Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №233/4102/15-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/46/26 Справа № 233/4102/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Котормус Т.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 233/4102/15-ц

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року,яке ухвалено суддею Котормус Т.І. у м. Костянтинівка Донецької області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В липня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 грудня 2003 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К125-03, відповідно до умов якого, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 50 000 грн в строк до 30 грудня 2003 року в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, комісійної винагороди, в обумовлені в договорі строки.

Згідно п. 4.1. цього договору сторони визначили, що за користування кредитом в період з дати підписання по дати погашення кредиту позичальник сплачує відсотки у розмірі 25% річних. А при порушенні зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 50% річних від суми залишку заборгованості. У п. 4.4. та 4.5. цього договору визначено право банку на нарахування комісійної винагороди у розмірах 0,2% за розгляд кредитного проекту та 0,3% за оцінку забезпечення.

Додатком № 1 до цього кредитного договору від 24 грудня 2003 року сторони погодили графік погашення кредиту, з кінцевою датою погашення 23 грудня 2004 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № К125-03 від 27 береззня 2003 року заборгованість за кредитом станом на 27 березня 2015 року складає 41 800 грн, за відсотками - 144 756,13 грн.

Також, позивачем у відповідності до та п. 5.1. кредитного договору розраховано суму пені за кредитом за кожен день прострочення, яка складає станом на 27 березня 2015 рооку у сумі 202 571,81 грн.

На підставі наведенного вище позивач просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 389 127,94 грн за кредитним договором № К125-03 від 24 грудня 2003 року.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № К125-03 від 24 грудня 2003 року у розмірі 389 127,94 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення по цивільній справі № 233/4102/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не погоджується з заборгованістю, яка зазначена в оскаржуваному рішенні та вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити через сплив строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду відповідає в повній мірі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 24 грудня 2003 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К125-03, відповідно до умов якого, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 50 000 грн в строк до 30 грудня 2003 року в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, комісійної винагороди, в обумовлені в договорі строки.

Згідно п. 4.1. цього договору сторони визначили, що за користування кредитом в період з дати підписання по дати погашення кредиту позичальник сплачує відсотки у розмірі 25% річних. А при порушенні зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 50% річних від суми залишку заборгованості. У п. 4.4. та 4.5. цього договору визначено право банку на нарахування комісійної винагороди у розмірах 0,2% за розгляд кредитного проекту та 0,3% за оцінку забезпечення.

Додатком № 1 до цього кредитного договору від 24 грудня 2003 року сторони погодили графік погашення кредиту, з кінцевою датою погашення 23 грудня 2004 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № К125-03 від 27 береззня 2003 року заборгованість за кредитом станом на 27 березня 2015 року складає 41 800 грн, за відсотками - 144 756,13 грн.

Також, позивачем у відповідності до та п. 5.1. кредитного договору розраховано суму пені за кредитом за кожен день прострочення, яка складає станом на 27 березня 2015 рооку у сумі 202 571,81 грн.

Ухвалюючи оскаруване рішення, суд першої інстанції виходив з наявності правових підставі для задоволення позовних вимог позивача. При цьому суд зазначив, що при стягненні суми боргу за кредитним договором суд відзначає, що хоча трьохрічний строк позовної давності щодо таких вимог сплив, проте з огляду на положення ч. 3 ст. 267 ЦК України, яка вимагає наявності заяви відповідача, суд не має правових підстав для її застосування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 24 грудня 2003 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К125-03, відповідно до умов якого, банк зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 50 000 грн в строк до 30 грудня 2003 року в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, комісійної винагороди, в обумовлені в договорі строки.

Згідно п. 4.1. цього договору сторони визначили, що за користування кредитом в період з дати підписання по дати погашення кредиту позичальник сплачує відсотки у розмірі 25% річних. А при порушенні зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 50% річних від суми залишку заборгованості. У п. 4.4. та 4.5. цього договору визначено право банку на нарахування комісійної винагороди у розмірах 0,2% за розгляд кредитного проекту та 0,3% за оцінку забезпечення.

Додатком № 1 до цього кредитного договору від 24 грудня 2003 року сторони погодили графік погашення кредиту, з кінцевою датою погашення 23 грудня 2004 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № К125-03 від 27 береззня 2003 року заборгованість за кредитом станом на 27 березня 2015 року складає 41 800 грн, за відсотками - 144 756,13 грн.

Також, позивачем у відповідності до та п. 5.1. кредитного договору розраховано суму пені за кредитом за кожен день прострочення, яка складає станом на 27 березня 2015 рооку у сумі 202 571,81 грн.

Встановивши обставини справи, із застосуванням відповідних норм матеріального та процессуального права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявінсть правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення суми заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та неустойкою, які станом на 27 березня 2015 року становить 389 127,94 грн.

Колегією суддів не приймаютсья до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вона не погоджується із заборгованістю, яка зазначена в оскаржуваному рішенні та вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити через сплив строку позовної давності.

Так, основним засобом захисту порушеного права є позов, цей строк називається позовною давністю. Позовна давність належить до строків захисту цивільного права. Інститут строків позовної давності покликаний встановити часові рамки для звернення до суду з позовними вимогами та не допустити звернення до суду сторонами спору у строки не визначені законодавством або не врегульовані договірними зобов`язаннями.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно правового висновку викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

У постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16 Верховний Суд України зазначив, що відповідно до статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. За змістом загальних приписів заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Закон не встановив вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Разом з тим, відповідач по справі, яка була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, про що судом зазначено в оскаржуваному рішенні, не скористалась правом подання заяви про застосування строків позовної давності, тому вимога відповідача в апеляційнній скарзі про застосування строку позовної давності не може бути задоволеною.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 (провадження № 14-506цс19) вказано, що: «відповідно до вимог статті 224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 74, 75, 76 ЦПК України. Якщо ж в матеріалах справи немає доказів інформування відповідача про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином. У цих випадках не буде підстав для заочного розгляду цивільної справи».

Тобто, передумовою заочного розгляду справи є саме належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, про що і було зазначено в оскаржуваному рішенні.

При цьому відповідач по справі не обгрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що вона не була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції та не мала можливості подати суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності.

Таким чином доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: