Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №484/228/26 — Миколаївський апеляційний суд

21.04.26

22-ц/812/944/26

Справа №484/228/26

Провадження № 22-ц/812/944/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі пороги»

на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 березня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Максютенко О.А., повний текст ухвали складений того ж дня, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі Пороги» про забезпечення доказів шляхом призначення семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі пороги» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі пороги» (далі - ТОВ «Бузькі пороги») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4825485100:05:000:0175 площею 6,4739 га та 4825485100:05:000:0608 площею 0,0966 га, які розташовані в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, які він успадкував після смерті свого батька ОСОБА_2 .

Вказані земельні ділянки перебувають у користуванні ТОВ «Бузькі пороги» відповідно до договору оренди від 11 серпня 2010 року та додаткової угоди про нову редакцію договору оренди землі б/н, укладеної 26 грудня 2017 року.

Відповідно до п.8 розділу «Строк дії договору» зазначено, що строк дії договору діє до 31 грудня 2025 року. Договір закінчує свою дію не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди.

Вказував, що строк дії договору оренди скінчився, але відповідач відмовляється повернути земельні ділянки власнику.

Посилаючись на викладене, позивач просив зобов`язати ТОВ «Бузькі пороги» усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками зкадастровими номерами 4825485100:05:000:0175 площею 6,4739 га та 4825485100:05:000:0608 площею 0,0966 га шляхом повернення власнику ОСОБА_1 , стягнути з відповідача судові витрати.

05 березня 2026 року через систему «Електронний суд» відповідач ТОВ «Бузькі пороги» подали заяву про забезпечення доказів, в якій просили забезпечити докази у справі № 484/228/26 шляхом призначення судової семантико- текстуальної експертизи писемного мовлення (лінгвістичної експертизи мовлення, п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮ від 08.10.1998 № 53/5) щодо тексту Додаткової угоди від 15.12.2017 року про нову редакцію Договору оренди землі та п. 8 первісного Договору оренди землі від 11.08.2010.

В обґрунтування клопотання зазначали, що між сторонами існує спір щодо тлумачення тексту правочину, який потребує комплексного дослідження - не лише окремого пункту, а й його співвідношення з попередньою редакцією Договору та загальним змістом Додаткової угоди. Встановлення лексичного значення слів та словосполучень, їх смислового навантаження, об`єктивного змісту речень та системного зв`язку між різними частинами тексту потребує застосування спеціальних знань у галузі лінгвістики (мовознавства). Зокрема, спірними є: об`єктивний зміст застереження «Договір закінчує свою дію не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди» з урахуванням сільськогосподарського контексту всього Договору - чи означає воно, що дія Договору не може бути припинена до моменту фактичного завершення збору врожаю; смислове співвідношення між першим реченням п. 8 Додаткової угоди («Договір діє до 31 грудня 2025 року») та другим реченням («Договір закінчує свою дію не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди»); смисловий зв`язок між п. 8 первісного Договору від 11.08.2010 (строк - «8 років з урахуванням ротації культур») та п. 8 Додаткової угоди від 15.12.2017 року (застереження «не раніше збору врожаю») — чи відображають обидва формулювання єдиний намір сторін пов`язати строк оренди із завершенням сільськогосподарського циклу; значення слова «поточного» у словосполученні «поточного останнього року оренди» - чи охоплює воно врожай сільськогосподарських культур, посіяних у 2025 році, збір яких за агрономічним циклом відбувається у наступному календарному році; чинність договору оренди на момент розгляду справи та обґрунтованість позовних вимог позивача про повернення земельної ділянки.

Вказували, що від результатів дослідження безпосередньо залежить вирішення питання про те, чи сплив строк дії Договору оренди 31.12.2025 року, чи він продовжується до збору врожаю озимої пшениці у липні 2026 року. Комплексне дослідження обох редакцій п. 8 у контексті всієї Додаткової угоди дозволить встановити дійсний намір сторін щодо визначення строку оренди та його зв`язку із сільськогосподарським циклом.

Зазначали, що сторони надають діаметрально протилежне тлумачення одного й того ж тексту. Позивач вважає, що Договір припинився 31.12.2025 року, ігноруючи друге речення п. 8 та контекст усього Договору. Заявник стверджує, що друге речення має пріоритет і є послідовним продовженням підходу, закладеного ще у первісному Договорі («з урахуванням ротації культур»). За таких обставин висновок експерта-лінгвіста є єдиним об`єктивним та науково обґрунтованим способом встановлення дійсного змісту спірних положень.

Справа перебуває на стадії підготовчого провадження. Призначення експертизи на більш пізній стадії може суттєво затягнути розгляд справи та ускладнити збирання доказів, зокрема з огляду на те, що врожай озимої пшениці буде зібрано орієнтовно у липні 2026 року.

На вирішення експертизи пропонує поставити наступні питання:

1. Яким є об`єктивний зміст п. 8 Додаткової угоди від 15.12.2017 - чи означає формулювання «Договір закінчує свою дію не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди», що дія Договору не може припинитися до фактичного завершення збору врожаю, навіть після настання календарної дати 31 грудня 2025 року?

2. Чи охоплює словосполучення «поточного останнього року оренди» врожай сільськогосподарських культур, посіяних у 2025 році, збір яких за агрономічним циклом відбувається у 2026 році, з урахуванням сільськогосподарського контексту Додаткової угоди (п.п. 15, 16, 17)?

3. Чи існує смисловий зв`язок між формулюванням п. 8 первісного Договору від 11.08.2010 («8 років з урахуванням ротації культур») та п. 8 Додаткової угоди від 15.12.2017 («не раніше збору врожаю») - чи відображають вони єдиний підхід до прив`язки строку оренди до сільськогосподарського циклу?

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 березня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Бузькі пороги» адвоката Беженару О.С. про призначення судової семантико-текстуальної експертизи відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що призначення судової лінгвістично (семантико-текстуальної) експертизи відбувається виключно у випадку, коли для з`ясування обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Однак, у даній справі усі обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджені доказами, що були долучені до позовної заяви.

Також приймаючи до уваги розумні строки розгляду справи та з метою недопущення не виправданого затягування процесу, суд вважав, що заява про призначення експертизи у справі є необґрунтованою, в зв`язку з чим, в її задоволенні слід відмовити.

В апеляційній скарзі, ТОВ «Бузькі пороги» вважали, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Так, вказували, що суд першої інстанції не застосував норми, які підлягали застосуванню.

Заява представника відповідача ґрунтувалася на статях 116, 117, 118 ЦПК України, якими передбачено порядок забезпечення доказів.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали жодним чином не проаналізував наявність або відсутність підстав для забезпечення доказів, передбачених статтею 116 ЦПК України, не дослідив, чи існує ризик утруднення збирання доказів на більш пізній стадії, чи є обґрунтованими побоювання заявника щодо неможливості збирання доказів у майбутньому, чи є обраний спосіб забезпечення доказів належним та ефективним. Замість цього суд обмежився застосуванням виключно статті 103 ЦПК України, яка регулює загальний порядок призначення експертизи і не є тотожною інституту забезпечення доказів.

Зазначають, що в мотивувальній частині ухвали суд вказав, що «усі обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджені доказами, що були долучені до позовної заяви». Цим формулюванням суд фактично на стадії підготовчого провадження, до початку розгляду справи по суті, визнав позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, не дослідивши при цьому заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та унеможливлюючи отримання доказів на захист своєї позиції. Таке передчасне вирішення спору по суті є порушенням принципу змагальності сторін та принципу рівності сторін перед законом і судом (стаття 12 ЦПК України).

Зауважували, що суд не може на стадії вирішення процесуального клопотання констатувати доведеність позовних вимог, оскільки це є предметом розгляду справи по суті. Зазначене формулювання також свідчить про упередженість суду при вирішенні клопотання відповідача, що ставить під сумнів об`єктивність розгляду справи в цілому.

Також, зазначали, що у заяві було детально обґрунтовано, що між сторонами існує спір щодо тлумачення конкретних лінгвістичних конструкцій тексту Додаткової угоди від 15.12.2017: значення формулювання «не раніше збору врожаю», зміст словосполучення «поточного останнього року оренди», смислове співвідношення двох речень одного пункту, семантичний зв`язок між формулюваннями різних редакцій Договору. Відповідно до п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5) семантико-текстуальна експертиза вирішує саме такі завдання: встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, їх смислового навантаження.

Проте, судом першої інстанції не наведено жодних мотивів, з яких він дійшов висновку, що для встановлення лексичного значення зазначених словосполучень та їх смислового навантаження спеціальні знання у галузі мовознавства не є необхідними. Суд не проаналізував зміст поставлених на вирішення експертизи питань і не зазначив, чому вони не потребують залучення експерта-лінгвіста. Такий підхід суперечить вимогам частини 1 статті 263 ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення та частини 5 статті 263 ЦПК України щодо мотивованості.

Крім того, судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі № 484/228/26 до вирішення цивільної справи № 484/1106/26, в якій розглядаються вимоги ТОВ «Бузькі-пороги» до ОСОБА_1 про тлумачення змісту правочину та визнання права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4825485100:05:000:0175 - тобто саме те питання, яке є ключовим для вирішення даного спору.

Таким чином, суд першої інстанції одночасно позбавив відповідача і можливості отримати висновок експерта-лінгвіста щодо дійсного змісту спірного пункту Договору, і можливості дочекатися вирішення питання тлумачення в окремому судовому провадженні. Сукупність цих процесуальних рішень фактично позбавила відповідача будь-якої реальної можливості захистити свою позицію щодо строку дії Договору оренди, що є грубим порушенням принципу рівності сторін (стаття 12 ЦПК України) та права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини 2 статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Проте суд першої інстанції не кваліфікував поставлені питання як питання права і не зазначив, що саме з цієї підстави він відмовляє у призначенні експертизи. Питання, поставлені у заяві відповідача, стосуються виключно лінгвістичного аналізу тексту: об`єктивний зміст конкретного формулювання, охоплення певного поняття відповідним словосполученням, наявність смислового зв`язку між різними частинами тексту. Жодне з цих питань не є питанням права - усі вони належать до компетенції експерта-лінгвіста відповідно до Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Суд не розмежував лінгвістичний та правовий аспекти спору, що призвело до необґрунтованої відмови.

Суд першої інстанції мотивував відмову, серед іншого, необхідністю «недопущення невиправданого затягування процесу». Проте справа перебуває на стадії підготовчого провадження, тобто саме на тій стадії, на якій відповідно до пунктів 7, 8 частини 2 статті 197 ЦПК України суд вирішує питання про забезпечення доказів та призначення експертизи. Забезпечення доказів шляхом призначення експертизи на цій стадії є процесуально передбаченим і не може вважатися затягуванням процесу.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судовому засіданні не з`явилися. Представники сторін направили до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Крім того, позивач та його представник у заяві просили апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а ухвалу суду без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зі статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У частині 1 статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-2 статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви (частина 3 стаття 116 ЦПК України).

Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі №520/14132/18 (провадження №61-13531сво21) зазначено, що у кожному конкретному випадку необхідно враховувати не лише резолютивну частину ухвали суду першої інстанції, а й сутність клопотання учасника справи та за якою процедурою суд розглянув таке клопотання: як витребування доказів чи як забезпечення доказів.

Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що питання щодо забезпечення доказів вирішується судом у тому випадку, якщо надання таких доказів є необхідним, або якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Відповідно до частини 1 статті 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Аналізуючи наведені положення ЦПК України, насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто, забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19.

Отже, обов`язковою умовою для вжиття судом заходів щодо забезпечення доказів є встановлення обставин, які дають підстави для висновку, що засіб доказування може бути втрачений або збирання, або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Обов`язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається до суду із заявою про забезпечення доказів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 у справі № 367/6751/18-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.

Процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто, це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Також, основною складовою обґрунтованості заяви про забезпечення доказів є необхідність доведення обставин, що існують достатні підстави вважати, що такі докази будуть втрачені в подальшому.

