Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №320/3506/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/3506/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Верховного Суду України, Верховного Суду та Державної казначейської служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідачів і стягнути з відповідачів (Верховного Суду України, Верховного Суду та Державної казначейської служби України) належну ОСОБА_1 суддівську винагороду у сумі 23 230 153,70 гривень за період з 30.09.2016 до 31.12.2022 та всі належні виплати;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідачів і стягнути з відповідачів (Верховного Суду України, Верховного Суду та Державної казначейської служби України) суддівську винагороду за період з 01.01.2023 до 07.03.2023 та всі належні виплати;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідачів і стягнути з відповідачів (Верховного Суду України, Верховного Суду та Державної казначейської служби України) вихідну допомогу відповідно до статті 143 Закону № 1402-VIII.

Обґрунтовуючи вимоги позивач повідомив, що він займав посаду судді Верховного Суду України, наказом в.о. Голови Верховного Суду України від 07.03.2023 виключено зі складу ВСУ на підставі рішення ВРП від 28.02.2023 у зв`язку з поданням заяви про відставку. Вважає, що в день його звільнення ВСУ не проведено з ним повний розрахунок.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у задоволенні адміністративного суду відмовлено.

Суд дійшов висновку про те, що за наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, у спірних правовідносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 12.08.2025 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

25.03.2026 представник Верховного Суду подав відзив на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року без змін.

31.03.2026 апелянт подав додаткові пояснення та просить скасувати повністю рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 320/3506/24 та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів повністю.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи за його участю, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховної Ради України від 11.04.1995 №138/95ВР позивач обраний суддею Верховного Суду України.

Постановою Верховної Ради України від 05.06.2003 №956-IV позивач обраний суддею Верховного Суду України безстроково.

Наказом в.о. Голови Верховного Суду України від 07.03.2023 №42-К позивача виключено зі складу Верховного Суду України на підставі рішення ВРП від 28.02.2023 №154/0/15-23 у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо виплати суддівської винагороди та вихідної допомоги в належному розмірі, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За правилами частин першої - третьої статті 17 Закону № 1402-VIII судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.

Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VIII).

Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Розмір суддівської винагороди за Законом №2453 визначався нормами статті 133 цього Закону.

Зокрема, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Пунктом 2 частини 4 статті 133 Закону №2453 передбачено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: судді вищого спеціалізованого суду - 1,2.

30 вересня 2016 року у процесі судової реформи набрав чинності Закон №1402, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд (стаття 37).

Відповідно до вимог статті 36 Закон №1402 Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд: 1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; 2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; 3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов`язаних із функціонуванням системи судоустрою; 4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров`я; 5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; 6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; 7) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Частиною третьою статті 17 Закону №1402 передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону №1402 вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

Пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

Пунктом 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІІІ передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI (положення пункту 7 розділу ХІІ "та ліквідуються" в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18.02.2020).

Відповідно до пункту 8 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402, день початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті "Голос України".

Постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 року №2 визначено днем початку роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року.

Статтею 135 Закону №1402-VІІІ передбачено, що суддівська винагорода за цим Законом виплачується судді - з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до пунктів 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 (які були чинні до 31.12.2019) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

1) з 01 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Враховуючи те, що позивач не здійснював правосуддя у Верховного Суду, відсутні підстави для нарахування та виплати йому суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду за період з 30.09.2016 до 31.12.2022; за період з 01.01.2023 до 07.03.2023; вихідної допомоги відповідно до статті 143 Закону № 1402-VIII.

Питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:

"Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VIII).

У свою чергу пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону № 1402-VIII визначено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

За змістом пункту 14 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України мають право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах у порядку, визначеному цим Законом.

При цьому згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI.

У подальшому Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» були виключені пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими право суддів на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, ставилося у залежність до проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Водночас на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів, зокрема отримання суддівської винагороди, суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України продовжували визначатися Законом № 2453-VI.

27 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3481-IX, яким внесено низку змін та доповнень до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, зокрема його доповнено пунктами 14-1-14-4.

Так, частинами першою - третьою пункту 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.

Переведення такого судді здійснюється Вищою радою правосуддя на підставі його особистої заяви протягом 30 днів з дня її надходження, незалежно від наявності у відповідному суді вакантної посади судді.

Заява про переведення подається суддями, зазначеними в абзаці першому цього пункту, до Вищої ради правосуддя протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом № 3481-IX.

Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів (пункт 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

У разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац перший пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI, мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду (абзац другий пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

Так, згідно з пунктом 11 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого правом судді на відставку.

Частинами першою, третьою статті 116 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

За змістом пояснювальної записки до Закону № 3481-IX, підставою його прийняття була необхідність законодавчого врегулювання питання продовження суддівської кар`єри для 9 суддів Верховного Суду України та 48 суддів вищих спеціалізованих судів України, які з 5 грудня 2017 року не здійснюють правосуддя.

До цих суддів належала і суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С. В..

Виходячи із мети Закону № 3481-IX та змістового аналізу наведених вище пунктів 14-1, 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, прагнучи вирішити питання продовження суддівської кар`єри суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, цілеспрямовано пов`язав застосування приписів пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо прирівнення цих суддів за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів саме із настанням подій переведення цих суддів до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає їх спеціалізації, або звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Таким чином, у розумінні пунктів 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України прирівнюються за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення, зокрема у частині призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, до суддів вищих спеціалізованих судів лише за умов, що вони: 1) переведені до інших судів відповідно до пункту 14-1 цього розділу Закону № 1402-VIII (до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації судді); 2) звільнені у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади.

У світлі викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційних скарг про те, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку, відповідні гарантії, визначені у пунктах 14-3, 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, починають діяти саме з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX.

Єдине виключення з цього правила міститься в абзаці другому пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яким передбачено право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким вже було призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Велика Палата Верховного Сулу ураховує, що Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453-VI зі змінами, зокрема винагороду судді.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення.

На підставі приписів частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі № 8-зп/1997 зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

З урахуванням наведеного саме з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 3-р(II)/2024 втратив чинність окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 520/12609/19 та від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23, застосовувала такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (їх окремих положень).

Отже, до 26 березня 2024 року наведений припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII мав юридичну силу і унормовував встановлення визначеної Законом № 2453-VI винагороди судді для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

З огляду на викладене і зважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин на підставі пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII суддівська винагорода для суддів Вищого адміністративного суду України визначалися Законом № 2453-VI, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідач правомірно нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду у період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року, а також допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу у зв`язку з відставкою із застосуванням положень Закону № 2453-VI.".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 826/15959/18 суд дійшов висновку про те, що законодавець, прагнучи вирішити питання продовження суддівської кар`єри суддів ВС України, які були обрані на посади до дня набрання чинності Законом № 1401-VIII і станом на день набрання чинності Законом № 3481-IX перебували у штаті ВС України, цілеспрямовано пов`язав момент продовження здійснення їхніх повноваження як суддів ВС відповідної спеціалізації з настанням події їх зарахування до штату ВС - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати ВС України, в якій такий суддя здійснював правосуддя.

Отже, саме з 27 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом № 3481-IX) законодавчо врегульовано механізм переведення суддів ВС України до штату ВС, а разом із цим і питання встановлення дати, з якої у судді, обраного до ВС України безстроково, виникає право на отримання суддівської винагороди, визначеної положеннями Закону № 1402-VIII для судді ВС, - дати зарахування його до штату ВС відповідно до наказу Голови ВС.

Таким чином, в оспорюваному періоді щодо позивача не було умов, необхідних для виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 та пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ для суддів ВС, оскільки він не був зарахований до штату ВС і відповідно не здійснював у ньому правосуддя.

Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин суддівську винагороду позивачу слід було нараховувати та виплачувати саме із застосуванням положень Закону № 2453-VI.

Таким чином, враховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати дії та рішення відповідача протиправними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, про що вірно виснував суд першої інстанції.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат апеляційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан