Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №420/22728/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/22728/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року у справі №420/22728/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

19 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року включно у сумі 414 058 гривень 98 копійок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем порушено вимоги статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки йому не виплачено при звільненні з військової служби індексацію грошового забезпечення, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 29 серпня 2024 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року включно у сумі 414 058 гривень 98 копійок.

Ухвалюючи означене судове рішення, суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем строку виплати належних позивачу при звільненні сум, що є підставою для застосування відповідальності, визначеної статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи питання щодо визначення періоду та розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції урахував, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX.

Так, з набранням чинності вказаного Закону статтю 117 КЗпП України змінено й встановлено, що компенсація за несвоєчасний розрахунок виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 року і після цієї дати.

Як вказано окружним адміністративним судом, період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. У разі істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати середній заробіток зменшується з урахуванням принципу пропорційності, механізм застосування якого викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Водночас, період після 19.07.2022 року регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями і висновки Великої Палати Верховного Суду, які стосуються стягнення відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, до цього періоду не застосовуються.

Посилаючись на викладені особливості застосування приписів статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року включно у сумі 414 058 гривень 98 копійок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Військовою частиною НОМЕР_1 (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що застосування судом попередньої інстанції статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 року у справі №420/22728/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року у справі №420/22728/24 скасовано в частині щодо:

«Зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року у сумі 414 058 грн 98 коп.».

Прийнято у справі №420/22728/24 в цій частині нове рішення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року у сумі 27603 грн. 94 коп.

У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року у справі №420/22728/24 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2026 року у справі №420/22728/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 року скасовано, а справу №420/22728/24 направлено на новий судовий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 року справу №420/22728/24 прийнято до провадження.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2019 року №191, на підставі пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» у зв`язку із закінченням строку контракту. З 01 вересня 2019 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . (а.с.29)

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 року у справі №440/9055/23, зокрема:

«Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у щомісячному розмірі 4087 грн. 92 коп. (чотири тисячі вісімдесят сім гривень дев`яносто дві копійки) за період з 01.03.2018 року по 01.09.2019 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.».

На виконання рішення суду у справі №440/9055/23, 28.06.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення у розмірі 71919 грн. 28 коп., що підтверджується копією банківської виписки від 28.06.2024 року. (а.с.20)

Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Так, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) регламентовано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Приписами частини першої цієї статті установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі №440/9055/23, 28.06.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення у розмірі 71919 грн. 28 коп., що підтверджується копією банківської виписки від 28.06.2024 року. (а.с.20)

Судова колегія зауважує, що вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, установлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення (встановлено невиплату індексації-різниці грошового забезпечення при звільненні з військової служби).

Відтак, як з`ясовано апеляційним судом, остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем не в день його звільнення з військової служби – 01.09.2019 року, а лише 28.06.2024 року.

Стосовно доводів скаржника щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вказує про таке.

Так, статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивача із військової служби (01 вересня 2019 року), передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку.

Разом з цим, Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосовності після 19.07.2022 року правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Зокрема, до 19.07.2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

- правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно із положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців;

- у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Вирішуючи спір, суд попередньої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у двох редакціях:

- період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток;

- період після 19.07.2022 року регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями)

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд попередньої інстанції діяв правильно, коли для визначення періоду, за який підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку, урахував наведені вище зміни та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Разом з цим, після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення у даній справі, у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 стосовно того, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких установлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Апеляційним судом під час вирішення справи враховані указані критерії, а також правова позиція та механізм розрахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору):

- виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою:

- середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд апеляційної інстанції ураховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом та здійснює розрахунок наступним чином:

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 339 грн. 43 коп., розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 02 вересня 2019 року (наступний день після дати звільнення з військової служби) по 18 липня 2022 року становить 356 740 грн. 93 коп. (за формулою: 339 грн. 43 коп. х 1051, де 1051 – кількість календарних днів у періоді)

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так:

- 71 919 грн. 28 коп. (індексація-різниці грошового забезпечення)/ 356 740 грн. 93 коп. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 20,16%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,16% становить: 339 грн. 43 коп. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 20,16% = 68 грн. 42 коп.; 68 грн. 42 коп. х 1051 (днів затримки розрахунку) = 71909 грн. 42 коп.

Крім цього, судова колегія зазначає, що кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року до 28.06.2024 року складає 710 календарних днів.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за вказаний період становить:

- 71 919 грн. 28 коп. (індексація-різниці грошового забезпечення)/ 240 995 грн. 30 коп. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 29,84%.

Разом з цим, апеляційний суд враховує висновки, що за вказаний період затримки підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, щодо обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а саме шістьма місяцями.

З огляду на це, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 29,84% становить: 339 грн. 43 коп. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 29,84% = 101 грн. 28 коп.; 101 грн. 28 коп. х 185 (днів затримки розрахунку з урахуванням обмеження шістьма місяцями) = 18736 грн. 80 коп.

Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.19.2019 року по 28.06.2024 року у загальному розмірі становить 90 646 грн. 22 коп. (71909 грн. 42 коп. + 18736 грн. 80 коп.).

Апеляційний суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

За наведених вище обставин, судова колегія дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене вище, оскільки при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, відповідно до приписів ст. 315, 317 КАС України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року у справі №420/22728/24 скасувати в частині щодо задоволених позовних вимог про:

«Зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року у сумі 414 058 грн 98 коп.».

У цій частині по справі №420/22728/24 прийняти нове судове рішення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2019 року по 27.06.2024 року у сумі 90 646 грн. 22 коп.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року у справі №420/22728/24 – залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький