Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №127/3558/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/3558/26

Провадження № 33/801/442/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач: Панасюк О. С.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Панасюка О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Немцевої О. Л. на постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року справи № № 127/3558/26, 127/3561/26, 127/3564/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), об`єднано в одне провадження; ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн 00 к. за те, що 22 січня 2026 року о 01 год 20 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вона вчинила домашнє насильство відносно малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема виражалася нецензурною лайкою, шарпала та застосовувала фізичну силу.

Крім того 16 січня 2026 року о 23 год 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилилася від виконання батьківських обов`язків передбачених статтею 150 Сімейного Кодексу України (далі СК України), щодо виховання своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

Також 22 січня 2026 року приблизно о 00 год 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилилася від виконання батьківських обов`язків передбачених статтею 150 СК України, щодо виховання своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

Захисниця ОСОБА_1 - адвокатка Немцева О. Л. подала апеляційну скаргу на цю постанову, у якій, посилаючись на неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у постанові судді суду першої інстанції, обставинами справи, просила постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 245, 252, 280 КУпАП не забезпечив всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи у їх сукупності та не надав їм належної оцінки.

Зокрема у протоколах про адміністративні правопорушення за частиною першою статті 184 КУпАП не зазначено, якими саме діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 порушила батьківські обов`язки. Сама по собі наявність ознак алкогольного сп`яніння не може слугувати достатнім доказом ухилення від виховання дитини без встановлення факту заподіяння конкретних негативних наслідків для дитини.

Також вказувала на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, тому що використання нецензурної лайки під час сімейного конфлікту само по собі не утворює склад домашнього насильства, якщо не доведено спрямованість таких дій на обмеження волі особи або спричинення реальної шкоди її психічному здоров`ю.

Крім того зазначала, що конфліктні ситуації були штучно спровоковані колишнім чоловіком ОСОБА_1 . ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем. Метою таких дій є отримання рішення суду для встановлення повної опіки над дитиною для подальшого звільнення з військової служби.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Статтею 245 КУпАП установлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 309116 від 22 січня 2026 року 22 січня 2026 року о 01 год 20 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство відносно малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема виражалася нецензурною лайкою, шарпала та застосовувала фізичну силу психологічного та фізичного характеру.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 147503 від 16 січня 2026 року 16 січня 2026 року о 23 год 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилилася від виконання батьківських обов`язків передбачених статтею 150 СК України, щодо виховання своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 309115 від 22 січня 2026 року 22 січня 2026 року приблизно о 00 год 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилилася від виконання батьківських обов`язків передбачених статтею 150 СК України, щодо виховання своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема перебувала з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 КУпАП, суддя суду першої інстанції виходив з того, що її вина підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема протоколами про адміністративне правопорушення, поясненнями свідка ОСОБА_4 та малолітньої потерпілої ОСОБА_2 .

З таким висновком судді погодитись неможна, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона).

Положеннями статті 9 КУпАП установлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Щодо адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП.

Згідно з диспозицією частини першої статті 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною другою цієї статті передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені, зокрема стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 14 статті 1 Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 статті 1 Закону).

Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у частині другій статті 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією частини другої статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У письмових поясненнях, наданих працівникам поліції 22 січня 2026 року, ОСОБА_1 зазначила, що її колишній чоловік ОСОБА_3 з метою отримання повної опіки над дитиною систематично та безпідставно здійснює виклики працівників поліції. Аналогічні пояснення вона надала і в суді першої інстанції.

Разом з тим жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок конфлікту із застосуванням ненормативної лексики ОСОБА_2 могла бути заподіяна шкода психічному здоров`ю у справі не має, як і не має доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства фізичного характеру.

Суд звертає увагу на те, що самі по-собі образа нецензурною лайкою в межах сімейного конфлікту, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди здоров`ю потерпілій не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в цьому випадку є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього проступку.

Пояснення свідка ОСОБА_4 (баби малолітньої ОСОБА_2 і, відповідно, матері колишнього чоловіка ОСОБА_1 ) суд безпідставно взяв до уваги, тому що ОСОБА_4 не була безпосереднім свідком події, що описується в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 309116 від 22 січня 2026 року. Крім того її пояснення не були долучені до протоколу під час його складання працівниками поліції, і вона не зазначалася як свідок у самому протоколі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини справи (далі ЄСПЛ) про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальними, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (справа «Лучанінова проти України»).

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції.

За правилами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

ЄСПЛ у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia», рішення від 20 вересня 2016, заява № 926/08) вказав, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа мас захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП (частина друга статті 251 КУпАП).

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в статті 62 Конституції України.

Таким чином допит ОСОБА_4 за власної ініціативи суду, за відсутності відповідного клопотання про такий допит, свідчить про порушення принципу неупередженості та змагальності сторін. Більше того, враховуючи конфлікт між ОСОБА_1 та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 щодо опіки над дитиною, ОСОБА_4 є зацікавленою особою, що ставить під сумнів об`єктивність її свідчень, відповідно ці пояснення є недопустимим доказом.

Оцінюючи процедуру допиту судом першої інстанції малолітньої потерпілої ОСОБА_2 , то апеляційний суд зазначає наступне.

Нормами чинного КУпАП не визначений порядок допиту малолітніх і неповнолітніх осіб, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає необхідним застосувати аналогію права найбільш близьких галузей права - кримінального процесуального та адміністративного права (судочинства).

Статтею 226 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.

Відповідно до частини першої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

З матеріалів справи неможливо встановити, у який саме спосіб та за яких умов проводився допит малолітньої ОСОБА_2 , тому що у ній відсутній технічний запис судового засідання та / або протокол судового засідання.

Зокрема відсутні дані про залучення до цієї процесуальної дії педагога або психолога, що є обов`язковою вимогою для забезпечення інтересів дитини та запобігання психологічному тиску. Очевидно, що законна представниця дитини - мати ОСОБА_1 заінтересована у розгляді цієї справи, а тому в її присутності малолітня ОСОБА_2 допитуватись не могла.

Відсутність належного фіксування процедури допиту малолітньої особи позбавляє апеляційний суд можливості перевірити законність отримання цих пояснень. Таким чином пояснення малолітньої ОСОБА_2 також не можуть бути визнані допустимим доказом у розумінні статті 251 КУпАП та покладені в основу судового рішення.

Щодо адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 184 КУпАП.

Адміністративна відповідальність за частиною першою статті 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дитини.

Об`єктивна сторона цього адміністративного правопорушення проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, зокрема: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.

При цьому стаття 184 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму статті 184 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Крім того під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей необхідно розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов`язків та свідомого нехтування ними.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з статтею 12 цього ж Закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:

- батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

- батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

- батьки зобов`язані поважати дитину;

- передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї;

- забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

- забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Таким чином ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а під ухиленням розуміється саме невиконання обов`язків, які чітко передбачені законодавством.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. У ньому, крім іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи (частина перша статті 256 КУпАП).

Складені відносно ОСОБА_1 протоколи про адміністративне правопорушення не відповідають вимогам статті 256 КУпАП, тому що в них не викладено суть адміністративного правопорушення, в тому числі всіх ознак об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, зокрема у чому саме полягає ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків виховання своєї малолітньої дочки.

Натомість протоколи містять лише формальне посилання на порушення, допущені ОСОБА_1 без конкретизації від яких саме передбачених Законом обов`язків щодо забезпечення необхідних умов виховання своєї дочки вона ухилилася та без посилання на норму спеціального закону, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Як зазначалося вище суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, зазначену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у вчиненні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги статті 6 Конвенції, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Оскільки наявними у справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов`язків по відношенню до дочки ОСОБА_2 , а також факт заподіяння шкоди її фізичному або психічному здоров`ю, апеляційний суд прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 КУпАП.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтею 294 КУпАП апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_1 - адвокатки Немцевої О. Л. задовольнити.

Постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частиною першою статті 184, частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: О. С. Панасюк