Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №750/8449/24 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8449/24

Провадження № 2/750/54/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді – Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

18 червня 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль Nissan Leaf, електро, 2015 року випуску, визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та на 1/2 частину автомобіля.

Позов обґрунтовано тим, що 24 квітня 2004 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який на даний час вже розірвано. Однак, між позивачем та відповідачем наявний спір з приводу володіння та користування майном, придбаним сторонами у шлюбі, що являється спільною сумісною власністю подружжя. За час спільного проживання подружжям було придбано автомобіль Nissan Leaf, д.н.з НОМЕР_1 , електро, 2015 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача. Оскільки позивач не має можливості користуватися та вільно розпоряджатися спільним майном, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Вказану справу було визначено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Логвіній Т.В.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Логвіної Т.В. від 01 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник відповідача засобами поштового зв`язку надіслала до суду відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на що спірний будинок відповідач отримав у спадщину після своєї рідної бабусі, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . А тому зазначений житловий будинок належить на праві власності відповідачу і не є спільною сумісною власністю сторін. Також, відповідач заперечує щодо віднесення автомобіля до спільної сумісної власності, оскільки автомобіль був придбаний відповідачем у травні 2022 року, а фактично шлюбні відносини між сторонами припинились на початку 2022 року, вони почали жити окремим життям та забезпечувати себе самостійно, у кожного утворилися окремі бюджети. Тож відповідач самостійно, за власні кошти на підставі договору купівлі-продажу набув у власність спірний автомобіль 25.05.2022, отримавши тимчасовий реєстраційний талон, а пізніше 09.05.2024 отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_6 з посади судді Деснянського районного суду м. Чернігова відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 та на підставі рішення зборів суддів Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 № 6 вказану справу передано до канцелярії суду для призначення повторного автоматизованого розподілу в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 вересня 2025 року дану справу визначено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Рахманкуловій І.П.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2025 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.11.2025 судом за клопотанням представника позивача призначено у справі судову експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

04.03.2026 на адресу суду надійшов висновок експерта № 1085/25-24 від 04.03.2026.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2026 року поновлено провадження у справі.

22 квітня 2026 року представник позивача з використанням системи «Електронний суд» надіслала до суду заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просила стягнути з відповідача понесені судові витрати: за проведення судової автотоварознавчої експертизи, вартість якої склала 4240 грн. 80 коп.,що підтверджується відповідною квитанцією, а також витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн., що підтверджується договором, актом та квитанцією.

23 квітня 2026 року представник відповідача через систему «Електронний суд» надіслала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, зазначивши про не співмірність заявленої до стягнення суми.

Також, 23 квітня 2026 року представник відповідача надіслала до суду заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просила здійснити розподіл понесених судових витрат між сторонами, врахувавши понесені судові витрати ОСОБА_4 , в розмірі 12130 грн., з них: 629 грн. вартість довідки ЧМБТІ від 26.07.2024, 1500 грн. - послуги з оцінки вартості автомобіля, 10000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя в частині вимоги про поділ автомобіля Nissan Leaf, д.н.з НОМЕР_1 , електро, 2015 року випуску закрито на підставі заяви представника позивача у зв`язку з добровільною сплатою відповідачем грошової компенсації за спірний автомобіль у розмірі 1/2 вартості, встановленої згідно висновку судового експерта. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на оплату судової експертизи у сумі 4240 грн. 80 коп. та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2685 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні позов в частині вимоги про визнання спільною сумісною власністю та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 підтримала, просила суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині поділу будинку, так як він є об`єктом приватної власності відповідача, бо був ним успадкований.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до такого висновку.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2004 року, який на даний час розірвано на підставі заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.02.2024 у справі №750/402/24 (а.с. 6-7).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок загальною площею 60,1 м2, житлова площа 42,2 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 9 на звороті).

Як видно із копії заповіту від 18 жовтня 2000 року, ОСОБА_5 заповіла все своє майно онуку ОСОБА_4 (а.с. 37).

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 липня 2013 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її онук, ОСОБА_4 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з будинку АДРЕСА_1 , що належить спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння. Будинок має 51,5 кв.м. загальної площі та 42,2 кв.м. житлової площі (а.с. 44).

Також відповідач успадкував земельну ділянку площею 0,0590 га, кадастровий номер 7410100000:02:018:5549, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю (а.с. 41).

Позивач вказує, що спірний будинок був добудований у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, його загальна площа збільшилася до 60,1 кв.м., а тому позивач вважає, що будинок слід визнати спільним майном подружжя та поділити його між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Разом з цим, правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач, заявляючи вимоги про поділ будинку між сторонами не надала суду доказів на підтвердження того, що він є об`єктом спільного майна подружжя.

Позивач зазначає, що будинок був добудований під час перебування сторін у шлюбі та збільшився у площі, хоча доказів здійснення будь якого будівництва у будинку чи його поліпшення, позивачем суду не надано.

Доводи представника позивача з приводу збільшення площі будинку після того, як він був успадкований відповідачем, спростовуються наявними у справі доказами.

Зокрема, у технічному паспорті на будинок, виготовленому станом на 15.05.2013 на замовлення попереднього власника – ОСОБА_5 , видно, що будинок мав загальну площу 60,1 кв.м., проте, приміщення прибудови А 2-1 та гараж В-1 мали відмітку у технічному паспорті «Самочинне будівництво». При цьому, в даному технічному паспорті вказано, що будинок побудований у 1965 році, останнє будівництво прибудови А2-1 та ганку а.1 мало місце у 1982 році (а.с.62-66)

Після отримання 03.07.2013 свідоцтва про право на спадщину на спірний будинок та земельну ділянку, на замовлення відповідача був виготовлений новий технічний паспорт на будинок станом на 29.01.2015, в якому значиться та ж сама площа будинку 60,1 кв. м., але вже без відмітки самочинно збудованих прибудов, останній рік забудови вказано 1982 рік (а.с.62-71)

Отже, зазначення у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, що було видано відповідачу 03.07.2013 року, загальної площі будинку АДРЕСА_1 51,5 кв.м. пов`язано з наявними у складі домоволодіння об`єктами самочинної прибудови, які востаннє були добудовані у 1982 році, тобто задовго до реєстрації шлюбу між сторонами (а.с.44)

Після спадкування будинку відповідачем отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому вказана наявна площа будинку згідно технічного паспорту після припинення існування самочинного будівництва, тобто відповідно до наявної технічної документації (а.с.49)

Таким чином, позивачем не надано суду жодних доказів спорудження будинку чи його поліпшення саме під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому спірний будинок не належить до об`єкту спільного майна подружжя, так як набутий відповідачем у порядку спадкування після смерті баби на підставі її заповіту.

Крім того, з приводу вимоги позивача про визнання об`єктів спільною сумісною власністю подружжя, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16 (провадження № 61-10684св21).

При цьому вказівка у резолютивній частині рішення на те, що спірний об`єкт визнається судом об`єктом спільної сумісної власності, а потім право спільної сумісної власності сторін на цей об`єкт припиняється, створює ситуацію правової невизначеності, оскільки остаточним правовим результатом вирішення спору щодо поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності, є стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на це майно

Оскільки наявними у справі доказами спростовуються доводи позивача про належність будинку АДРЕСА_1 до спільного сумісного майна подружжя, а тому вимоги позивача про визнання його об`єктом спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього будинку, задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідач просить сягнути з позивача в якості судових витрат 629 грн., які ним були сплачені за отримання довідки Чернігівського МБТІ згідно платіжної інструкції від 25.07.2024.

Проте, суд зазначає, що витрати на отримання довідки МБТІ не належать до судових витрат згідно ст.133 ЦПК України, а тому не можуть бути покладені на позивача саме як судові витрати. Крім того, обсяг доказів, які надаються стороною до матеріалів справи, визначається самою стороною, а судом.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідачу правничу допомогу надавала адвокат Тібеж К.І. на підставі договору про надання правничої допомоги від 03.01.2024 № 1/24-ц.

Згідно акту приймання-передачі від 23.04.2026 вартість наданих послуг в розмірі 10000 грн., отримання яких підтверджено довідкою адвоката.

Нормами частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного будинку, а відповідач поніс витрати на правничу допомогу, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 6000 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 183, 364, 368 ЦК України, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 ) до ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 ) про поділ спільного майна подружжя – вімовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 28.04.2026

Суддя