Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №240/22173/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22173/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

21 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії відповідачів та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.08.2025 №064250009378, щодо відмови у призначенні пенсії за зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 17.03.2025.

Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.08.2025 № 064250009378 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2025 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відповідно до копії паспорту народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно копії посвідчення Серії НОМЕР_1 , виданого Житомирською обласною державною адміністрацією 23.03.1994, має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

26.07.2024 позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 02.08.2024 прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ст. 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796), оскільки відсутнє право на призначення пенсії.

08.08.2024 позивач повторно звернувся з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 16.08.2024 прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ст. 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки не підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 рік.

28.07.2025 позивач знову звернувся з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Розглянувши заяву та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, до страхового стажу позивача зараховано усі періоди трудової діяльності. Вік позивача на момент звернення становить 54 роки 00 місяців 12 днів. Страховий стаж становить 36 років 07 місяців 04 дні. Згідно довідки №1950 від 25.07.2024 та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи Серії НОМЕР_1 від 23.03.1995 період роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 2 роки 10 місяців 20 днів.

До періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення не зараховано період проходження військової служби з 06.12.1989 по 01.12.1991 згідно військового квитка НОМЕР_2 від 06.12.1989, оскільки відсутня інформація про місце проходження строкової військової служби. Додатково до заяви про призначення пенсії від 28.07.2025 додана нова довідка про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення №13439 від 25.07.2025, однак відповідач вказує на розбіжності в даті початку реєстрації та проживання за адресою зазначеною в довідках згідно довідки № 1950 від 25.07.2024 (16.02.1988 рік) та згідно довідки № 13439 від 25.07.2025 (26.04.1986), отже вказана інформація потребує акту зустрічної перевірки.

05.08.2025 ГУПФУ в Запорізькій області прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ст. 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки не підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 рік.

19.08.2025 позивач знову звернувся з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Заява позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України Запорізькій області, яким 26.08.2025 винесено рішення № 064250009378 про відмову у призначені пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року протягом 3 років (далі - спірне рішення).

Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що вік позивача на момент звернення становить 54 роки 01 місяць 03 дні. Страховий стаж становить 36 років 08 місяців 04 дні.

Листом від 02.09.2025 №0600-0211-8/75313 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про відмову у призначені пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року протягом 3 років.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області від 26.08.2025 № 064250009378 про відмову в призначенні пенсії незаконним, а своє право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - порушеним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку та початкову величину 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Спірним питанням в даній справі є лише наявність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 18.08.2025 № 14246 позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 16.02.1988 р. по теперішній час.

Аналогічні дані місяться у довідці Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 25.07.2024 № 1950.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області №92 від 19.08.2025 м. Коростень Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).

Згідно довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 25.07.2025 № 13439 позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 26.04.1986 р. по теперішній час.

Разом з тим, листом від 19.08.2025 №1917 Відділ реєстрації місця проживання Коростенської міської ради повідомив, що довідка про період проживання на території, яка відповідно до Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), від 25.07.2025 №13439 є недійсною.

Також згідно довідки від 18.08.2025 №210/01-31, яка видана Коростенським міським ліцеєм №1 відділу освіти ВК КМР Житомирської області, зазначено, що гр. ОСОБА_1 з 01.09.1978 по 1988 навчався у Коростенській середній школі №1.

Так, з наявної в матеріалах справи копії атестату від 16.06.1988 вбачається, що ОСОБА_1 закінчив повний курс середньої школи №1 м.Коростеня Житомирської області.

Відповідно диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1989 ОСОБА_1 навчався в Коростенському СПТУ №16 в період з 01.09.1988 по 30.06.1989.

Згідно даних трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_1 в період з 06.07.1989 по 22.11.1989 працював в Коростенському спец.АТП-0606 "Агропромтранс" та з 06.12.1989 по 01.12.1991 проходив службу в рядах радянської армії.

Згідно позиції Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби в рядах радянської армії.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що місце розташування військової частини, де позивач проходив службу, знаходилось на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Разом з цим, надана довідка Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 18.08.2025 № 14246 дає підстави для висновку, що позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 16.02.1988 по 06.12.1989 та з 02.12.1989 по 01.01.1993.

В той же час, як вже зазначалося, в матеріалах справи міститься довідка від 18.08.2025 №210/01-31, яка видана Коростенським міським ліцеєм №1 відділу освіти ВК КМР Житомирської області, де зазначено, що гр. ОСОБА_1 з 01.09.1978 по 1988 навчався у Коростенській середній школі №1.

Разом з тим, зміст спірного рішення не містить будь яких даних про те, що вказана довідка була розглянута відповідачем та їй надана відповідна оцінка щодо врахування як підстави для зниження позивачу пенсійного віку.

Беручи до уваги встановлені обставини у справі та наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідачем - ГУ ПФУ в Запорізькій області при прийнятті рішення від 26.08.2025 № 064250009378 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії не враховані всі обставини, що мають значення для його прийняття, з огляду на що таке рішення прийняте всупереч вимог законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Відтак, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Запорізькій області.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2025 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області, призначити пенсію, суд першої інстанції зазначив, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки пенсійний орган листом лише повідомив позивачу про результат розгляду його заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача є рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Крім того, суд першої інстанції вважає передчасними вимоги щодо призначення пенсії з 17.03.2025, оскільки рішення про її призначення ще не прийняте.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23.

В свою чергу, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 23.03.1994 серії НОМЕР_1 .

Згідно з п.2, 3 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Відповідно до ч.3 пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 (далі - Порядок №501), потерпілим від Чернобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на теріторіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що згідно примітки до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986, а зменшення пенсійного віку застосовне, лише у випадку якщо особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років (з моменту аварії).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».

Отже, висновки першої інстанції щодо посвідчення особи є помилковими.

Тобто, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.

Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Разом з цим, відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 18.08.2025 № 14246 та від 25.07.2024 № 1950 позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 16.02.1988 по теперішній час.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області №92 від 19.08.2025 м. Коростень Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).

Згідно довідки Відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 25.07.2025 № 13439 позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 26.04.1986 по теперішній час. Разом з тим, листом від 19.08.2025 №1917 Відділ реєстрації місця проживання Коростенської міської ради повідомив, що довідка про період проживання на території, яка відповідно до Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), від 25.07.2025 №13439 є недійсною.

Також згідно довідки від 18.08.2025 №210/01-31, яка видана Коростенським міським ліцеєм №1 відділу освіти ВК КМР Житомирської області, зазначено, що гр. ОСОБА_1 з 01.09.1978 по 1988 навчався у Коростенській середній школі №1.

Так, з наявної в матеріалах справи копії атестату від 16.06.1988 вбачається, що ОСОБА_1 закінчив повний курс середньої школи №1 м.Коростеня Житомирської області.

Відповідно диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1989 ОСОБА_1 навчався в Коростенському СПТУ №16 в період з 01.09.1988 по 30.06.1989.

Згідно даних трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_1 в період з 06.07.1989 по 22.11.1989 працював в Коростенському спец.АТП-0606 "Агропромтранс".

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Отже, періоди з 01.09.1978 по 16.06.1988 та з 01.09.1988 по 30.06.1989 (періоди навчання), можливо віднести до періодів перебування (проживання) позивача в межах зони гарантованого добровільного відселення (з 26.04.1986 по 06.12.1989 та 02.12.1991 по 01.01.1993).

В свою чергу, період з 06.12.1989 по 01.12.1991, суд першої інстанції не врахував, оскільки відсутня інформація про місце проходження строкової військової служби позивачем. Рішення в цій частині не оскаржувалось, а тому суд апеляційної інстанції не надає оцінку рішенню в цій частині (ч.1 ст.308 КАС України).

У постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 Верховний Суд зазначив, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджені відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.

Такий правовий висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Отже, в своїй сукупності суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач в період з 26.04.1986 по 01.01.1993 прожив понад три роки в межах зони гарантованого добровільного відселення.

З урахуванням вказаного, доводи апелянта не знаходять свого підтвердження в цій частині.

На підставі вказаного, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту прав позивача в межах даних правовідносин, з урахуванням вимог адміністративного позову, буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2025 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду у даній справі та відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.