Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №420/6929/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6929/25

Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційною скаргою Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 15.09.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, в якому просив суд:

- визнати незаконну бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому підйомної допомоги у зв`язку з переміщенням підрозділу;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому «підйомну» допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі допустило бездіяльність, яка полягає у невиплаті підйомної допомоги, у зв`язку з переміщенням позивача підрозділу на нове місце дислокації, що призвело до порушення прав та законних інтересів, передбачених п.1 глави 3 розділу V «Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України» (затв. наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 13.03.2018р. №151), а також Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги, у зв`язку з переміщенням підрозділу. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 10.10.2025р. подав апеляційну скаргу. У поданій апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом 1-ї інстанції, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача і призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

04.11.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Одночасно, до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 з 2016р. по теперішній час проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Управлінні Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

В 2022р. у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та окупацією м.Херсон Управління було переміщено (передислоковано) до м.Кропивницький, де знаходилось до листопада 2024р.

В листопаді 2024р. на підставі рішення Голови Держспецзв`язку від 08.11.2024р. та на підставі «бойового розпорядження» начальника Управління від 18.11.2024р. сили та засоби Управління у повному складі знову були переміщені до іншого населеного пункту, розташованого в іншій області.

20.11.2024р. позивачем на ім`я начальника Управління поданий рапорт про виплату підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з передислокацією підрозділу до іншого населеного пункту, на якому начальником Управління ОСОБА_2 було накладено резолюцію щодо підготовки звернення до відповідних підрозділів Адміністрації Держспецзв`язку (яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом) для надання роз`яснень з приводу законності цих виплат.

28.11.2024р. та повторно 14.01.2025р. Управлінням на ім`я Голови Держспецзв`язку направлено листи про надання роз`яснень з приводу правових підстав виплати військовослужбовцям підйомної допомоги при переміщенні підрозділу, на які було отримано відповідь від Фінансово-економічного Департаменту Адміністрації Держспецзв`язку від 13.02.2025р. №14/01-4064/2025/ВН з приводу прийнятих рішень та щодо необхідності подання заявки на перерозподіл бюджетних призначень до 05.03.2025р.

Наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 18.02.2025р. №202ДСК визначено фактичне місце розташування Управління за новим місцем знаходженням, у зв`язку з передислокацією підрозділу.

Проте, станом на 09.03.2025р., в порушення прийнятих Головою Держспецзв`язку рішень, заявка на додаткове фінансування зазначених виплат Управлінням не подана, та кошти не виплачені, з усним обґрунтуванням безпідставності їх виплати.

До того ж, як наголосив позивач, до теперішнього часу жодної відповіді по суті на його рапорт від Управління не надходило.

Отже, на думку ОСОБА_1 , відповідачем допущено бездіяльність, яка полягає у невиплаті йому підйомної допомоги у зв`язку із переміщенням його підрозділу на нове місце дислокації, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача, передбачених п.1 глави 3 розділу V «Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України» (затв. наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 13.03.2018р. №151) та Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності достатніх підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку стосовно захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

Як передбачено у ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Так, відповідно до ст.18 Закону України «Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України» від 23.02.2006р. №3475-IV, соціальний і правовий захист військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей здійснюється згідно із Законом №2011-XII та інших законів.

Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

При переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50% місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби (ч.3 ст.9-1 Закону №2011-XII).

«Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України» (затв. Указом Президента від 31.07.2015р. №463/2015), передбачені наступні види переміщення: переміщення військовослужбовців по службі та переміщення військовослужбовців в іншу місцевість.

При цьому, у «Положенні про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013р. №448) також надано визначення, що передислокацією військової частини є зміна місця дислокації військової частини - переміщення її з військового містечка, яке вона займає в одному населеному пункті, до іншого військового містечка іншого населеного пункту.

У силу п.1 глави 3 розділу V «Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України» (затв. наказом Адміністрації Держспецзв`язку від 13.03.2018р. за №151), у зв`язку із передислокацією підрозділу Держспецзв`язку, в якому військовослужбовці проходять військову службу, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50% місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Із системного аналізу наведених вище норм чітко вбачається, що підйомна допомога є одним із гарантованих державою видів соціального та грошового забезпечення військовослужбовців, який має компенсаційний характер та спрямований на відшкодування додаткових витрат, пов`язаних із переїздом до нового місця проходження служби.

Підставою для її виплати є саме переїзд військовослужбовця до нового місця військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на посаду або переміщенням (передислокацією) відповідного підрозділу, у якому він проходить службу.

Тобто, на переконання колегії суддів, юридично значимою обставиною для виникнення у військовослужбовця права на отримання підйомної допомоги є не дата подальшого внутрішнього адміністративного оформлення таких змін суб`єктом владних повноважень, а фактичне настання обставин, з якими закон пов`язує необхідність компенсації додаткових матеріальних витрат, а саме фактичний переїзд та проходження служби в іншому населеному пункті.

Як уже встановлено судами обох інстанцій, 20.11.2024р. позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом щодо виплати підйомної допомоги, проте, на вказаний рапорт відповідачем не було здійснено ані нарахування, ані виплату позивачу належної йому підйомної допомоги.

Водночас, обґрунтовуючи правомірність невиплати позивачу підйомної допомоги, відповідач посилається на те, що хоча фактичне переміщення Управління й відбулося у листопаді 2024р., однак поняття «передислокація» нормативно-правовими актами Держспецзв`язку не врегульовано, а тому відсутні правові підстави вважати таке переміщення обставиною, з якою Інструкція №151 пов`язує виникнення права на отримання відповідної виплати.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача як такі, що ґрунтуються на помилковому та надмірно формалістичному тлумаченні норм матеріального права.

Насамперед, суд апеляційної інстанції вказує, що сама по собі відсутність окремого визначення терміну «передислокація» у відомчих нормативно-правових актах Держспецзв`язку не свідчить про відсутність правового регулювання відповідних правовідносин, оскільки зміст правового поняття встановлюється не лише через буквальне відтворення дефініції у конкретному акті, а й шляхом системного аналізу законодавства, яке регулює суміжні за своєю природою відносини.

Так, у чинному законодавстві України поняття «передислокації» військової частини визначено як зміну місця дислокації військової частини, а саме переміщення її з одного населеного пункту до іншого.

Наведене нормативне визначення відображає загальний юридичний зміст такого переміщення як зміни місця постійного розташування військового формування, що, у свою чергу, об`єктивно зумовлює необхідність проходження військовослужбовцями служби в іншому населеному пункті.

Адміністрація Держспецзв`язку у п.1 глави 3 розділу V Інструкції №151 прямо використовує термін «передислокація підрозділу Держспецзв`язку» як юридичний факт, саме з настанням якого пов`язується виплата підйомної допомоги.

Отже, використання відповідного терміну без наведення його окремої словесної дефініції не означає, що такий термін позбавлений правового змісту або не може бути застосований, оскільки його значення є зрозумілим із системного нормативного контексту та загальної правової природи регульованих відносин.

Інше тлумачення, запропоноване відповідачем, фактично зводиться до того, що гарантоване законом право військовослужбовця на отримання соціальної виплати ставиться у залежність від суто технічної обставини - наявності або відсутності в одному з відомчих актів окремо сформульованого словникового визначення певного терміну.

Такий підхід є неприйнятним, оскільки призводить до безпідставного звуження змісту та обсягу соціальних гарантій військовослужбовців, прямо передбачених законом, та допускає можливість уникнення суб`єктом владних повноважень виконання покладених на нього обов`язків виключно з мотивів недосконалості власного відомчого нормативного регулювання.

За встановлених у справі обставин, фактичне переміщення Управління до іншого населеного пункту та проходження позивачем військової служби за новим місцем є саме тією обставиною, яка за своїм змістом відповідає поняттю «передислокації підрозділу» у розумінні Інструкції №151 та зумовлює виникнення у позивача права на отримання підйомної допомоги.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 28.04.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко