Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №640/15118/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/15118/19 Суддя (судді) першої інстанції: Єфіменко Ольга Володимирівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Попової О.Г., суддів Оксененка О.М. та Чуприни О.В., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-68595-17 ГУ ДФС у м. Києві, якою вимагається сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн.

Ухвалою від 15.04.2020 замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/15118/19 передана на розгляд та вирішення Житомирському окружному адміністративному суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Вказує, що він як фізична особа - підприємець підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, не подавав звітність, не отримував дохід від ведення такої діяльності. Зазначає, що у 2011 до червня 2019 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо нього була відсутня інформація. Також, зазначив, що жодна норма податкового законодавства не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки в автоматичному режимі, що не було здійснено до формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа з 20.04.2004 відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією.

Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.11.2025 №1992921 ОСОБА_1 із 09.03.2004 перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у м.Києві, ДПІ у Дарницькому районі як фізична особа-підприємець, а рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 прийняте 12.06.2019.

16.05.2019 Головним управлінням ДФС у м.Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-68595-17, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску у розмірі 21 030 грн 90 коп.

Вимога про сплату боргу оскаржувалась позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 10.07.2019 скарга позивача залишена без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ДФС у м.Києві, позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні від 10.11.2025, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Законом України від 06.12.2016 року №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для фізичних осіб-підприємців або осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI встановлено порядок обчислення і сплати єдиного внеску.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI (в редакції Закону від 03.10.2018 № 2148-VIІІ) з січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, як встановлено судом першої інстанції заборгованість з ЄСВ згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-68595-17 винесена позивачу за 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, в загальній сумі 21030,90 грн.

Отже, колегія суддів звертає увагу апелянта, що відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIІІ» змін до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017, з 2017 року навіть у разі якщо платником єдиного внеску фізичною особою-підприємцем (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) або особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом; сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Тобто, зазначеними нормами Закону № 2464-VI встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності або особи, яка проводить незалежну професійну діяльність до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, при цьому, в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, з 2017 року єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць.

Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що реєстрація особи як фізичної особи-підприємця породжує її обов`язок сплачувати податки у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності у строки, встановлені чинним законодавством.

Щодо доводів апелянта щодо нездійснення ним підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Разом з цим, протягом спірного періоду 2017-2019 років ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та відомостей про припинення позивачем підприємницької діяльності у цей період Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить.

Як встановлено судом першої інстанції із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.11.2025 №1992921, запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності №20650060002058656 внесено 12.06.2019.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що нездійснення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності та неотримання прибутку не свідчить про її припинення.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що обов`язок сплати ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності, або наявності у такої особи статусу найманого працівника.

З 01.01.2017 законодавство не пов`язує наявність обов`язку зі сплати ЄСВ з отриманим доходом, а у випадку відсутності доходу передбачає сплату ЄСВ у сумі мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою-підприємцем, був наділений не тільки правами, пов`язаними із здійснення підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо посилання апелянта на те, що діюче податкове законодавство не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки в автоматичному режимі, то таке не приймається апеляційним судом, так як вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-68595-17 від 16.05.2019 сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, що передбачено нормами статті 25 Закону № 2464-VI.

При цьому, решта аргументів апеляційної скарги позивача також є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, безпідставно у період 2017- 1 квартал 2019 років не виконував свій обов`язок зі обов`язок сплати ЄСВ, а тому, податковий орган законно сформував та виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-68595-17 від 16.05.2019.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу - залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Головуючий суддя Попова О.Г.

Суддя Оксененко О.М.

Суддя Чуприна О.В.