Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №280/8903/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/8903/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мінченка Івана Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року в адміністративній справі №280/8903/25 (головуючий суддя першої інстанції - Максименко Л.Я.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 08.10.2025 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2025 року по 05.11.2025 року в розмірі 50524,56 грн..

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 28545 грн. 00 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки внутрішньоорганізаційні правила виплати «в поточному місяці за минулий» не можуть правомірно підміняти гарантію своєчасного розрахунку при звільненні та не можуть бути підставою для скорочення компенсації, що покликана відновити порушене право. Вважає, що суд першої інстанції фактично визнав і сам підтвердив належність стягнення суми близько 50,5 тис. грн., однак без належних правових і фактичних підстав зменшив її до 28545 грн., пославшись на «об`єктивні підстави у відповідача» та на Порядок №260 щодо виплати грошового забезпечення «в межах асигнувань», тому саме ця частина мотивування є помилковою і такою, що підлягає скасуванню.

Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №249 від 28.08.2025 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 28.08.2025 року.

Відповідно до скриншоту з платіжної системи 06.10.2025 року та 06.11.2025 року позивачу виплачено грошове забезпечення при звільненні.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, позивач оскаржив такі дії до суду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін слід зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за період з 29.08.2025 року по 05.11.2025 року до 28545,00 грн..

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною першою статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Проте, Законом №2011-XII, як і Положенням №1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 року у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 року у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 року у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 13.10.2021 року у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 року у справі №240/12167/20 та інших.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, Тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Як встановлено судом першої інстанції, позивача з 28.08.2025 року звільнено з військової служби, тоді як остаточний розрахунок здійснено 06.11.2025 року. Доказів іншого суду не надано.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Стосовно дати, з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що затримка розрахунку позивача при звільненні має бути обчислена з наступного дня після його звільнення, тобто з 29.08.2025 року.

Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 29.08.2025 року по 05.11.2025 року (включно), що складає 69 календарних днів.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2025 року №1559/26755 грошове забезпечення позивача за червень 2025 року становило 22324,65 грн., за липень 2025 року - 22324,65 грн., всього 44649,30 грн..

Таким чином, середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за останні повні два місяці перед виключенням зі списків особового складу становив 731,96 грн. (44649,30 грн./61 календарних дні). З огляду на що, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 29.08.2025 року по 05.11.2025 року (включно) складає 50505,24 грн..

При цьому, під час визначення остаточного розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, слід врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, згідно яких Суд дійшов висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформулював висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективни договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає невиплачене при звільненні із військової служби грошове забезпечення, у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №120/2617/20-а).

В даному випадку, апеляційний суд вважає можливість застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, виходячи з пропорційності невиплачених коштів.

Також, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 нараховано у жовтні 2025 за серпень 2025 року 68378,33 грн.. Саме ця сума і була виплачена позивачу із затримкою.

Проте, застосовуючи принцип співмірності суми середнього заробітку, з огляду на обставини справи, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерство Оборони України № 260 від 07.06.2018 року встановлено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Вказаний порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців впливає і на наявність відповідних асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку суд враховує наявність об`єктивних підстав у відповідача, невеликий строк затримки розрахунку (три місяці), наявність воєнного стану, що є тягарем для військової частини, співмірність затриманої суми розрахунку з заявленою сумою в позові, що є неспівмірною.

Тому, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за період з 29.08.2025 року по 05.11.2025 року (включно) до 28545 грн..

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заявленого позову, з чим погоджується колегія суддів.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Мінченка Івана Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року в адміністративній справі №280/8903/25 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року в адміністративній справі №280/8903/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Сафронова

суддя Т.І. Ясенова