Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №473/3045/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3045/25

РІШЕННЯ

іменем України

"28" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивача ОСОБА_1 , його представниці ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Вознесенської міської ради Дробинської Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в якому вказував, що він тривалий час перебував з відповідачкою у сімейних стосунках без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька ОСОБА_4 .

Сторони проживають окремо, сімейних стосунків не підтримують.

З березня 2024 року ОСОБА_4 постійно проживає з батьком та знаходиться на його утриманні.

У той же час відповідачка ОСОБА_3 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема, виїхавши за межі України та маючи регулярний дохід, з донькою не підтримує належного зв?язку; не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини; не приймає участі у її вихованні; не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням, успіхами, потребами ОСОБА_4 ; не утримує доньку матеріально.

Зокрема, за час проживання дитини з позивачем відповідачка зустрічалася з дитиною вкрай рідко, під час таких зустрічей не цікавилася долею дитини, влаштовуючи скандали, чим дуже лякала ОСОБА_4 .

Таке спілкування негативно відображалося на емоційному стані дитини, яка у зв?язку з цим не бажає зустрічатися та в іншій формі спілкуватися з матір?ю.

Також відповідачка не цікавиться долею дитини та уникає її матеріального утримання.

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивач просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 01 серпня 2025 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі. При цьому пояснили, що з моменту припинення між сторонами сімейних стосунків відповідачка почала на тривалий час покидала дитину на батька та зловживати алкоголем, вчиняла домашнє насильство на очах дитини, допускала негативну поведінку відносно ОСОБА_4 , на вимоги про необхідність зміни відношення до дитини не реагувала.

Також вказували на те, що з березня 2024 року ОСОБА_4 постійно проживає з батьком та знаходиться на його утриманні. Відповідачка ОСОБА_3 виїхала до Польщі. З цього часу спілкувалася з дитиною вкрай рідко (не більше одного разу на 2 - 3 місяці в телефонному режимі та не більше одного разу на 6 місяців шляхом здійснення особистих побачень). Під час спілкування не цікавилася життям та долею, навчанням дитини, влаштовувала скандали, після чого ОСОБА_4 перебувала в пригніченому стані. Протягом періоду проживання дитини з батьком відповідачка, незважаючи на постійні прохання та вимоги ОСОБА_1 , лише 3 - 4 рази надавала матеріальну допомогу дитині грошима та речами. Однак така допомога не покривала потреби дитини та була обумовлена подачею позову про позбавлення батьківських прав. Позивач неодноразово просив відповідачку змінити відношення до доньки, однак такі прохання були марними.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні спочатку позовні вимоги визнала. В подальшому змінила думку на протилежну, вказуючи на відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав. При цьому зазначала, що вона дійсно часто залишала дитину на батька. Востаннє залишила дитину позивачу та виїхала за межі України. З дитиною спілкувалася та бачилася вкрай рідко (не більше одного разу на 3 місяці), оскільки позивач здійснював перешкоди в такому спілкуванні. Також лише декілька разів (один раз на 6 місяців) передавала гроші та речі для дитини, оскільки не було можливості утримувати доньку, а відповідач не надавав можливості здійснювати таке утримання. Цікавилася навчанням доньки, а саме декілька разів відвідувала навчальний заклад за місце навчання доньки.

Однак в судових дебатах відповідачка ОСОБА_3 знову позовні вимоги визнала повністю та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи на те, що якщо позивач бажає позбавити її батьківських прав, то хай так і буде. Передбачені ст. 206 ЦПК України наслідки визнання відповідачкою позову останній роз`яснено.

Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Дробинська Н.В. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки. При цьому пояснила, що з 2023 року позивач періодично звертався за консультацією до органу опіки з приводу того, що відповідачка на тривалий час покидала дитину на батька та допускала негативну поведінку відносно ОСОБА_4 . У 2024 році орган опіки проводив з ОСОБА_3 профілактичну роботу з метою зміни відношення до доньки, однак це не призвело до сталого позитивного результату. Відповідачка, залишивши дитину на батька та виїхавши за межі України, не підтримувала належного зв?язку з донькою, не піклувалася про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймала участі у її вихованні, навчанні, не утримувала доньку матеріально. Часткове здійснення ОСОБА_3 батьківських обов?язків було епізодичним та обумовлене зверненням позивача з позовом до суду з приводу позбавлення її батьківських прав. З приводу створення та усунення перешкод у спілкуванні з донькою з боку позивача, а також щодо забезпечення участі у вихованні дитини відповідачка жодного разу до служби у справах дітей не зверталася.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради Бензар М.М. в судове засідання не з?явився, однак надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову не заперечує.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради, оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представниці ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Вознесенської міської ради Дробинської Н.В., думку малолітньої ОСОБА_4 (опитаної в присутності педагога ОСОБА_6 ), дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачкою позову, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

При цьому, суд з пояснень сторін, представниці третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_7 , а також досліджених матеріалів справи (а.с. 4, 5, 6, 12, 13, 14, 16, 17, 47, 49) встановив, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розриву сімейних стосунків між сторонами ОСОБА_3 з особистих мотивів періодично на тривалий час почала залишати дитину на позивача.

З березня 2024 року ОСОБА_4 постійно проживає з батьком та знаходиться на його утриманні.

Між сторонами періодично виникали конфлікти, у зв?язку з чим відповідачка двічі притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.

У 2025 році ОСОБА_3 виїхала за межі України. На час вирішення спору повернулася до України.

Відповідачка не підтримує з донькою належного зв?язку (спілкування з дитиною здійснюється не більше одного разу на 3-6 місяців в телефонному режимі або шляхом особистих побачень); належним чином не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приймає участі у її вихованні; вкрай рідко цікавиться навчанням ОСОБА_4 (шляхом відвідування учбового закладу), успіхами, потребами дитини; належним чином не утримує доньку матеріально (таке утримання здійснюється нею лише декілька разів на рік).

Часткове здійснення ОСОБА_3 батьківських обов?язків було епізодичним та значною мірою здійснювалося після звернення позивача з позовом до суду з приводу позбавлення відповідачки батьківських прав.

Також встановлено, що у 2024 році орган опіки проводив з ОСОБА_3 профілактичну роботу з метою зміни відношення до доньки, однак це не призвело до сталого позитивного результату.

Що стосується твердження ОСОБА_3 про створення їй перешкод у спілкуванні, вихованні та утриманні доньки з боку позивача, то в цій частині доводи не знайшли свого підтвердження жодними доказами. При цьому, як пояснила сама ОСОБА_3 , вона не зверталася до компетентних органів з приводу усунення перешкод у спілкуванні з донькою та забезпечення участі у вихованні та утриманні дитини.

В матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на поважність причин невиконання відповідачкою батьківських обов`язків в минулому та докази, що свідчать про її свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України, при вирішенні спору опитав малолітню ОСОБА_4 , яка пояснила, що мешкає разом з батьком, який повністю здійснює її виховання та утримання, проводить з нею багато часу. З мамою вона взагалі не спілкується та спілкуватися не бажає, не пам?ятає їхніх зустрічей, однак декілька разів отримувала від неї кошти або речі. Також висловила категоричну незгоду щодо можливого проживання з матір?ю або підтримання з нею будь-яких контактів. Пояснила, що в період проживання з ОСОБА_3 остання періодично ображала її, а також била. При згадках про вказані події ОСОБА_4 дуже засмутилася та не висловлювала бажання продовжувати розмову.

Педагог ОСОБА_6 , заслухавши пояснення дитини, вважала, що малолітня ОСОБА_4 в судовому засіданні надала суду об?єктивні пояснення, висвітлила свої відносини з матір?ю без будь-яких фантазій та викривлень. При цьому пояснила, що вихованням та навчанням ОСОБА_4 дійсно повністю займається її батько ОСОБА_1 . Відповідачка ОСОБА_3 за весь період навчання доньки відвідувала навчальний заклад лише тричі, однак фактичної зацікавленості у долі доньки під час таких відвідин не виказувала.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини (жорстоке поводження відповідачки з дитиною та відсутність належного піклування про неї), приймаючи до уваги визнання відповідачкою позову, неодноразову зміну останньою думки щодо позову, що свідчить про байдуже ставлення до долі дитини, думку та пояснення малолітньої ОСОБА_4 , яка не бажала відновлення сімейних стосунків та спілкування з матір?ю, висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав (а.с. 60), суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітньої доньки ОСОБА_4 , що буде відповідати інтересам останньої.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер: НОМЕР_2 ) 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В.Вуїв