Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №420/42706/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42706/25

Головуючий у суді першої інстанції: Бутенко А.В.

Дата і місце ухвалення: 02 лютого 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 420/42706/25 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшої державної виконавиці Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Кліміченко Г.С. у виконавчому провадженні № 79769130 від 08 грудня 2025 року про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання документа про сплату судового збору у розмірі 3028,00 грн та доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами.

08 січня 2026 року від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про неможливість подання у встановлений строк доказу сплати судового збору, в якій також містилося клопотання про звільнення від сплати судового збору, а у разі відмови - про його відстрочення, розстрочення або зменшення розміру, а також про надання додаткового строку для сплати судового збору. Зазначене клопотання обґрунтоване відсутністю фінансування та особливостями бюджетного забезпечення військової установи.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, а також про його відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру відмовлено. Одночасно суд продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на десять календарних днів з дня вручення копії зазначеної ухвали.

26 січня 2026 року від позивача до суду першої інстанції надійшла повторна заява про неможливість подання у встановлений строк доказу сплати судового збору, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору, а у разі відмови - про його відстрочення, розстрочення або зменшення розміру, а також про надання додаткового строку для його сплати, обґрунтоване відсутністю фінансування та особливостями бюджетного забезпечення військової установи.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у задоволенні повторного клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, а також про його відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру відмовлено.

Цією ж ухвалою позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.

Не погоджуючись із такою ухвалою, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до передчасного та безпідставного повернення позовної заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем у межах наданого судом строку вчинялися дії, спрямовані на усунення недоліків позовної заяви, зокрема подавалися заяви щодо неможливості своєчасної сплати судового збору, клопотання про звільнення від його сплати, а у разі відмови - про відстрочення, розстрочення або зменшення його розміру, а також про надання додаткового строку для виконання вимог ухвали суду.

Апелянт вказує, що своєчасна сплата судового збору була об`єктивно ускладнена відсутністю належного бюджетного фінансування, особливостями кошторисного забезпечення військової установи та необхідністю погодження відповідних видатків із вищестоящими органами Міністерства оборони України.

При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам, не врахував специфіку діяльності позивача як військового органу в умовах воєнного стану та безпідставно застосував крайній процесуальний наслідок у вигляді повернення позовної заяви.

Також апелянт посилається на необхідність дотримання принципу доступу до правосуддя, недопустимість надмірного процесуального формалізму та практику Верховного Суду щодо обов`язку суду забезпечити реальну можливість особі усунути недоліки процесуального документа.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до статті 312 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановлений ухвалою суду строк не усунув недоліки позовної заяви, не надав документа про сплату судового збору та не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, а наведені у повторному клопотанні обставини щодо відсутності бюджетного фінансування, особливостей кошторисного забезпечення та необхідності погодження видатків не є поважними підставами для звільнення від сплати судового збору, його відстрочення, розстрочення чи повторного продовження строку для усунення недоліків позовної заяви, у зв`язку з чим наявні підстави для повернення позову відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, або відстрочити чи розстрочити їх сплату на визначений строк.

Аналогічні положення містяться у статті 8 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою питання щодо звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору вирішується судом з урахуванням майнового стану особи та за наявності відповідних доказів.

Отже, обов`язок доведення обставин, які свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору або застосування інших передбачених законом механізмів, покладається саме на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання документа про сплату судового збору та доказів направлення копії позовної заяви відповідачу. У подальшому ухвалою від 13 січня 2026 року у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, його відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру відмовлено, однак продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на десять календарних днів.

26 січня 2026 року позивач повторно звернувся до суду із заявою про неможливість подання доказу сплати судового збору та клопотанням про звільнення від його сплати, а у разі відмови - про відстрочення, розстрочення або зменшення розміру, а також про надання додаткового строку для сплати судового збору, посилаючись на відсутність фінансування та особливості бюджетного забезпечення військової установи.

Як убачається з матеріалів справи, подані позивачем документи свідчать лише про загальні обставини фінансування відповідного органу, однак не підтверджують об`єктивної неможливості сплати судового збору саме у цій справі та у встановлений судом строк.

Колегія суддів звертає увагу, що суб`єкти владних повноважень, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, здійснюють свою діяльність у межах бюджетних призначень, мають можливість планувати свої видатки та вживати заходів для забезпечення виконання покладених на них обов`язків, у тому числі щодо сплати судового збору.

Посилання позивача на відсутність фінансування, обмеженість бюджетних асигнувань або необхідність погодження відповідних витрат із вищестоящими органами не можуть розглядатися як безумовна підстава для невиконання процесуального обов`язку щодо сплати судового збору.

Крім того, сам по собі факт запровадження воєнного стану або виконання службових обов`язків у специфічних умовах не є достатньою підставою для невиконання вимог ухвали суду, за відсутності належних доказів того, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання відповідного обов`язку.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої відсутність належних доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість сплати судового збору, є підставою для відмови у задоволенні відповідного клопотання.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач реалізував надані йому процесуальні права шляхом звернення із відповідними клопотаннями, які були розглянуті судом першої інстанції, однак наведені у них доводи обґрунтовано визнані недостатніми.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неусунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений строк та правомірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України щодо її повернення.

Колегія суддів також зазначає, що сплата судового збору є складовою реалізації права на звернення до суду та одним із процесуальних обов`язків особи, яка ініціює судовий розгляд.

Право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним та може підлягати певним обмеженням, зокрема фінансового характеру, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої вимога щодо сплати судового збору сама по собі не є порушенням права на доступ до правосуддя.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та не містять належного правового обґрунтування, яке б спростовувало встановлені судом обставини та свідчило про неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не встановила таких порушень під час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 420/42706/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук