Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №380/17610/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/17610/24 пров. № А/857/29265/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, прийняте суддею Мартинюком В.Я. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі також – В/Ч, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2022 по день фактичної виплати 26 липня 2024;

- зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2022 по день фактичної виплати 26 липня 2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 в позові відмовлено.

Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості з приводу того, що позивач чи його представник зверталися до відповідача із заявою щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів.

Зокрема, згадані відомості відсутні також і в самому запиті від 26.07.2024 .

При цьому, вказане позивачем також не заперечується у позовній заяві.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Натомість, відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ та пункту 8 Порядку №159, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, вказані норми не містять обов`язку щодо звернення особи до уповноваженого органу з вимогою нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів.

Водночас, у Законі №2050-ІІІ та у Порядку №159 чітко встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Виходячи із системного аналізу норм права вбачається, що уповноважений орган, з вини якого виплачено несвоєчасно дохід, зобов`язаний виплатити громадянину суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1052-ос від 08.09.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

26.07.2024 на картковий рахунок позивача відповідачем було виплачено 251828 грн. 11 коп. (виплата на виконання рішення суду у справі №380/24556/23 від 23.01.2024).

26.07.2024 представник позивача звернувся до відповідача із запитом, в якому просив надати інформацію про те, чи складався розрахунок грошової виплати, на підставі якого 26.07.2024 позивачу було проведено виплату у загальній сумі 251878,11 грн. на виконання рішення суду від 23.01.2024 у справі №380/24556/23; у разі складання розрахунку надати його копію.

Листом від 31.07.2024 відповідач надав представнику позивача розрахунки проведених перерахунків грошового забезпечення за період з лютого 2022 по травень 2023, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань на виконання згаданого рішення суду.

Спірні правовідносини виникли через невиплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої та другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язане з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 у справі №803/203/17, від 29 квітня 2021 у справі №240/6583/20.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити спірну компенсацію, набувається право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

З цього приводу слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2024 у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснувала, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Також Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку про те, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову її виплатити згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні висновки відображено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2024 у справі № 420/2598/24, від 22 травня 2025 у справі № 160/19149/23, від 30 вересня 2025 у справі № 160/10768/24, від 05 березня 2026 у справі № 360/105/24, від 17 квітня 2026 у справі № 420/21093/23.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, а тому оскаржене рішення слід скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Скаржник звільнений від сплати судового збору. Докази понесення скаржником інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, у матеріалах справи відсутні. З урахуванням викладеного судові витрати, які б підлягали розподілу, відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №380/17610/24 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2022 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з лютого 2022 року по день фактичної виплати 26 липня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді М.А. Пліш

Т. І. Шинкар