Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №760/21391/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/21391/24 Суддя (судді) першої інстанції: Тесленко І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції, в якому просив постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 295043 від 30.08.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався висновком про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить:

- скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04.03.2025;

- постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 295043 від 30.08.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн. - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.08.2024 року інспектором № 7 роти № 4 батальйону полку №1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Паплінським Олександром Вадимовичем винесено постанову відносно позивача про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №2945043 (далі - Постанова).

Відповідно до постанови, позивач визнаний винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Як зазначено в оскаржуваній постанові: « 30.08.2024 року о 13:49:45 в місті Києві по вулиці Набережно-Хрещатицька водій, керуючи ТЗ, порушив вимогу дорожнього знаку 3.24 розворот заборонено, при цьому не мав права керувати таким транспортним засобом, чим порушив п.2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керувати таким ТЗ».

На підставі ч. 2 ст. 126 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 гривень.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження факту вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Додаток 1 до ПДР України містить візуальне зображення і опис дорожніх знаків. Дорожній знак 3.24 означає заборону розвороту.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР України).

Підпунктом «а» п. 1.2 ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП, на підставі якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст.283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що позивача було притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП - за керування транспортним засобом за відсутності у позивача права керування таким транспортним засобом.

Ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі позивач не спростовував, що 30.08.2024 керував транспортним засобом і на момент зупинення його працівниками відповідача перебував за кермом транспортного засобу.

Враховуючи вимоги апеляційної скарги, для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи мав позивач право керувати транспортним засобом на момент виникнення спірних правовідносин.

Зі змісту апеляційної скарги випливає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції позивач вважає:

- ненадання відповідачем належних і допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП;

- ненаправлення відповідачем на адресу позивача відзиву на позовну заяву, що унеможливило подання останнім відповіді на відзив.

Колегія суддів звертає увагу, що ч. 4 ст. 122 КУпАП, на яку посилається апелянт в апеляційній скарзі, передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину. Натомість спір стосується притягнення позивача до відповідальності за інші порушення: порушення дорожнього знаку 3.24 «розворот заборонено» і керування транспортним засобом за відсутності права керування.

Твердження про неналежність доказів, на підставі яких суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, позивач обґрунтовує таким: «в оскаржуваній постанові міститься посилання на технічний засіб б/к 476579, ІС-000743, яким здійснено фіксацію вчинення правопорушення. Натомість відеозапис, який наявний в матеріалах справи, містить посилання на технічний засіб б/к 472082, на що не звернув увагу суд першої інстанції».

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, звертає увагу, що до оскаржуваної постанови було додано Бк 473431, 472082 (п. 7 постанови) (а.с. 10).

Досліджений колегією суддів відеозапис, долучений до матеріалів справи, знято з бодікамери № 472082. Відеозапис містить процес зупинки автомобіля, за кермом якого перебував позивач, і подальше спілкування з позивачем щодо вчиненого правопорушення. Зокрема, на відеозапису позивач: не заперечує, що вчинив порушення ПДР України і на свій захист повідомляє, що виконав розворот, керуючись навігатором, а не дорожнім знаком; визнає, що не має водійського посвідчення, а також права керування транспортним засобом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відеозапис, наданий відповідачем, містить інформацію щодо предмету доказування, оскільки на відеозаписі позивач фактично визнає факти вчинення ним правопорушень.

Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відеозапис одержано відповідачем законним способом, під час виконання патрульними поліцейськими своїх посадових обов`язків: відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію України» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

У зв`язку з цим аргумент апеляційної скарги про прийняття судом першої інстанції рішення на підставі неналежних доказів колегія суддів відхиляє як помилковий.

Що стосується ненаправлення відповідачем на адресу позивача відзиву на позовну заяву, слід зазначити наступне.

Колегія суддів погоджується, що ненаправлення позивачу копії відзиву є порушенням ч. 4 ст. 162 КАС України, проте звертає увагу, що КАС України не передбачає повернення відзиву без розгляду у разі ненадання доказів його направлення іншим учасникам справи.

Крім того, варто зауважити, що відзив на позовну заяву зареєстровано судом першої інстанції 13.11.2024, а рішення суду ухвалене 04.03.2025. Представник позивача ознайомився з матеріалами справи тільки після ухвалення рішення судом першої інстанції. Заяв щодо надання позивачу або його адвокату доступу до справи в підсистемі Електронний суд матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає, що позивач не проявляв належного інтересу до перебігу справи за власним позовом, внаслідок чого своєчасно не ознайомився з відзивом на позовну заяву та доказами, поданими відповідачем.

Частина 3 ст. 317 КАС України обмежує перелік випадків, коли порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Посилань на випадки, наведені у ч. 3 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга не містить.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу ІІІ КАС України, що є гарантією додержання процесуальних прав позивача, які, на його думку, були порушені під час розгляду справи судом першої інстанції.

Інших доводів, крім наведених вище, апеляційна скарга не містить. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не заперечується і не спростовується.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а аргументи позивача не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі не може бути оскаржене.

Керуючись ст.243, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 28 квітня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

В.В.Файдюк