Отже, процесуальним порядком та механізмом забезпечення доказів передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення доказів, має з урахуванням обґрунтування необхідності забезпечення доказів пересвідчитися, зокрема, в тому, що зволікання з цим питанням поставить під загрозу можливість подання доказів у майбутньому (вони можуть бути знищені, пошкоджені, втратити свою доказову цінність тощо).

Встановлено, що 05 березня 2026 року представник позивача подав заяву про забезпечення доказів шляхом проведення судової семантико - текстуальної експертизи писемного мовлення (лінгвістичної експертизи мовлення) щодо тексту Додаткової угоди від 15.12.2017 про нову редакцію Договору оренди землі та п. 8 первісного Договору оренди землі від 11.08.2010 .

Обґрунтовуючи її тим, що 11 серпня 2010 року між ОСОБА_2 (правопопередником Позивача) та ТОВ «Бузькі-пороги» було укладено Договір оренди землі (далі - первісний Договір). Пунктом 8 цього Договору було визначено строк оренди - 8 років з урахуванням ротації культур. Тобто вже при укладенні цього Договору сторони усвідомлювали та погоджували, що строк оренди має враховувати сільськогосподарський цикл, зокрема ротацію (сівозміну) культур.

15 грудня 2017 року між цими ж сторонами було укладено Додаткову угоду про нову редакцію Договору оренди землі (далі - Додаткова угода). Пунктом 8 Додаткової угоди визначено, що «Договір діє до 31 грудня 2025 року. Договір закінчує свою дію не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.» Додаткова угода в цілому визначає умови оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для виробництва сільськогосподарської продукції (пункти 15, 16, 17), встановлює порядок використання ділянки (пункти 18-20), умови повернення (пункт 21) та інші істотні умови, які становлять єдиний нормативний контекст для тлумачення пункту 8.

На думку представника відповідача, між сторонами існує спір щодо тлумачення зазначеного пункту Додаткової угоди: позивач вважає, що строк Договору оренди сплив 31 грудня 2025 року, відповідач стверджує, що дія Договору продовжується до моменту фактичного збору врожаю озимої пшениці, посіяної 18 жовтня 2025 року (очікуваний збір – липень 2026 року), відповідно до застереження «не раніше збору врожаю поточного останнього року оренди».

Відтак, доказом, забезпечення якого просить Заявник( відповідач), є висновок судової семантико - текстуальної експертизи писемного мовлення щодо тексту п. 8 Додаткової угоди від 15 грудня 2017 року у системному зв`язку з пунктом 8 Договору оренди землі від 11 серпня 2010 року та усім змістом Додаткової угоди.

Крім того представник заявника (відповідача) вказав, що від результатів дослідження безпосередньо залежить вирішення питання про те, чи сплив строк дії Договору оренди 31 грудня 2025 року, чи він продовжується до збору врожаю озимої пшениці у липні 2026 року. Комплексне дослідження обох редакцій пункту 8 у контексті всієї Додаткової угоди дозволить встановити дійсний намір сторін щодо визначення строку оренди та його зв`язку із сільськогосподарським циклом.

Оскільки сторони надають діаметрально протилежне тлумачення одного й того ж тексту. Позивач вважає, що Договір припинився 31.12.2025, ігноруючи друге речення п. 8 та контекст усього Договору. Заявник стверджує, що друге речення має пріоритет і є послідовним продовженням підходу, закладеного ще у первісному Договорі («з урахуванням ротації культур»), у зв`язку з цим неможливе встановлення обставин без експертизи. За таких обставин висновок експерта-лінгвіста є єдиним об`єктивним та науково обґрунтованим способом встановлення дійсного змісту спірних положень.

Справа перебуває на стадії підготовчого провадження. Призначення експертизи на більш пізній стадії може суттєво затягнути розгляд справи та ускладнити збирання доказів, зокрема з огляду на те, що врожай озимої пшениці буде зібрано орієнтовно у липні 2026 року що свідчить про ризики утруднення збирання доказів.

Так, способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року сплата судового збору у випадку, передбаченому підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише за умови, що така заява розглядається у процесуальному порядку, визначеному статтею 135 ЦПК, а не за подання клопотань про витребування доказів (виклик до суду свідків, призначення експертизи, витребування письмових чи речових доказів тощо), які розглядаються відповідно до статті 130 ЦПК у попередньому судовому засіданні чи статті 168 ЦПК у судовому засіданні.

Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави вважати, що судова експертиза може бути призначена у порядку витребування доказів, передбаченого частиною 1 статті 84 ЦПК України, або у порядку забезпечення доказів, передбаченого частиною 1статті 116 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Предметом позовних вимог в цій цивільній справі є позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення належної йому земельної ділянки. Тобто між сторонами існує спір щодо належного виконання відповідачем умов договору оренди від 15 грудня 2017 року про повернення земельної ділянки після закінчення строку його дії.

Аналізуючи вищенаведені положення норм процесуального права, необхідно враховувати, що забезпечення доказів шляхом призначення експертизи здійснюється, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, потрібні спеціальні знання. І експертиза призначається для дослідження об`єктів, які можуть швидко зіпсуватися, знищитись або перебувати в інших умовах, що ускладнюють їх подальше дослідження. Підставою для призначення є обґрунтована заява, що доказ може бути втрачений або його подання стане ускладненим.

Разом з тим, згідно з умовами договору, зокрема п.39 на який посилається позивач у позові, дія договору припиняється, зокрема, і у разі закінчення строку, на який його було укладено, в разі невикористання орендарем свого переважного права на продовження строку дії договору землі

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку відповідачем не обґрунтовані підстави, які б дали можливість для вирішення питання забезпечення доказів шляхом призначення експертизи такого роду, не надано доказів існуванням загрози втрати засобу доказування або загрози утруднення чи неможливості збирання чи подання відповідних доказів, які стосуються предмету доказування у справі.

Отже, жодного об`єктивного факту на підтвердження необхідності забезпечення доказів саме шляхом призначення експертизи представником відповідача не зазначено.

Відтак, враховуючи характер позовних вимог, доводи заяви про забезпечення доказів та апеляційної скарги, призначення судової семантико - текстуальної експертизи писемного мовлення (лінгвістичної експертизи мовлення) у якості забезпечення доказів у справі є необґрунтованими.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі №520/14132/18 (провадження №61-13531сво21) зазначено, що у кожному конкретному випадку необхідно враховувати не лише резолютивну частину ухвали суду першої інстанції, а й сутність клопотання учасника справи та за якою процедурою суд розглянув таке клопотання: як витребування доказів чи як забезпечення доказів.

05 березня 2026 року через систему «Електронний суд» відповідач ТОВ «Бузькі пороги» подали заяву про забезпечення доказів, в якій просили забезпечити докази у справі № 484/228/26 шляхом призначення судової семантико - текстуальної експертизи писемного мовлення (лінгвістичної експертизи мовлення.

Оскаржуваною ухвалою, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Бузькі пороги» про призначення судово семантико -текстуальної експертизи, як таке, що є необґрунтованим.

Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що представник відповідача звернувся до суду саме із заявою про забезпечення доказів у порядку статті 116 ЦПК України, а не з клопотанням про призначення по справу судової експертизи в порядку частини 1 статті 84 ЦПК України, тобто, при постановленні цієї ухвали суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 116 ЦПК України про забезпечення доказів шляхом проведення експертизи як складової інституту забезпечення доказів.

Колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині, між тим, вказана обставина не може слугувати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення доказів шляхом призначення у справі судової експертизи обраної представником відповідача, адже основний висновок про відмову у задоволенні клопотання - є правильним.

Інші доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуального питання.

Відповідно до частин 1-2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення чи змінити.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України визначено що зміна судового рішення полягає в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивною частини.

Приймаючи до уваги, вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладення мотивувальної та резолютивної частики в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі пороги» задовольнити частково.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 березня 2026 року змінити.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бузькі пороги» про забезпечення доказів шляхом призначення семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 28 квітня 2026 року.