Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №140/6499/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/6499/24 пров. № А/857/42695/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої суддіХобор Р. Б.,

суддів:Бруновської Н. В.,

з участю секретаря судового засіданняШавеля Р. М., Богачука Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року, що ухвалила суддя Смокович В.І., у місті Луцьку, у справі № 140/6499/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року по справі № 140/6499/24, яке набрало законної сили 15 травня 2025 року, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; у 2021 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; у 2022 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; у 2023 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року; у 2021 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року; у 2022 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року; у 2023 році - зважаючи на прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією при цьому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум; визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 включно, із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця, згідно із Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації грошового забезпечення, розрахованої з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 за період проходження позивачем військової служби з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року 23 травня 2024 року та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у за період проходження військової служби з 1 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року 23 травня 2024 року, розрахованої із застосуванням місяця підвищення доходу для обрахування з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На адресу Волинського окружного адміністративного суду 25 вересня 2025 року надійшла заява державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення у цій справі, із зобов`язання в/ч НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на стягнення з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 лютого 2018 року по 29 лютого 2018 року включно, з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 23 травня 2024 року в сумі 460 898,29 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувають виконавчі провадження №78506988, №78507110 та №78507338 з примусового виконання виконавчих листів Волинського окружного адміністративного суду №4020/2025, №4022/2025 та №4021/2025 відповідно (справа №140/6499/24) від 16 червня 2025 року.

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження боржник листом від 21 липня 2025 року №1356 повідомив, що вживає необхідних заходів для виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/6499/24, дотримуючись вимог Бюджетного кодексу України, Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333.

Потреба на здійснення витрат на фінансування виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/6499/24 включалась фінансово- економічною службою в/ч НОМЕР_1 до заявок-розрахунків на червень-липень 2025 та скеровувалась до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На час надходження постанов про відкриття виконавчого провадження №78507110, №78507338, №78506988 витрати для виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/6499/24 за кодом 2800 «Інші поточні видатки», за яким здійснюються видатки на виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку), не профінансовані.

З метою виконання рішення суду, в/ч НОМЕР_1 направило основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів га видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення на квітень 2025 року з долученням копій постанов про відкриття виконавчого провадження № 78506988, № 78507110 та № 78507338.

Після надходження замовлених коштів на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення в/ч НОМЕР_1 буде здійснена невідкладна виплата ОСОБА_1 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/6499/24.

Державний виконавець 16 вересня 2025 року виніс постанови про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100 грн. у виконавчих провадженнях № 78507110, № 78507338, № 78506988, які надіслав на адресу в/ч НОМЕР_1 .

Таким чином, станом на 17 вересня 2025 року рішення суду не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що і було підставою для звернення із даною заявою до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміни судового рішення по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення та захисту порушеного права у визначений раніше спосіб. У даній справі, заявник просить фактично змінити зміст резолютивної частини рішення суду, не зважаючи на те, що суд не встановлював жодних сум, які належать до виплати позивачу, не приймав рішення про стягнення таких сум з відповідача, тощо.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що грошове забезпечення позивача, перерахунок та виплату якого здійснює Військова частина на виконання цього рішення суду, не відноситься до виплат, зазначених в частині третій статті 378 КАС України, та щодо яких дозволена відповідна зміна способу виконання судового рішення, а тому суд першої інстанції вважав, що підстави для зміни порядку та способу виконання судового рішення в даній справі відсутні.

Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував того, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого рішення шляхом стягнення відповідних виплат.

Оскільки відповідач самостійно розрахував суму заборгованості, але не виплатив її, зміна способу виконання не є новим рішенням по суті, а є необхідним засобом забезпечення реального виконання вже існуючого судового акта.

Таким чином, стягнення конкретної суми є належним способом захисту майнових прав ОСОБА_1 в умовах тривалого невиконання рішення суду.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що, станом на 17 вересня 2025 року, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року по справі № 140/6499/24, яке набрало законної сили 15 травня 2025 року не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно – правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з частиною третьою статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Водночас, з 19 грудня 2024 року положення частини третьої статті 378 КАС України на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” від 21 листопада 2024 року № 4094-IX (далі - Закон № 4094-IX) були доповнені абзацом другим такого змісту: “Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.”.

Ця норма встановлює самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати.

Однак, як передбачено абзацом першим частини першої статті 378 КАС України, із заявою про зміну способу виконання судового рішення може звернутись, виключно стягувач чи виконавець.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 зробив такі висновки щодо застосування норм ч. 3 ст. 378 КАС України:

“…Отже, у даній ситуації наявний факт частково невиконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі № 380/7706/22, яке набрало законної сили, щодо виплати на користь позивача перерахованої пенсійної виплати, протягом більш ніж двох місяців.

75. Таким чином, застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахованої суми (313587,00 грн) є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина, а не на формальне завершення виконавчого провадження.

76. Суд відхиляє доводи Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладені у касаційній скарзі, щодо неможливості заміни зобов`язання вчинити дії на стягнення коштів, оскільки такий підхід є застарілим та таким, що не враховує змін, які відбулися у статті 378 КАС України згідно Законом №4094-IX.

77. Суд вважає неправомірним будь-який формалістичний підхід до тлумачення статті 378 КАС України, який дозволяє суб`єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника.

78. Водночас позиція Верховного Суду, відображена, зокрема, в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі № 160/5259/20, послідовно підкреслює, що формальне виконання зобов`язань без реального відновлення прав особи є неприпустимим, особливо у справах щодо пенсійних виплат. Судовий контроль має гарантувати ефективний захист соціальних прав.

79. Вищенаведений правовий підхід Верховного Суду полягає в тому, що метою судового контролю за виконанням рішення суду є не лише перевірка звіту боржника, а й забезпечення фактичного поновлення прав. Якщо виконання рішення про зобов`язання вчинити дії блокується неправомірною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, суд зобов`язаний обрати інший спосіб виконання, який забезпечить безумовне і реальне поновлення прав, а саме - стягнення коштів.

80. У свою чергу зміна способу виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, оскільки сума заборгованості у розмірі 313587,00 грн є чітко визначеною та нарахованою самим відповідачем. Відтак, суди обґрунтовано здійснили заміну невиконаного зобов`язання нарахувати та виплатити грошові кошти на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області цих коштів для забезпечення належної реалізації права позивача.”

Так, апеляційний суд встановив, що вказана позиція Верховного Суду викладена у справі, у якій суд встановив такі обставини:

- рішення суду щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат не виконується протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням;

- у справі відкрито виконавче провадження і здійснення виконавчих дій не призвело до фактичного виконання рішення суду.

Також апеляційний суд встановив, що справа ОСОБА_1 , не стосується обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, оскільки у даній справі предметом позову є грошове забезпечення позивача.

У цьому контексті апеляційний суд вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22 є нерелевантними до обставин справи за позовом ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції в тому, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміну судового рішення по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення та захисту порушеного права у визначений раніше спосіб.

На переконання апеляційного суду, зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення є тим способом захисту порушеного права позивача, який визначив суд під час розгляду справи. Стягнення з відповідача конкретної суми коштів на користь позивача, на думку апеляційного суду, призведе до зміни змісту судового рішення, тому в задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі № 140/6499/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

Р. М. Шавель

Повний текст постанови складено 28.04.26