Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №620/577/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/577/26 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.10.2025 про відмову у внесенні змін до актового запису про народження №12 від 17.05.1968 щодо ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_2 »);

- зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису про народження №12 від 17.05.1968, складеного виконавчим комітетом Семенівської сільської ради Менського району Чернігівської області, а саме: - у відомостях про дитину - змінити прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 »; - у відомостях про батька та матір - змінити прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 »; - у відомостях про дитину - змінити власне ім`я з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Відмова мотивована тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 620/577/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов передчасного висновку про відсутність публічно-правового спору та фактично підмінив вирішення питання про відкриття провадження оцінкою суті спору.

Поданий позов має всі ознаки публічно-правового спору у розумінні статей 2, 4, 19 КАС України, адже виник у зв`язку з реалізацією відповідачем публічно-владних управлінських функцій у сфері державної реєстрації актів цивільного стану та надання відповідної адміністративної послуги: предметом судового контролю є індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень - висновок Відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 04 жовтня 2025 року про відмову у внесенні змін до актового запису про народження, який позивач прямо просить визнати протиправним та скасувати, а також заявлена похідна вимога про зобов`язання відповідача внести конкретні зміни до актового запису як спосіб відновлення порушеного права у межах цих же публічно-правових правовідносин. Сам по собі характер заявленого способу захисту (скасування висновку та зобов`язання вчинити дії) не трансформує спір у цивільний і не означає, що позивач просить встановити юридичний факт у розумінні статті 315 ЦПК України, оскільки у справі наявні документи, які ідентифікують особу та підтверджують сталість анкетних даних (паспорт, РНОКПП, документи про освіту, свідоцтва про шлюб/народження дітей, витяги з реєстрів тощо), а отже спір не потребує звернення до окремого провадження для встановлення фактів; натомість потребує перевірки того, чи прийняв відповідач оскаржуваний висновок на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законом, і чи є він обґрунтованим з урахуванням усіх істотних обставин. Крім того, батьки позивача є померлими, що підтверджується відповідними актовими записами цивільного стану, які перебувають у володінні та сфері доступу відповідача, а відтак відсутні як фактичні, так і правові підстави перекладати на позивачку тягар звернення до суду в порядку статті 315 ЦПК України для «встановлення фактів», тоді як у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих документів або співвідношення відомостей у різних актових записах відповідач, керуючись пунктом 2.11 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, зобов`язаний здійснити перевірку шляхом направлення відповідних запитів та витребування документів, а не обмежуватися формальним посиланням на "первинність" актового запису та рекомендацією звернення до окремого провадження.

Помилково ототожнивши перевірку наявності/відсутності достатніх підстав та оцінку обґрунтованості відмови із встановленням юридичних фактів, суд першої інстанції фактично позбавив позивача доступу до суду, не врахувавши, що адміністративний суд у таких спорах не «встановлює юридичні факти замість органу ДРАЦС», однак зобов`язаний здійснити судовий контроль за правомірністю та обґрунтованістю індивідуального акта, у тому числі перевірити, чи враховано всі подані документи, чи дотримано процедуру та чи не підмінено оцінку доказів формальними посиланнями на «первинність» актового запису або на «відсутність беззаперечних підстав».

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року та 12 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

За наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів дійшла наступних висновків.

Правові та організаційні засади державної реєстрації актів цивільного стану та відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, регулює Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01.07.2010 (далі - Закон №2398-VI).

Відповідно до ст.2 Закону №2398-VI актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків.

Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру в обсязі, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Частиною 1 ст.6 Закону №2398-VI передбачено, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, їх поновлюють та припиняють їхню дію; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану (частина четверта статті 6 цього Закону).

За змістом положень ч. 1-3 ст.9 Закону №2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану складається у двох примірниках.

Інформація про персональні дані фізичної особи, що містяться в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1-4 ст.13 Закону №2398-VI державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.

Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них.

У разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров`я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває.

Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів.

Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження.

Поряд з цим, приписами ч.1 ст. 22 Закону №2398-VI передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.

За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

У справі, що розглядається, висновок Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.10.2025 про відмову у внесенні змін до актового запису про народження №12 від 17.05.1968 щодо ОСОБА_1 , зумовив звернення останньої до адміністративного суду з цим позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що об`єктом перевірки у даній справі не є дотримання відповідачем процедури розгляду звернення позивача про внесення змін до актового запису цивільного стану про народження №12 від 17.05.1968, складеного виконавчим комітетом Семенівської сільської ради Менського району Чернігівської області, та оцінки правомірності дій з відмови у його задоволенні, а є встановлення обставин, що підтверджують або спростовують факт вірного написання імені та прізвища позивача та прізвищ його батьків, та залежно від установлених обставин зобов`язання відповідача внести зміни до актового запису цивільного стану про народження.

З огляду на викладене, суд вказав про те, що позовні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають бути розглянуті за правилами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки спір у даній справі не має ознак публічно-правового.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються КАС України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій тощо.

Вжитий у КАС України термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на положення статей 2, 4, 19 КАС України, з урахуванням того, що орган державної реєстрації актів цивільного стану є державним органом - суб`єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу, спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи слід кваліфікувати як публічно-правовий спір, що належить до адміністративної юрисдикції.

Предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, а не наявність в особи особистого немайнового права.

При розгляді справ, пов`язаних з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану неприпустимим є вихід адміністративного суду за межі публічно-правових аспектів справи і встановлення юридичних фактів, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Суд не уповноважений встановлювати достовірність обставин, засвідчених поданими документами, чи іншим способом встановлювати юридичні факти; такі справи належать до цивільної юрисдикції і вирішуються, зокрема, у порядку окремого провадження.

Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказували, що суди за правилами цивільного судочинства повинні встановлювати обставини, що підтверджують або спростовують факт народження особи, та залежно від установлених обставин вирішувати питання про неправильність актового запису і зобов`язання відповідача внести зміни до цього запису.

У справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема перевіряє, чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду в таких справах полягає насамперед у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не має права виходити за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів уважає, що вказаний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті провадження є помилковими.

При розгляді справи судом враховано висновки Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року в справі №822/1064/17, у постанові від 16 лютого 2023 року в справі №420/11422/21, у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 420/10986/21.

Згідно з частиною 3 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Апеляційним судом встановлено помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо вимоги апелянта про розподіл судових витрат, то колегія суддів зауважує, що дане питання врегульовано положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З аналізу вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що стягнення судового збору, як складової судових витрат, з суб`єкта владних повноважень на користь позивача передбачено лише при задоволенні/частковому задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, тобто за результатами вирішення справи по суті позовних вимог, при цьому процесуальним законом не передбачено проведення розподілу судових витрат при оскарженні ухвал суду першої інстанції з подальшим їх скасуванням.

З огляду на викладене, вимоги апеляційної скарги про розподіл судових витрат є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягають відхиленню.

Керуючись статтями 312, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року скасувати.

Справу № 620/577/26 направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко