Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №320/26393/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26393/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд стягнути з відповідача вартість катетерів чоловічих «Нелатона» № 10-12 в розмірі 2100,00 грн на місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01 березня 1984 року отримав трудове каліцтво, внаслідок якого став особою з інвалідністю першої групи безстроково, з постійним стороннім доглядом, паралічем обох ніг, 100% втратою професійної працездатності, втратою контролю над функціями тазових органів.

У зв`язку з цим, згідно з висновками лікувально-консультативної комісії, позивач потребує щоденно 5 катетерів. З метою отримання необхідних медичних виробів, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, який є правонаступником Фонду соціального страхування України, з відповідним зверненням, але відповідач безпідставно відмовив у його задоволенні.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2023 № 101098/8.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2023 № 101098/8 та ухвалити рішення по суті заяви відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулися із апеляційними скаргами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, які заявлені в позові.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025, 10.06.2025, та від 08.12.2025 відкрито апеляційні провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач та відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 березня 1984 року ОСОБА_1 внаслідок нещасного випадку (падіння з висоти), отримав трудове каліцтво, про що складений акт № 1 від 12 березня 1984 року.

Згідно з довідкою серії ВТЭ-20 № 033365, виданою лікарсько-трудовою експертною комісією, позивачу встановлена інвалідність першої групи безстроково зі 100 % втратою професійної працездатності.

Відповідно до висновку лікувально-консультативної комісії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Дарницького району м. Києва» позивач потребує виробів медичного призначення, а саме катетерів чоловічих «Непатона» № 10-12 у кількості 5 одиниць на добу, 150 одиниць на 1 місяць, 1800 одиниць на 1 рік.

Позивач звернувся до Головного управління ПФУ в м. Києві із зверненням від 07.11.2023, в якому просив здійснити грошову компенсацію на надання послуг з спеціального медичного догляду, стороннього догляду, побутового обслуговування.

Листом від 29.11.2023 № 2600-0202-8/233761 Головне управління ПФУ в м. Києві повідомило позивачу, що таке питання не належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

ОСОБА_1 звернувся до суду у зв`язку з тим, що відповідач не вирішив питання та фактично відмовив йому в оплаті вартості катетерів, що належить до виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Відтак, позивач просить суд стягнути з Головного управління ПФУ в м. Києві вартість катетерів чоловічих «Нелатона» № 10-12 в розмірі 2100,00 грн на місяць.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері соціального захисту осіб у разі нещасного випадку на виробництві, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

Цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до пунктів 1 та 3 частин першої статті 3 Закону, зокрема, є законодавче визначення умов і порядку здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Пункт 1 частини другої статті 6 Закону передбачає, що уповноважений орган управління та його територіальні органи зобов`язані забезпечувати фінансування та здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону страхові виплати складаються із:

1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;

5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону потерпілі мають право на лікування та реабілітацію у сфері охорони здоров`я в закладах охорони здоров`я, що проводяться відповідно до вимог законів України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" та "Про реабілітацію у сфері охорони здоров`я".

Надання інших видів послуг та їx фінансування здійснюються за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи та визначення потреб особи у соціальних послугах відповідно до законодавства.

У разі потреби у спеціальному медичному догляді та/або постійному сторонньому догляді, та/або побутовому обслуговуванні, та/або додатковому харчуванні, та/або предметах догляду, підтвердженої у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, потерпілому надаються соціальні послуги догляду вдома та натуральної допомоги згідно з державними стандартами.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Частинами першою та другою статті 38 Закону визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві як до органу, який відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV є уповноваженим органом управління у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з нещасним випадком на виробництві.

При цьому, його звернення зумовлене потребою в отриманні фінансування для придбання виробів медичного призначення, які безпосередньо пов`язані з наслідками нещасного випадку, що спричинив стійку втрату професійної працездатності.

Натомість, відповідач, не надавши належної правової оцінки змісту звернення та не виконавши процедури, визначеної статтями 37-38 Закону №1105-XIV, обмежився формальною відповіддю у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Такий підхід суперечить обов`язкові уповноваженого органу здійснювати розгляд питань, пов`язаних з наданням страхових виплат і соціальних послуг, саме в межах публічно-правових відносин, передбачених спеціальним законодавством.

Так, у відповіді на звернення позивача від 29.11.2023 №2600-0202-8/233751 відповідач зазначив, що порушене питання не входить до кола його повноважень.

У зв`язку із цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке твердження суперечить наведеним вище приписам Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими прямо передбачено, що саме уповноважений орган управління, яким у даному випадку є Пенсійний фонд України та його територіальні органи, зобов`язаний здійснювати страхові виплати та надавати соціальні послуги потерпілим. Отже, така відповідь свідчить не лише про формальний підхід до змісту звернення, а й про невірне тлумачення відповідачем власних повноважень.

Виходячи із зазначеного, відповідач ухилився від розгляду питання по суті.

Згідно норм чинного законодавства України, Головне управління ПФУ в м. Києві відповідно до вимог статті 6 та частини першої статті 37 Закону №1105-XIV зобов`язане розглянути заяву позивача в межах повноважень як територіального органу уповноваженого органу управління, прийнявши відповідне рішення у формі постанови - про задоволення чи про відмову у виплаті. Втім, такого рішення не прийнято.

Вказані обставини свідчать про бездіяльність відповідача у формі невчинення дій, прямо передбачених Законом України №1105-XIV.

Щодо вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , зокрема задовольнити вимоги шляхом стягнення з відповідача вартість катетерів чоловічих « Нелатона » № 10-12 в розмірі 2100,00 грн на місяць, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що відповідачем не розглядалось та не вирішувалось питання визначення права та суми грошової компенсації на надання послуг з спеціального медичного догляду, стороннього догляду, побутового обслуговування (зокрема вартості виробів медичного призначення - катетерів чоловічих « Нелатона » № 10-12), яка належить позивачу, з урахуванням вимог статті 37, 38 Закону №1105-XIV, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.11.2023 з урахуванням висновків суду у даній справі.

Більше того, суд звертає увагу, що адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки повноваження щодо визначення суми грошової компенсації на надання послуг з спеціального медичного догляду, стороннього догляду, побутового обслуговування (зокрема вартості виробів медичного призначення - катетерів чоловічих « Нелатона » № 10-12) належать до дискреції органів пенсійного фонду, колегія суддів зазначає, що у межах спірних правовідносин суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій, передбачених статтями 37, 38 Закону України №№1105-XIV

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо вимог апеляційної скарги Головного управління ПФУ в м. Києві, судова колегія зазначає таке.

Дослідивши текст апеляційної скарги пенсійного органу, колегія суддів встановила, що усі доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення щодо надання або оплати позивачу вартості путівки у спеціалізований спинальний санаторій для лікування у 2024 році терміном на 45 діб. Виходячи із зазначеного, зміст апеляційної скарги Головного управління ПФУ в м. Києві не корелюється зі змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому не приймаються судом до уваги.

Доводи апелянта та/або заперечення щодо висновків суду у цій справі відсутні, що є порушенням вимог статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №320/26393/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова