Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №320/36800/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/36800/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Дутки Івана Васильовича про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Наумова Олексія Валентиновича звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця Дутки Івана Васильовича, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця Дутки І.В., яка полягає у неповерненні коштів та стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 88 662 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема суд, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

На думку скаржника, судом першої інстанції не було враховано позицію Верховного Суду, у відповідності до якої зазначення про надання адвокатом правової допомоги «у судах (першої, апеляційної та касаційної інстанцій), в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування» є достатнім для висновку про наявність у адвоката відповідних повноважень на підпис позовної заяви.

Згідно частини другої ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ордер від 03.01.2024 серії АА №1388340 не містить конкретної назви суду, в якому адвокат надає правову допомогу, тому повноваження адвоката Наумова О.В. на здійснення представництва у Київському окружному адміністративному суді інтересів ОСОБА_1 не підтверджені.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.

У відповідності до частини четвертої ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI).

За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов ОСОБА_1 підписаний та поданий до суду адвокатом Наумовим О.В. на підтвердження повноважень якого було надано оригінал ордеру від 03.01.2024 серії АА №1388340, із зазначенням органу, у якому надається правова допомога, а саме: «адміністративних судах всіх інстанцій».

Разом з тим, суд першої інстанції, перевіряючи на відповідність поданої позовної заяви вимогам 160 КАС України взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18 відповідно до якої якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Втім, на думку колегії суддів обрані і застосовані судом першої інстанції заходи та спосіб з`ясування повноважень адвоката є хибними, невиправданими й такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача у суді першої інстанції адвокат Наумов О.В. подав документ, який передбачений частиною четвертою статті 59 КАС України, а саме - ордер серії 03.01.2024 серії АА №1388340, який відповідає вимогам чинного законодавства України, так як містить вказівку, що він виданий на представництво інтересів «адміністративних судах всіх інстанцій», тому у суду першої інстанції не було підстав вважати, що позовну заяву у цій справі подано особою, яка не має права його підписувати.

При цьому, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 826/17175/18 в якій зазначено, що:

- під назвою органу розуміють як безпосередньо назву конкретного органу, так і назву групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, «судові органи», «органи державної влади», «органи місцевого самоврядування», «органи досудового слідства», «правоохоронні органи» тощо);

- зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі;

- вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду.

Подібна за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2020 року у справі №460/1726/19, від 22 квітня 2021 року у справі №280/2788/20, від 08 лютого 2023 року у справі №640/30856/21, від 17 серпня 2023 року у справі №600/4282/22-а, від 15 травня 2024 року у справі №520/14924/23 та інших.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) вказала, що положення Конвенції вимагають уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що повернення в даному випадку апеляційної скарги позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є проявом правового формалізму з боку суду при вирішенні питання відповідності позовної заяви вимогам закону, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.

Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При цьому, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.

Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року - скасувати, а справу № 320/32800/24 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко