Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №580/1649/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1649/26 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, визнання неправомірним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про:

- визнання протиправними дій щодо перерахунку з 01.01.2026 пенсії з інвалідності із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану", призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" непропорційними і несправедливими визначеним законодавством гарантіям високого рівня соціального забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок війни і учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи 1 категорії та дискримінаційними за професійними (як колишнього співробітника правоохоронних органів - сектору безпеки та оборони з урахуванням відсутності застосування таких коефіцієнтів / обмежень іншим громадянам України, відповідно Законів України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (ст.8), "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (частина 2 ст. 6), майновими (як пенсіонера, розмір пенсії якого перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) ознаками та за ознаками соціального статусу (як ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії відповідно до ст. 13, пункту 1 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ветерана органів внутрішніх справ України, (з урахуванням відсутності таких коефіцієнтів обмежень / зменшень у певних інших категорій осіб ветеранів війни та інших категорій громадян) і неправомірними (ст. 24 Конституції України), а також такими що вчинені з порушенням Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст . 8, ст. 14 цієї Конвенції, Протоколу 12 до Конвенції та Конвенції про права інвалідів;

- визнання неправомірним і скасування рішення від 15.01.2026 про перерахунок пенсії щодо зменшення (пониження) суми пенсії згідно з постановою КМУ № 1778 від 30.12.2025 (підстава перерахунку: уточнення анкетних даних);

- визнання дії щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації щодо розміру пенсії та підстав перерахунку пенсії з 01.01.2026, викладених у листі від 16.01.2026 № 2300-0204-8/3606, підписаному начальником відповідача ОСОБА_2 , неправомірними;

- визнання протиправною бездіяльності щодо прийняття рішення про перерахунок пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно заяви від 05.01.2026;

- зобов`язання здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням доплат і підвищень , розмір якої перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, установлених пунктом 1 Постанови КМУ №1778, з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнення 3368,26 грн неправомірно пониженої в січні та лютому 2026 року частини пенсії;

- допущення до негайного виконання стягнення 3368,26 грн неправомірно пониженої в січні-лютому 2026 року частини пенсії відповідно до ч.2 ст.55 Закону №2262-XІІ та статті 371 КАС України;

-, після винесення рішення у справі звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", та Постанови КМУ №1778 в частині застосування до пенсій, призначених відповідно до ст. 21 ЗУ № 2262-XII, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст.ст. 49, 50 ЗУ №796-XII, щомісячної доплати до пенсії відповідно до ЗУ №1603-IV, підвищення пенсії відповідно до ЗУ №3551-XII розмір і сума яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, як таких, що виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову та просив:

- зупинити дію розпорядження (рішення) про перерахунок пенсії з інвалідності від 15.01.2026 (підстава перерахунку - уточнення анкетних даних) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення призводить до щомісячного недоотримання частини пенсії - коштів, які мають соціальний характер та призначені для забезпечення належного рівня життя. З огляду на практику відповідача щодо фактичного невиконання/затягування виконання судових рішень шляхом обліку сум, як "боргу", існує обґрунтоване припущення, що відтермінування виплати різниці до моменту вступу рішення у справі в законну силу може ускладнити або унеможливити ефективне поновлення порушених прав. Обмеження відповідачем пенсійних прав та соціальних гарантій є грубим порушенням статей 19, 21, 22, 58, 64 Конституції України, які прямо зазначають, що в Україні права та свободи людини і громадянина є невідчужуваними та непорушними, вони не можуть бути скасованими, звуженими за змістом або обсягом при прийнятті нових законів, а законодавчі та нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Виконання оскаржуваного рішення відповідача до набрання рішенням у справі законної сили може призвести до істотних складнощів та неефективності поновлення порушених прав позивача, за захистом яких звернувся до суду. У разі задоволення у майбутньому позовних вимог і набрання рішення суду законної сили, повернення проведених відповідачем щомісячних відрахувань (зменшення, пониження, конфіскації) з пенсії позивача може бути ускладнено тривалістю судового процесу як в суді першої так і апеляційної інстанції, виконавчого провадження та виконання рішення суду. З цього приводу просив урахувати невиконані інші судові рішення за його участю. Відповідач заборгованість на виконання попередніх судових рішень, які стосуються його прав і захищених законом інтересів в повному обсязі на веб-порталі не відображає і відповідно не обліковує. Крім цього, заборгованість ПФУ по рішенням судів перед пенсіонерами на жовтень 2025 року складала 85 млрд. грн. Особливо велика заборгованість перед військовими пенсіонерами - понад 51 мільярд гривень. Отже, виникають обґрунтовані сумніви про те, що рішення в цій справі, якщо воно буде постановлено на його користь, буде належним чином обліковане у звітності ПФУ, відображене на веб-сайті ПФУ у розділі "Мої судові рішення" і відповідно до приписів постанови КМУ №821 від 14.07.2025 в майбутньому виконане відповідачем. Із наслідками невжиття заходів забезпечення позову, для відновлення прав та інтересів яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, мають суттєве значення для нього та членів сім`ї - неповнолітньої дитини - особи з інвалідністю з дитинства, потерпілою від Чорнобильської катастрофи та дружини- особи з інвалідністю ІІІ групи, які перебувають на його утриманні. З метою запобігання цих негативних наслідків для позивача - особи з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, дитини і дружини позивача, які, як і позивач, є особами з інвалідністю та потребують, як і позивач, соціального захисту і не є сторонами в цьому позові до ухвалення рішення по цій справі, вважає, що є підстави для забезпечення позову, передбачені п. 1 ч. 2 ст.150 КАС України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено повністю.

Відмова мотивована тим, що позивачем не доведено жодним доказом, що без застосування заходів забезпечення неможливим буде ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в адміністративному судочинстві.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду про відмову у забезпеченні позову від 20.02.2026 у справі № 580/1649/26 та задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував прямі та доречні доводи щодо наявності очевидності ознак протиправності спірного рішення відповідача та інші аргументи наведені в заяві.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року та 3 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду.

Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.

За наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів враховує, що виходячи з аналізу норм процесуального права, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

Також колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, повинні забезпечувати співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових та інших наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу про забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову із предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається вимога щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про перерахунок пенсії з інвалідності від 15 січня 2026 року на час розгляду цієї справи судом щодо оскарження дій пенсійного органу щодо перерахунку пенсії з 1 січня 2026 року.

Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.

Посилання апелянта на практику відповідача щодо фактичного невиконання/затягування виконання судових рішень шляхом обліку сум, як боргу; облік у звітності ПФУ, відображення на веб-сайті ПФУ у розділі "Мої судові рішення" та майбутнє виконання відповідачем рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки доказування не може обґрунтовуватись припущеннями.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

В частині доводів апелянта щодо можливої незаконності перерахунку пенсії та застосованих при цьому показників, колегія суддів зауважує, що правова оцінка законності даного факту може надаватись судом першої інстанції лише під час розгляду справи по суті.

Сама лише незгода позивача із діями (бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 400/722/19.

Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 242, 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина