Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №213/5403/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5258/26 Справа № 213/5403/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/5403/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яводчак Олександр Васильович, та Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О. В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 березня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі АТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , батько позивача, перебуваючи на посаді вантажника, зайнятого на роботах з сировиною, піском та паливом в агломераційному цеху АТ «ПівдГЗК», 16 квітня 2016 року о 13 годині 10 хвилин, під час виконання своїх трудових обов`язків, у результаті нещасного випадку на виробництві помер внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами.

Внаслідок нещасного випадку, через недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки на АТ «ПівдГЗК» (устаткування для чорної та кольорової металургії – тарілчастий живильник ТП-106, 1954 року випуску), позивач втратила свого батька.

Позивач вважає, що відповідач не створив безпечні та нешкідливі умови праці, нещасний випадок, що стався із баткьом позивача, визнано таким, що пов`язаний із виробництвом, що свідчить про наявність вини відповідача та правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича.

Внаслідок смерті батька позивачу завдано глибоких моральних страждань. Смерть батька, якого позивач дуже любила та цінувала та який був їй опорою в житті, є невідновлювальною втратою. Жахливі обставини смерті батька спричинили постійні хвилювання, депресію, безсоння або страшні сновидіння, у разі якщо вдасться заснути. Позивач змушена знову і знову згадувати весь жах втрати рідної людини, що призводить до негативних емоцій і порушення стосунків з оточуючими.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд, у відшкодування моральної шкоди, стягнути на її користь з відповідача 725 000 грн без урахування податків, зборів та інших платежів.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» в дохід держави судовий збір у сумі 5 000 грн.

В апеляційній скарзі представник позивачки просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з відповідача на користь позивачки 725 000 гривень.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_2 , батько позивача, перебуваючи на посаді вантажника, зайнятого на роботах з сировиною, піском та паливом в агломераційному цеху АТ «ПівдГЗК», 16 квітня 2016 року о 13 годині 10 хвилин, під час виконання своїх трудових обов`язків, у результаті нещасного випадку на виробництві помер внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами.

Внаслідок нещасного випадку, через недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки на АТ «ПівдГЗК» (устаткування для чорної та кольорової металургії – тарілчастий живильник ТП-106, 1954 року випуску), позивач втратила свого батька.

Смертю батька, внаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався 16 квітня 2016 року, позивачу було завдано глибоких моральних страждань, які полягають в тому, що позивач у віці 11 років втратила свого батька, котрого дуже любила та цінувала, який був їй опорою в житті.

Позивач втратила рідну людину, яку дуже любила і поважала. Батько був дуже близькою для позивача людиною, допомагав у житі та у побуті. Смерть батька призвела до того, що позивач постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про його смерть не залишають її навіть до теперішнього часу. Позивачем пережиті довготривалі явища негативного характеру, такі як душевні страждання, які вона зазнала у зв`язку із смертю батька; значний душевний біль від втрати найріднішої людини, який воан відчуває усе своє життя; позбавлення необхідної моральної та матеріальної підтримки. Вказані обставини викликають відчуття постійного хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Перелічені негативні явища не можуть не турбувати позивача, не можуть не викликати страждання, стрес, депресію, у зв`язку з чим позивач вважає, що факт моральних страждань є очевидним.

Сама по собі смерть близької людини (батька) є для позивача невиліковною психологічною травмою, а тому не потребує доведення будь-якими доказами. Доведення наявності цих страждань, саме по собі, полягає у засадничих поняттях людяності та розумінні основ людського життя, яке державою визнається найвищою соціальною цінністю.

Смерть рідної людини - це не відновлювана втрата, що завжди спричиняє страждання та хвилювання, що має незворотні негативні наслідки. Вказані обставини викликають відчуття постійного хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя позивачів. Перелічені негативні явища не можуть не турбувати, не можуть не викликати страждання, стрес, депресію, у зв`язку з чим факт моральних страждань є очевидним. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі представник АТ «ПівдГЗК» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач реалізувала своє право на отримання компенсації за моральну шкоду, заподіяну їй загибеллю її батька, внаслідок нещасного випадку на виробництві, у розмірі, спосіб та строки, визначені Угодою від 31 жовтня 2016 року, тому зобов`язання відповідача з відшкодування завданої моральної шкоди припинилось виконанням, проведеним належним чином. Факт відшкодування відповідачем у 2016 році позивачу моральної шкоди завданій їй смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві є доведеним та безспірним.

Про неможливість багаторазового відшкодування моральної шкоди, безпосередньо й зазначає суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні з посиланням на положення ст.23 ЦК України, однак, встановлюючи факт відшкодування відповідачем в 2016 році, тобто до звернення ОСОБА_1 в жовтні 2025 року до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивачу моральної шкоди, будучи обізнаним про приписи ст.ст.23, 1168 ЦК України, про позицію відповідача викладену ним у заявах по суті спору (відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив), приходить до помилкового висновку щодо наявності підстав часткового задоволення позову.

Також апелянт вказує, що відповідач жодним чином не заявляв суду першої інстанції про відсутність у позивача, на підставі п.5 Угоди про виплату компенсації втрат немайнового характеру, права на звернення до суду за захистом своїх прав. Як слідує зі змісту п.5 Угоди від 31 жовтня 2016 року, фізична особа, уклавши Угоду та одержавши від Комбінату компенсацію, зазначену в п.3 Угоди, тим самим засвідчує факт врегулювання спору з відповідачем щодо компенсації ним моральної шкоди, завданій загибеллю чоловіка / батька внаслідок нещасного випадку на виробництві, тобто спір між відповідачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - вичерпано (відсутній), та, відповідно, гарантує надалі не пред`являти будь-яких вимог до Комбінату або до його посадових осіб у судовому або позасудовому порядку, що випливають або пов`язані з фактом загибелі ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на виробництві.

Тобто, у п.5 Угоди йдеться не про заборону на звернення позивача до суду, а про відсутність підстав для звернення до суду у зв`язку з вирішенням сторонами спору про компенсацію моральної шкоди у позасудовому порядку.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо того, що в позові має бути відмовлено повідомляв суду першої інстанції про те, що в 2016 році ним було відшкодовано моральну шкоду позивачу та надав відповідні докази, а, оскільки законодавство не передбачає багаторазового відшкодування моральної шкоди, то підстави задля задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення (повторне) моральної шкоди - відсутні. Отже, зазначене вище повністю нівелює вищезазначене трактування судом позиції відповідача щодо заявленого до нього позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «ПівдГЗК» - адвоката Чобанюк Т.М., яка підтримала апеляційну скаргу відповідача та просила її задовольнити та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга відповідача – задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно з актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 13 червня 2016 року смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами.

Відповідно до пункту 3 акту за формою Н-5 нещасний випадок, внаслідок якого помер ОСОБА_2 , стався за таких обставин: «16 квітня 2016 року о 06 годині 45 хвилин майстер з підготовки сировини і відвантаження агломерату технологічної зміни аглофабрики з підготовки сировини і відвантаження агломерату ОСОБА_5 в кімнаті зміно-зустрічних зборів, довів інформацію про роботу цеху, фабрики, дільниці, попередньої зміни та інформацію з охорони праці, потім видав письмовий наряд зміні та провів інструктаж з його безпечного виконання. Наряд отримали 27 працівників, у тому числі: бригада вантажників зайнятих на роботах із сировиною, піском і паливом в складі ОСОБА_6 (бригадир), ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - на прибирання естакад розвантаження сировини; дозувальники шихти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - на ведення технологічного процесу і обслуговування технологічного устаткування; слюсар-ремонтник ОСОБА_11 - на обслуговування механічного устаткування шихтового відділення; оператор пульта управління ОСОБА_12 – на ведення вхідного контролю і обслуговування пульта управління потоками; машиніст конвеєра ОСОБА_13 – на експлуатацію та прибирання конвеєрів № № 37, 39, 40, 41, автостел; електрослюсар черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_14 - на обслуговування електрообладнання устаткування шихтового віддлення.

По проведенню зміно-зустрічних зборів о 07 годині 00 хвилин технологічний персонал зміни пішов на свої робочі місця для прийому зміни, огляду закріпленого за ним обладнання та виконання робіт.

ОСОБА_2 з бригадою вантажників пішов за інструментом і приступив до виконання наряду. По закінченню робіт з прибирання рудної естакади ОСОБА_2 з вантажниками пішов в побутове приміщення.

Старшим майстром аглофабрики ОСОБА_15 в книзі завдань майстрам аглофабрики було записано завдання на пробивання вікна і осаджування бункера тарілчастого живильника ПІ-106, тому після прийому зміни та обслуговування устаткування об 11 годині 00 хвилин майстер зміни ОСОБА_5 викликав дозувальника ОСОБА_9 і слюсаря-ремонтника ОСОБА_11 та видав письмовий наряд на шурування бункеру тарілчастого живильника ТП-106 і провів їм інструктаж по безпечному виконанню робіт. Електрична схема тарілчастого живильника ТП-106 була розібрана 15.04.2016 о 06 годині 30 хвилин, та на момент виконання робіт по шуруванню бункера ТП-106 знаходилася на дошці незакінчених ремонтів. Після чого робітники разом з майстром зміни ОСОБА_5 оглянувши робоче місце приступили до виконання робіт, а ОСОБА_5 пішов робити обхід інших робочих місць.

Приблизно об 11 годині 30 хвилин майстер зміни ОСОБА_5 , перебуваючи на шуровочному майданчику, побачив біля ТП-106 просип концентрату, яка утворилася після пробиття вікна, тому для його прибирання вирішив задіяти вантажників сировини. Піднявшись до диспетчерської, ОСОБА_5 , по телефону дав команду бригадиру вантажників ОСОБА_6 , виділити після обіду для виконання цих робіт одного вантажника. Через декілька хвилин ОСОБА_6 по телефону повідомив ОСОБА_5 , що прийде вантажник ОСОБА_2 і той записав його прізвище у книгу нарядів. Після чого ОСОБА_5 пішов оглядати як виконуються роботи по шуруванню бункера, та оглянув інші робочі місця.

Приблизно о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_5 повернувся до диспетчерської. Там через оператора пульта управління ОСОБА_12 бригадир складу агломерату ОСОБА_16 повідомив майстра зміни ОСОБА_5 , що на завантаження поставили 10 аглохоперів, а агломерату марки АЗ залишилося мало, тому на складі необхідна його присутність, щоб не відвантажити брак. ОСОБА_5 , сказав оператору ОСОБА_12 , що він пішов на склад агломерату, а коли прийде вантажник ОСОБА_2 нехай його почекає для видачі наряду на виконання робіт.

Приблизно о 13 годині 00 хвилин в диспетчерську прийшов вантажник ОСОБА_2 і ОСОБА_12 сказала, що майстер зміни пішов на склад агломерату, його необхідно почекати для отримання наряду. ОСОБА_2 запитав у оператора, яку роботу необхідно буде виконувати, на що ОСОБА_12 йому відповіла, що ОСОБА_9 і ОСОБА_11 пробивають шуровочне вікно, а коли повернеться зі складу агломерату майстер зміни, він скаже що робити далі. ОСОБА_2 виходячи з диспетчерської сказав, що почекає майстра зміни в коридорі.

Приблизно о 13 годині 00 хвилин дозувальник ОСОБА_9 і слюсар-ремонтник ОСОБА_11 пробили шуровочне вікно, після чого ОСОБА_9 пішов подивитися залишок матеріалу в бункері ТП-106, а ОСОБА_11 вирішив в цей час піти в майстерню на обід.

Прямуючи в майстерню по шуровочному майданчику слюсар-ремонтник ОСОБА_11 , зустрів вантажника ОСОБА_2 і на його запитання, яку роботу виконувати, відповів, що після обіду будемо продовжувати шурувати бункер ГІГ 106. Після цього ОСОБА_11 пішов в майстерню, а ОСОБА_2 направився далі.

Дозувальник ОСОБА_9 , піднявся на позначку + 12,0 м (верх шихтового відділення), підійшов до конвеєру №40 завантажувального бункера ТП-106, побачив як через шуровочне вікно в бункер ТП-106 проникла людина. Впізнавши в ньому вантажника ОСОБА_2 , ОСОБА_9 крикнув йому: « ОСОБА_17 , не лізь, може обрушитися». В цю мить глиба концентрату обрушилася і засипала ОСОБА_2 .

О 14 годині 04 хвилини прибулими на місце нещасного випадку бійцями Державного воєнізованого гірничорятувального загону та робітниками комбінату були організовані роботи з визволення засипаного концентратом вантажника ОСОБА_2 .

Після спроби відкопати потерпілого керівництвом аглоцеху було прийняте рішення вирізати частину телескопу бункеру за допомогою газоелектрозварки для випуску концентрату і визволення потерпілого. Після зрізання частини телескопу, концентрат було випущено, разом з ним вилучено тіло ОСОБА_2 .

О 16 годині 10 хвилин фельдшером здоровпункту аглоцеху ОСОБА_18 та фельдшером Державного воєнізованого гірничорятувального загону ОСОБА_19 була констатована смерть ОСОБА_2 ».

Відповідно до п. 4 акту за формою Н-5 основною причиною нещасного випадку є: невиконання вимог інструкції з охорони праці. Порушення вимог п.7.4 Розділу 7 Стандарту підприємства з охорони праці; вимог п. 2.12 Загальної інструкції з охорони праці № ОТ 04 01. Супутніми причинами нещасного випадку є невиконання посадових обов`язків (п. 2.22 «Посадової інструкції майстра з підготовки сировини і відвантаження агломерату аглофабрики №3 агломераційного цеху») та невиконання вимог Інструкції з охорони праці (ч.1 п. 1.9 Інструкції з охорони праці № ОТ 04 08).

Згідно з п. 6 акту за формою Н-5 комісія дійшла висновку, що нещасний випадок з ОСОБА_2 визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, і на нього складається акт за формою Н-1.

Особами, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку визнано: ОСОБА_2 , який зайшов в ідентифікований замкнутий простір до отримання наряду-допуску і забезпечення всіх заходів, що забезпечують безпечне виконання робіт, та знаходився не на своєму робочому місці без завдання адміністрації (без отримання наряду); майстра ОСОБА_5 , який здійснив недостатній контроль за дотриманням підлеглим персоналом правил і норм охорони праці; дозувальника шихти ОСОБА_9 , який не подбав про безпеку оточуючих під час виконання робіт, залишивши відкритим шуровочне вікно.

Акт про нещасний випадок за формою Н-1 від 13 червня 2016 року містить відомості про обставини нещасного випадку та осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, аналогічні відомостям з акту за формою Н-5.

Пунктом 8 акту за формою Н-1 визначено, що до настання нещасного випадку з ОСОБА_2 призвела експлуатація устаткування для чорної та кольорової металургії – тарілчастого живильника ТП-106, 1954 року випуску.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, помер внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_20 , стався під час його роботи на ПрАТ «ЦГЗК», тому його дочці ОСОБА_1 має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі ст. 1167, 1168 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону.

Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 210/5096/19 .

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц )

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Досліджуючи питання про правомірність договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у складі колегії суддів КЦС у постанові від 15 жовтня 2025 року (справа № 180/1013/24), виснував, що у разі, коли позивачу за його згодою вже надано добровільне відшкодування моральної шкоди за тим самим фактом ушкодження на виробництві, національне законодавство не створює підстав для автоматичного повторного нарахування компенсації за ті самі моральні збитки. За умов, коли позивач не оспорював договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, обумовлена ним виплата моральної шкоди може бути врахована як повна сатисфакція, а вимога про повторне відшкодування не підлягає до задоволення.

У справі, що розглядається, матір позивача ОСОБА_1 , як її законний представник, уклала з відповідачем угоду про виплату компенсації втрат немайнового характеру, яка за своєю правовою природою відповідає конструкції договору на користь третьої особи.

Водночас колегія суддів не вважає, що звернення ОСОБА_1 до суду із такою вимогою є порушенням Угоди про виплату компенсації втрат немайнового характеру від 31 жовтня 2016 року, а саме п.5, чи є протиправним, поданим в розріз діючим нормам законодавства та судової практики, як зазначає відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов`язки, є нікчемним.

Однак, частиною 1 ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Предметом угоди про компенсацію є, зокрема, розмір, спосіб та строки такої компенсації. Включення до цієї угоди умови, яка не є істотною та суперечить загальним засадам цивільного законодавства, не тягне за собою повного нівелювання правового результату породженого цим договором.

Отже, вказаний договір є виконаним, і сторони цього не заперечують.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач оспорювала вказаний договір з будь-яких підстав, в тому числі й зв`язку з тим, що отримана нею компенсація за цим договором є недостатньою для відшкодування завданої моральної шкоди.

Отже, в данному випадку позивачу вже надано добровільне відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смртю батька на виробництві, в той час як національне законодавство не створює підстав для автоматичного повторного нарахування компенсації за ті самі моральні збитки. За умов, коли позивач не оспорювала договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, обумовлена ним виплата моральної шкоди може бути врахована як повна сатисфакція, а вимога про повторне відшкодування не підлягає до задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 через їх передчасність.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, не звернувши уваги на наявність укладеного після загибелі батька позивачки та виконаного договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі відповідача доводи є такими, що заслуговують на увагу.

При цьому колегією суддів не перевіряються доводи апеляційної скарги представника позивача про необгрунтованість розміру морального відшкодування визначеної судом першої інсанції, оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, тому апеляційну скаргу представника позивача необхідно залишити без задоволення.

За таких обставин, апеляційна скарга АТ «ПівдГЗК» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга представника позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яводчак Олександр Васильович, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві - відмовити.

Судовий збір, понесений Акціонерним товариством «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» за подачу апеляційної скарги в розмірі 8 700 (вісім тисяч сімсот) грн компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: