Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №177/1885/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4736/26 Справа № 177/1885/25 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С.А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/1885/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Суботіною С.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 18.01.2025 на трасі Н-23, 104 км у с. Вільному Лозуватської ОТГ Криворізького району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Chevrolet Aveo, р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 у справі № 177/245/25 ОСОБА_2 визнано винуватим за ст. 124 КУпАП.

Звернувшись із заявою про страхову виплату за договором страхування від 01.06.2024 № ЕР-221269848, позивачу виплачено 156800,00 грн.

Судовим експертом Рейнюком О. проведено експертне дослідження (висновок експерта від 0103.2025 № 16/25) та визначено вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням транспортного засобу Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , у розмірі 351981,35 грн. Відповідно до висновку експерта від 19.03.2025 № 43/25, середня вартість транспортного засобу Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , на дату оцінки складає 361180,95 грн, ринкова вартість визначена у розмірі 351981,35 грн. Із урахуванням аварійних пошкоджень, ринкова вартість автомобіля складає 137811,27 грн, утилізаційна вартість автомобіля (проведення відновлення є недоцільним) складає 129097,44 грн.

Отже, відшкодуванню загалом підлягає різниця між ринковою вартістю та вартістю з урахуванням аварійних пошкоджень, що складає 222883,91 грн.

Враховуючи відшкодовання страховою компанією збитків, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 66083,91 грн.

Позивач поніс витрати на проведення експертних досліджень у розмірі 6000,00 грн та 8500,00 грн, та просить стягнути ці витрати з відповідача на свою користь.

Також, із відповідача підлягає стягненню розмір франшизи в розмірі 3200,00 грн.

Сама по собі дорожньо-транспортна пригода є стресовою і небезпечною подією, що полягає у факті настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідках, а тому моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 100 000,00 грн.

Окрім того, позивач просить вирішити питання розподілу понесених ним судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Заочним рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 66 083 гривні 91 копійку, франшизу в розмірі 3 200 гривень 00 копійок, моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень 00 копійок, а також витрати на проведення транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 14 500 гривень 00 копійок та зі сплати судового збору в розмірі 937 гривень 74 копійки, а всього 94 721 гривні 65 копійок.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення пр задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у повному обсязі, посилаючись на неповне з?ясування судом всіх обстаивн справи та невідповідність виснвоків суду обстаивнам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано тієї обставини, що по теперішній час позивач не має змоги користуватись транспортним засобом, відновлення його є неможливим. В той же час, придбання нового транспортного щасобу також наразі є для нього неможливим. Безвідповідальна поведінка відповідача, відсутність будь-яких спроб самостійного відшкодування завданої майнової відповідальності, абсолютно байдуже ставлення до ситуації, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди в повному обсязі. ОСОБА_2 жодного разу не виявив бажання відшкодувати завдані збитки. Крім того, поняття моральної шкоди охоплює в себе не тільки сам по собі факт дорожньо-транспортної пригоди та знищеного майна, але і спричинені такими діями наслідки. В даному випадку позивач майже рік був позбавлений можливості користування транспортним засобом. Майже рік був вимушений добиватись виплати коштів за знищене майно, був змушений звернутись до суду, скільки відповідач категорично відмовлявся виплачувати належне відшкодування. Поведінка відповідача відносно позивача є неадекватною та принизливою. Тобто, в даному випадку відшкодування моральної шкоди, серед іншого, мотивовано й тим, що протягом тривалого часу позивач був вимушений шукати справедливість у судових інстанціях, витрачати кошти та час на отримання належного йому, без можливості відновити стан майна до скоєння ДТП, розуміючи, що навіть ухвалення рішення не призведе до повного відновлення порушених прав. Саме виходячи з таких мотивів ним була розрахована сума моральної шкоди, яку він вважає співмірною з нанесеними збитками та моральними переживаннями. Однак, зазначене при постановленні рішення враховано не було.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 66083 гривні 91 копійку, франшизи в розмірі 3200 гривень 00 копійок, а також витрат на проведення транспортно-товарознавчого дослідження в розмірі 14500 гривень 00 копійок та зі сплати судового збору в розмірі 937 гривень 74 копійки, учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційноої скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 (справа № 177/245/25) ОСОБА_2 визнано винуватим за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн (а.с.4).

Зі змісту цієї постанови слідує, що 18.01.2025 о 19 год. 30 хв. на перехресті траси Н-23, 104 км та автодороги до с. Вільне Лозуватської ОТГ у Криворізькому районі Дніпропетровської області, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом Chevrolet Aveo, р/н НОМЕР_1 , та перед виконанням маневру лівого повороту не переконався що це буде безпечно, не створить небезпеку іншим учасникам руху, не давши дорогу транспортному засобу Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, у результаті чого здійснив з ним зіткнення, внаслідок чого транспортні засоби отримали пошкодження, чим завдано матеріального збитку власникам.

За даними з сайту МТСБУ щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування, станом на 18.01.2025, день настання дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки Chevrolet Aveo, р/н НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , застрахована полісом № 221269848, укладеним зі страховиком ТДВ «СГ «Оберіг».

За результатами здійсненого 01.03.2025 огляду автомобіля Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , судовий експерт Рейнюк О.В. склав висновок експерта № 16/25 по визначенню матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу (а.с.5-25), відповідно до якого, вартість матеріального збитку, заподіяного з технічної точки зору власнику автомобіля Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , складає 351981,35 грн.

Із метою отримання суми відшкодування завданих збитків, ОСОБА_1 13.03.2025 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про визначення розміру та проведення виплати належної йому регламентної виплати за вирахуванням суми франшизи 3200,00 грн, шляхом перерахування коштів в узгодженому розмірі, - 156800,00 грн (а.с.27).

Моторним (транспортним) страховим бюро України здійснено виплату ОСОБА_1 в розмірі 156800,00 грн у страховій справі № 119554, згідно з наказом від 23.04.2025 № 3.1/12418, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.04.2025 № 12373 (а.с.52).

Для визначення ринкової вартості автомобіля Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , у аварійному стані на момент ДТП, 18.01.2025 судовим експертом Рейнюком О.В. проведено транспортно-товарознавче дослідження, про що складено висновок експерта від 19.03.2025 № 43/25, відповідно до якого, утилізаційна вартість автомобіля Fiat Tipo, р/н НОМЕР_2 , на дату ДТП 18.01.2025 складає 129097,44 грн. (а.с.53-62).

За проведення транспортно-товарознавчих досліджень ОСОБА_1 сплатив 6000,00 грн та 8500,00 грн, що підтверджуються рахунками-фактурою від 03.03.2025 № 43 та від 21.05.2025 № 13, відповідно (а.с.26).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1167, 1187, 1188 ЦК України та виходив з того, що ОСОБА_2 , який є винним у завданні шкоди належному позивачу майну (пошкодження автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), повинен нести відповідальність за заподіяну моральну шкоду, розмір якої суд визначив у 10 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Так, статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Компенсуватися моральна шкода має в будь-якому випадку її спричинення, оскільки право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства.

Аналогічна позиція прослідковується й у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 22.02.2005 у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).

Враховуючи наведені обставини та беручи до уваги, що внаслідок протиправної поведінки відповідача порушено право володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 належним йому автомобілем, порушився звичний життєвий уклад, він через пошкодження автомобіля вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого переносив душевні та моральні страждання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, що фактично не оспорено відповідачем ОСОБА_2 .

Спір виник з приводу розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі №607/4341/20).

З урахування того, що, внаслідок протиправної поведінки відповідача, порушено право володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 належним йому автомобілем, порушився звичний життєвий уклад, що безумовно тягне за собою зміниу житті позивача, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 грн., який є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Доводи, викладені в апеляційній скаргзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених апелянтами у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: