Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №420/26421/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26421/25

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 08.12.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

05 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу на посаді заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності - начальника головного оперативно - розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) № 652-ОС від 04.05.2025 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04 травня 2025 року. Наказом Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 05.05.2025 № 482-ос полковника ОСОБА_1 прийнято на військову службу. Також 05.05.2025 укладено контракт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Станом на дату виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 в ОСОБА_1 залишилася невикористана відпустка, компенсація за яку відповідачем не виплачена. Листом № 08/14060-25-Вих від 28.07.2025 в/ч НОМЕР_2 повідомила, що кількість невикористаних днів відпусток ОСОБА_3 за час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у 2022 – 2024 роках становить 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у тому числі не використано окремо по рокам: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки, за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Грошова компенсація за невикористані дні цих відпусток не нараховувалась та не виплачувалась.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що позивач при зверненні з позовом до суду невірно визначив орган, який має здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), не був останнім місцем військової служби Позивача. Згідно наказу №652-ОС від 04 травня 2025 року полковника ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону у зв`язку з переведенням Позивача для подальшого проходження військової служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Пунктом 215 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, визначено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем проходження військової служби. Тобто, якщо і повинно бути здійснено нарахування та виплату ОСОБА_4 грошової компенсації за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то саме Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, оскільки саме в цей орган Позивач був переведений для подальшого проходження військової служби.

Ухвалою суду від 25.08.2025 року залучено в якості другого відповідача по справі № 420/26421/25 Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Представник відповідача, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, не погодився з заявленими позовними вимоги, зазначивши, що відповідно до наказу Голови Держспецзв`язку від 05.05.2025 № 482-ос «Про особовий склад» полковник ОСОБА_1 проходить військову службу в Адміністрації Держспецзв`язку. Первинний відповідач – в/ч/ НОМЕР_2 в обґрунтування необхідності заміни первинного відповідача належним, посилається на пункт 215 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі – Положення № 1115), яким визначено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем проходження військової служби. А також, робить висновок про те, що якщо і повинно бути здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані протягом військової служби відпустки, то саме Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, оскільки саме в цей орган Позивач був переведений для подальшого проходження військової служби. Адміністрація Держспецзв`язку вважає, що позов подано до особи, яка повинна відповідати за позовом, а саме до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) з огляду на таке. Відповідно до наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби від 04.05.2025 № 652-ОС «Про особовий склад», полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності – начальника головного оперативно-розшукового відділу, який наказом Голови Держприкордонслужби від 17.04.2025 № 715-ОС направлений для проходження військової служби в розпорядження Голови Держспецзв`язку, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Держприкордонслужби. Наказом Голови Держспецзв`язку від 05.05.2025 № 482-ос «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 , який переведений із Державної прикордонної служби України, прийнято на військову службу до Держспецзв`язку з 05.05.2025 та призначено на посаду начальника 2 відділу Управління організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівництва Служби Адміністрації Держспецзв`язку. З огляду на вищевикладене, вбачається, що до 04.05.2025 позивач проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Держприкордонслужби, і саме під час проходження військової служби в НОМЕР_1 прикордонному загоні Держприкордонслужби набув право на отримання ним щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виплата грошової компенсації за які є предметом спору в даній судовій справі. Крім цього, відповідачем в/ч НОМЕР_2 помилково ототожнено поняття «переміщення по службі» та «переведення для проходження військової служби», так як у кожному випадку виникають різні правові наслідки. Відповідно до абзацу другого пункту 215 Положення № 1115 встановлено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем проходження військової служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволений.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані протягом військової служби відпустки: 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки; за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій; за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 , проходив військову службу на посаді заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності - начальника головного оперативно - розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби від 04.05.2025 № 652-ОС «Про особовий склад», полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону з оперативно-розшукової діяльності – начальника головного оперативно-розшукового відділу, який наказом Голови Держприкордонслужби від 17.04.2025 № 715-ОС направлений для проходження військової служби в розпорядження Голови Держспецзв`язку, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Держприкордонслужби.

Наказом Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 05.05.2025 № 482-ос полковника ОСОБА_1 прийнято на військову службу.

Також 05.05.2025 укладено контракт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Станом на дату виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 в ОСОБА_1 залишилася невикористана відпустка, компенсація за яку відповідачем не виплачена.

23.07.2024 адвокат Марчук Н. А. звернулася з адвокатським запитом до ВЧ НОМЕР_2 з проханням: 1. Повідомити, чи нарахована та чи виплачена ОСОБА_1 грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток. 2. Вказати точну кількість всіх не використаних за час проходження військової служби днів щорічних основної та додаткової відпусток, в тому числі не використаних днів додаткових відпусток як учаснику бойових дій – окремо за кожен рік проходження військової служби, а також сукупну кількість днів невикористаних відпусток станом на дату виключення зі списків особового складу.

У відповідь військова частина НОМЕР_2 надіслала лист № 08/14060-25-Вих від 28.07.2025, яким повідомила, що кількість невикористаних днів відпусток ОСОБА_3 за час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у 2022 – 2024 роках становить 61 день щорічної основної відпустки та 28 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у тому числі не використано окремо по рокам: за 2022 рік – 31 день щорічної основної відпустки, за 2023 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2024 рік – 15 днів щорічної основної відпустки та 14 днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Грошова компенсація за невикористані дні цих відпусток не нараховувалась та не виплачувалась.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Згідно з додатком 2 Переліку військових посад Збройних Сил виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 військовослужбовцям, військовослужбовці які проходять службу у підрозділах Збройних Сил України на посадах, зокрема інспектор прикордонної служби встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Відповідно до п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Згідно з п. 11 цього ж Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи посади, передбачені Додатком 4 до Постанови № 702, мав право на щорічну додаткову відпустку на підставі частини четвертої статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про оборону України (Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19).

Тому, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Як встановлено судами, Наказом Голови Держспецзв`язку від 05.05.2025 № 482-ос «Про особовий склад» полковника ОСОБА_1 , який переведений із Державної прикордонної служби України, прийнято на військову службу до Держспецзв`язку з 05.05.2025 та призначено на посаду начальника 2 відділу Управління організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівництва Служби Адміністрації Держспецзв`язку.

Крім цього, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.202 № 702, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі позивач, який припинив контракт з органом Державної прикордонної служби України та був зарахований до особового складу Держспецзв`язку, має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

В даному випадку особа переходить з одного органу до іншого (з ДПС до Держспецзв`язку), що зазвичай оформлюється через звільнення та нове зарахування, що запускає механізм виплати компенсації за попереднім місцем служби.

Відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів в підтвердження надання позивачу невикористані дні відпустки протягом військової служби чи здійснення йому компенсації за невикористані дні відпустки за будь-якою з визначених законами підставою.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вказує про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2024 роки.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко