Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №400/10059/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10059/24

Перша інстанція суддя Гордієнко Т. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області, а саме:

- визнання протиправним та скасування рішення від 23 серпня 2024 року №142850007286 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язання зарахувати до страхового стажу та до стажу, необхідного для призначення пенсії за віком стаж роботи: у повному обсязі весь стаж роботи за період з 08 листопада 1979 року по 11 листопада 1981 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 18 серпня 1978 року та військового квитка НОМЕР_2 від 24 жовтня 1979 року; у повному обсязі весь стаж роботи за період з 13 жовтня 1987 року по 05 грудня 1988 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 18 серпня 1978 року; у повному обсязі весь стаж роботи за період з 30 травня 1991 року по 18 березня 1993 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 18 серпня 1978 року; у повному обсязі весь стаж роботи на території російської федерації (раніше не зарахований) за період з 31 грудня 1991 року по 27 листопада 2004 року відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 18 серпня 1978 року та вкладишу у трудову книжку НОМЕР_3 ; зобов`язання призначити та виплатити пенсію за віком, починаючи з 16 серпня 2024 року (дати звернення із заявою про призначення пенсії за віком).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення від 23 серпня 2024 року №142850007286;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 08 листопада 1979 року по 11 листопада 1981 року, періоди роботи з 13 жовтня 1987 року по 05 грудня 1988 року, з 30 травня 1991 року по 18 березня 1993 року, періоди роботи в російській федерації з 05 серпня 1993 року по 08 вересня 1995 року, з 06 травня 1996 року по 30 вересня 1996 року, з 01 жовтня 1996 року по 12 лютого 1999 року, з 14 березня 2000 року по 31 січня 2002 року, з 01 лютого 2002 року по 21 жовтня 2002 року, з 28 жовтня 2002 року по 30 червня 2003 року та з 01 липня 2003 року по 27 листопада 2004 року;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що пенсійним органом у межах спірних правовідносин правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, так як позивач не має необхідної кількості страхованого стажу для призначення спірної пенсії.

При цьому, апелянт зазначає, що ним правомірно не враховано частину періодів зайнятості позивача до його страхового стажу.

В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, 1961 року народження, 16 серпня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

При цьому, 23 серпня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 142850007286, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 08 листопада 1979 року по 11 листопада 1981 року, згідно військового квитка серії НОМЕР_2 , оскільки фотокартка на титульній сторінці завірена печаткою, що не ідентифікується; період роботи з 13 жовтня 1987 по 05 грудня 1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата звільнення календарно не відповідає даті наказу про звільнення (11 березня 1989 року); період роботи з 30 травня 1991 року по 18 березня 1993 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутні підстави при звільненні.

Для зарахування вищевказаних періодів необхідно долучити уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Також, не зараховано період роботи з 05 серпня 1993 року по 08 вересня 1995 року, з 06 травня 1996 року по 30 вересня 1996 року, з 01 жовтня 1996 року по 12 лютого 1999 року, з 14 березня 2000 року по 31 січня 2002 року, з 01 лютого 2002 року по 21 жовтня 2002 року, з 28 жовтня 2002 року по 30 червня 2003 року та з 01 липня 2003 року по 27 листопада 2004 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 23 грудня 2022 року набрав чинності ЗУ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст. 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.

Не погоджуючись з отриманою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідком з`ясування обставин у справі, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як пенсійним органом не доведено правомірності оскаржуваного рішення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Згідно ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Так, згідно п. «в» ч. 3 ст. 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

При цьому, згідно ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Згідно п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Між тим, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Згідно п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23 серпня 2024 року № 142850007286, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.

Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову, в межах доводів та вимог апеляційної скарги пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, оскаржуваним рішенням пенсійного органу до страхового стажу позивача не враховано наступні періоди його зайнятості:

- період проходження військової служби з 08 листопада 1979 року по 11 листопада 1981 року, згідно військового квитка серії НОМЕР_2 , оскільки фотокартка на титульній сторінці квитка завірена печаткою, що не ідентифікується;

- період роботи з 13 жовтня 1987 року по 05 грудня 1988 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата звільнення у записі календарно не відповідає даті наказу про звільнення (11 березня 1989 року);

- період роботи з 30 травня 1991 року, по 18 березня 1993 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки у записі не зазначено підстав звільнення.

В свою чергу, як вірно зазначено судом першої інстанції, період служби позивача в радянській армії додатково підтверджується записом його трудової книжки, яка є основним документом для підтвердження періодів зайнятості особи.

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що особа не може нести негативних наслідків у вигляді позбавлення конституційного права на отримання пенсії у зв`язку з наявності недоліків у заповненій трудовій книжці, так як підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не обов`язкове дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В даному випадку, зазначений висновок колегії суддів відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року (справа № 580/4012/19).

При цьому, саме на роботодавця, а не на працівника, покладено обов`язок з належного заповнення трудової книжки та внесення до неї інформації, як і обов`язок сплати за працівника страхових внесків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування двох інших зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача.

Щодо решти періодів зайнятості позивача, які не враховано пенсійним органом до страхового стажу позивача, з тих підстав, що позивач працював на території російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до ст. 7 Угоди, при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Статтею 8 Угоди встановлено, що органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхніми центральними органами.

Відповідно до ст. 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Між тим, постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Так, пенсійний орган в апеляційній скарзі зазначає, що страховий стаж позивача, отриманий на території російської федерації, не підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача, так як Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка передбачала можливість врахування трудового стажу, набутого на території Російської Федерації, під час призначення пенсії в Україні.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В даному випадку, чинним на час отримання позивачем спірного стажу міжнародним договором - Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року передбачалось, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Крім того, аналізуючи положення вищевикладених норм права, колегія суддів зазначає, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).

Тобто, положення відповідного міжнародного договору розповсюджується на питання пов`язані із призначенням пенсії, зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що факт виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не може позбавляти позивача права на отримання пенсії.

Щодо стягнутих судом першої інстанції на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, розміром 3028,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В даному випадку, враховуючи зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, а також кількість складених адвокатом процесуальних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 3028,00 грн є співмірною вартістю наданих адвокатом послуг зі складністю даної справи.

Таким чином, судом першої інстанції не допущено порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, а як наслідок прийнято законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року – залишити без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук