутського району Донецької області, оскільки керівництво викликало її до м. Бахмут для проведення певних робіт.

До 01 червня 2022 року комунальне підприємство «Бахмутелектротранс» виплачувало їй заробітну плату, а з 01 червня 2022 року виплата заробітної плати припинилася.

Бухгалтер підприємства відповідача мотивувала такі дії з боку роботодавця ситуацією, яка склалася в м. Бахмут та Бахмутському районі.

В липні 2022 року позивач отримала від відповідача заробітну плату в розмірі 1 837,92 грн. З другої половини липня 2022 року заробітна плата відповідачем не виплачувалася.

26 грудня 2022 року позивач евакуювалася до м. Дніпра, бо залишатися в м. Часів Яр було небезпечно.

29 березня 2024 року позивач направила на ім`я керівника КП «Бахмутелектротранс» заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 01 квітня 2024 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

11 квітня 2024 року позивач отримала від відповідача 4 622,96 грн.

Позивач зв`язалася з бухгалтерією роботодавця для з`ясування з чого складається сума при звільненні, але відповіді не отримала.

Згідно відповіді на адвокатський запит, 17 квітня 2024 року позивач дізналася, що з 01 квітня 2024 року трудовий договір з позивачем був припинений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Також, 17 квітня 2024 року позивач через свого адвоката дізналася, що 26 травня 2022 року директором КП «Бахмутелектротранс» було видано наказ № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану», згідно якого на період активних бойових дій з 01 червня 2022 року з позивачем було призупинено дію трудового договору.

Позивач вказує, що постійно знаходилася на зв`язку, в липні 2022 року отримала заробітну плату. Зі спірним наказом не була ознайомлена. На підприємстві після 01 червня 2022 року деякі працівники продовжують отримувати заробітну плату в повному обсязі, підприємство не знаходиться в стані припинення або ліквідації.

Зазначає, що згідно тексту наказу № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» вбачається, що підставою для призупинення дії безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем є тимчасово відсутні умови для провадження подальшої виробничої діяльності через активні бойові дії, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором. Вказує, що з тексту вказаного наказу вбачається, що призупинення трудового договору відбулося лише для окремих працівників. Відповідач в оспорюваному наказі не навів підстав та доказів абсолютної неможливості надавати роботу та неможливості виконувати її позивачкою, у тому числі можливість переведення позивача на іншу роботу або залучення до роботи за іншою формою організації праці, наказ не містить способу обміну інформацією. Жодних умов призупинення дії трудового договору чи простою відповідач не погоджував з відповідачем.

На підставі наведеного вище, посилаючись на неправомірні дії відповідача при звільненні, позивач просила суд скасувати наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» в частині призупинення дії трудового договору з 01 червня 2022 року з ОСОБА_1 , стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за пероід з 01 червня 2022 року по 01 квітня 2024 року (з урахуванням часткової сплати у липні 2022 року в розмірі 1 837, 92 грн) в розмірі 196 162,08 грн, грошову компенсацію за невикористані нею 30 днів щорічної відпустки за 2022-2023 року (з урахуванням отриманої компенсації за 20 днів у цьому році) в розмірі 8 614,20 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців та завдану моральшу шкоду, яка полягає в додаткових незручностях, душевних стражданнях, психологічному напруженні в розмірі 50 000 грн. Також позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Деменкова Є.С., просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були грубо порушені процесуальні права позивачки, а саме справа розглянута 15 січня 2026 року судом за відсутності учасників справи, які не були повідомлені належним чином про дату, час і місце засідання суду, при цьому, що сам суд своєю ухвалою від 19 червня 2025 року постановив слухати справу № 229/3587/24 з викликом сторін.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції взагалі не дослідив обставини і докази, на які позивачка посилалася у своїй позовній заяві та окремих заявах-поясненнях, а деякі абзаци оскаржуваного рішення взагалі не відповідають дійсним подіям.

Так, суд першої інстанції не з`ясував, чому у оскаржуваному наказі № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» взагалі не має кінцевого строку дії такого наказу, адже, в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» чітко зазначено, що в наказах про призупинення дії трудового договору, зокрема, зазначається інформація про строк призупинення дії трудового інформація договору. Не може бути невизначеного строку, про що постійно акцентує увагу і органи Держпраці і стала судова практика з цього приводу.

Так, у оскаржуваному наказі № 05/26 від 26 травня 2022 року відповідач, посилається на Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «про введення воєнного стану в України» та Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» від 17 травня 2022 року № 341/2022. Проте, за Указом Президент України ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 продовжив строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Тобто, за цими даними, зазначеними в оскаржуваному наказі відповідачем, строк дії наказу повинен діяти до 23 серпня 2022 року. Якщо аналізувати пункт 1 оскаржуваного наказу відповідача від 26 травня 2022 року, дія трудового договору призупиняється із ОСОБА_1 на період активних бойових дій з 01 червня 2022 року. За цією логікою, призупинення дії трудового договору із позивачкою закінчується тоді, коли закінчується період активних бойових дій. В оскаржуваному наказі навіть не зазначено, в якому місті повинні закінчитися активні бойові дії , щоб розуміти, що дія трудового договору відновлена.

Суд першої інстанції припускає, що це місто Бахмут, де зареєстрований відповідач, але фактичне місце розташування відповідача вже у Київський області. При цьому суд першої інстанції взагалі не надає оцінку загальновідомому факту, що згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською Федерацією (наказ міністерства розвитку громад та територій Украйни 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004) (якій діяв до 20 березня 2025 року) місто Бахмут Донецької області відносилося до території активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 12 грудня 2023 року. Тобто, за цією логікою та даними, зазначеними в оскаржуваному наказі відповідачем, строк дії наказу повинен діяти до 13 грудня 2023 року.

Апелянт звертає увагу на те, що в період дії оскаржуваного наказу від 26 травня 2022 року, п. 3 якого чітко заборонено нарахування заробітної плати після 01 червня 2022 року зазначеним у цьому наказі особам, відповідач в липні 2022 року виплачує частково заробітну плату позивачки. Тобто, своїми такими непослідовними і суперечливими діями відповідач надав довідку від 15 квітня 2024 року про доходи позивача, згідно якої виплачує в липні 2022 року заробітну плату в розмірі 1 837,92 грн (з податками) (на час дії наказу № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану». Така ситуація повністю спростовує обґрунтування самого наказу № 05/26 від 26 травня 2022 року.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що за період з 01 червня 2022 року по день звільнення позивачки, він провів розрахунок позивачкою та не скористався своїм правом на подання альтернативних розрахунків у справі № 229/3587/24.

Враховуючи, що наказ про призупинення із позивачкою трудового договору в умовах воєнного стану, який оскаржується позивачкою, є суперечливим і таким, що не відповідає діючому законодавству, не виконувався у спірний період самим відповідачем, відповідач у спірний період простой не оголошував, ставка заробітної плати у позивачки фіксована, доказів, що позивачка здійснювала прогули або не виконувала розпоряджень відповідача, не має, відповідач у свою чергу весь цей спірній період здійснював господарську діяльність, придбавав основні засоби, здійснював розрахункові операції, тощо, позовні вимоги позивачки є правомірними, а відповідач, в свою чергу, зобов`язаний розрахуватися із позивачкою за весь її період праці по день її звільнення.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача - адвоката Гидулянової О.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга представника позивачки обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за відсутності позивача та її представника без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч. 8 цієї статті днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що в судові засідання у справі призначались неодноразово, зокрема і на 24 грудня 2025 року, яке в цей день не відбулось та, відповідно до довідки секретаря судового засідання (том 2 а.с.23) було перенесено на 13:00 годину 15 січня 2026 року. Разом з тим, сторонни у справі не були повідомлені належним чином про судове засідання, призначене на 13:00 годину 15 січня 2026 року, оскільки судові повістки сторонам у справі не направлялись а у підсистемі «Електроний суд» відсутні будь які відомості про внесення вказаної дати слухання.

Виходячи з наведеного не можна вважати, що у даному випадку було забезпечено право сторін у справі на участь у судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позивач та її пердставник не були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності сторін у справі, щодо яких відсутні відомості про належне їх повідомлення, а тому відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України наявні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті справи.

Згідно до наявних у справі доказів, позивач перебувала у трудових відносинах з комунальним підприємством «Бахмутелектротранс» в період з листопада 2019 року по липень 2022 року (том 1 а.с. 49-51).

Відповідно до наказу директора комунального підприємства «Бахмутелектротранс» від 26 травня 2022 року за № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану», у зв`язку з тим, що м. Бахмут Донецької області згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Україи № 75 від 25 квітня 2022 року зі змінами входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, тимчасово відсутні умови для провадження подальшої виробничої діяльності через активні бойові дії, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором, підприємство не може гарантувати безпеку працівникам, на період активних бойових дій з 01 червня 2022 року трудовий договір з маляром ОСОБА_1 призупинено до поновлення дії трудового договору окремим розпорядчим документом або після припинення воєнного стану. Заступнику головного бухгалтера ОСОБА_2 доручено ознайомити працівників зазаначених в наказі телефонним методом, на період призупинення дії трудового договору припинити нарахування заробітної плати працівникам, зберігати робочі місця за працівниками згідно штатного розпису (том 1 а.с.41)

На підставі заяви відповідача комунальним підприємством «Бахмутелектротранс» був виданий наказ від 01 квітня 2025 року № Н01/04 «Про припинення трудових відносин», згідно якого трудовий договір з маляром ОСОБА_1 припинений з 01 квітня 2024 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (том 1 а.с.58,60, 114).

Згідно з довідкою про доходи позивача ОСОБА_1 , нею отриманий дохід за січень 2022 року в розмірі 8 063,03 грн, за лютий 2022 року в розмірі 7 061,04 грн, березень 2022 року в розмірі 4 522,47 грн, квітень 2022 року в розмірі 5 224,82 грн, травень 2022 року в розмірі 4 548,32 грн, липень 2022 року в розмірі 1 702,81 грн та квітень 2024 року в розмірі 4 622,96 грн. (том 1 а.с.51.59)

Відповідно до довідки від 26 грудня 2022 року № 1201-5002457024 про взяття на облік внутрішньо переміщенної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На адвокатськи запит від 12 квітня 2024 року відповідачем було надано інформацію про те, що у зв`язку з активними бойовими діями на території Бахмутської міської територіальної громади, частина архіву комунального підприємства «Бахмутелектротранс», яка знаходилася за адресою: м. Бахмут, вул. Героїв Праці буд. 18 була пошкоджена під час обстрілу та пожежі у 2022 році, тому наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 ( № 99 від 18 листлпада 2019 року) та її посадову інструкцію з охорони праці надати немає можливості.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 29 травня 2024 року № 428/05 щодо отримання інформації для надання правової допомоги ОСОБА_1 з питань захисту її інтересів, в.о. начальника Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради повідомила, що діяльність КП «Бахмутелектротранс» в період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 рік не призупинялась. Місце реєстрації підприємства: 84500, м. Бахмут, вул. Героїв Праці, 18, тимчасова адреса: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. Дмитрівська, 75. Господарська діяльність в період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 роки здійснювалася не в повному обсязі. З червня по грудень 2022 року середня чисельність працівників складала 102 працівника, роботи проводилися у м. Бахмут. З січня по квітень 2023 року - 20 працівників (м. Бахмут), а з квітня 2023 року по теперішній час заробітну плату отримують 3 працівника (дистанційно). Джерело фінансування - кошти бюджету Бахмутської міської територіальної громади. Простій в період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 року не оголошувався.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 13 травня 2024 року № 371/05 директором комунального підприємства «Бахмутелектротранс» повідомлено, що ОСОБА_1 , згідно наказу від 26 травня 2022 року № 26/05, була ознайомлена у телефонному режимі про призупинення трудових відносин заступником головного бухгалтера ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Бахмутелектротранс» у період з 01 червня 2022 року отримувало грошові кошти від засновника на рахунок підприємства на виплату заробітної плати та виплати розрахункових коштів працівникам, які звільняються. Станом на 01 червня 2022 року в комунальному підприємстві «Бахмутелектротранс» по штатному розкладу кількість працюючих складає 261 чоловік. Зазначена раніше адреса (м.Яготин Київської області) є тимчасовою адресою безкоштовного мешкання директора підприємства, яка використовується виключно для листування та не є офісом відповідача. На даний час на підприємстві працює 3 працівника. Підставами неможливості/часткової неможливості здійснення господарсько-виробничої діяльності комунального підприємства «Бахмутелектротранс» з 01 червня 2022 року є проведення на території Бахмутської міської територіальної громади активних бойових дій. Це підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 01 червня 2022 року № 105 - втратив чинність).

Звертаючись до суду з позовом про часткове скасування наказу, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, компенсації за невикористувані щорічні відпустки при звільненні, моральної шкоди, позивач посилалась на те, що наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» є суперечливим і таким, що не відповідає діючому законодавству та посилалась на те, що вказаний наказ не виконувався у спірний період самим відповідачем.

Перевіряючи доводи позивача, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом .

Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу).

Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного наказу), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію; обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця та працівника виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

Отже, право роботодавця припинити дію трудового договору не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва пошкоджені чи знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 203/5918/23, від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 зроблено висновки, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника "та" дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працювала маляром в комунальному підприємстві «Бахмутелектротранс».

Призупиняючи наказом № 05/26 від 26 травня 2022 року дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач виходив з тимчасової відсутності умов для провадження подальшої виробничої діяльності через активні бойові дії, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором, підприємство не може гарантувати безпеку працівникам, у зв`язку з тим, що м. Бахмут Донецької області згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Україи № 75 від 25 квітня 2022 року зі змінами входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій.

В тексті наказу зазначено, що поновлення трудового договору буде здійснено окремим розпорядчим документом або після припинення воєнного стану. Цим наказом фактично визнано неможливість для маляра, враховуючи специфіку її роботи, виконувати трудові обов`язки в обсязі, визначеному посадовими інструкціями, а для роботодавця створити умови для виконання трудових обов`язків.

Прийняття даного наказу обумовлено введенням в Україні воєнного стану, необхідністю збереження життя і здоров`я працівників та відсутністю виробничих потужностей для виконання роботи маляра.

На підставі наведенного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року, яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 за своєю формою і змістом відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував, чому у оскаржуваному наказі № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» взагалі не має кінцевого строку дії такого наказу, адже, в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» чітко зазначено, що в наказах про призупинення дії трудового договору, зокрема, зазначається інформація про строк призупинення дії трудового інформація договору, оскільки в оскаржуваному наказі зазначено, що дію трудового договору з позивачкою призупинено до поновлення дії трудового договору окремим розпорядчим документом, яке видано не було, або після припинення воєнного стану, який на даний момент не припинено.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивачки про те, що призупинення дії трудового договору із позивачкою закінчується тоді, коли закінчується період активних бойових дій, а в оскаржуваному наказі навіть не зазначено, в якому місті повинні закінчитися активні бойові дії, щоб розуміти, що дія трудового договору відновлена, оскільки оскаржуваний наказ винесено у м. Бахмут Донецької області за містем реєстрації юридичної особи - підприємтсва КП «Бахмутелектротранс», тому активні бойові дії мають закінчитись саме в цьому місці для можливості відновлення роботи КП «Бахмутелектротранс».

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відсутне порушення права позивача на працю, передбачене статтею 43 Конституції України.

На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та підстав позову, оцінивши наявні у справі докази на предмет їх належності, достовірності та достатності, аналізуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Деменкова Євгенія Сергіївна, задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «Бахмутелектротранс» про часткове скасування наказу, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, компенсації за невикористувані щорічні відпустки при звільненні, моральної шкоди - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: