Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №280/10244/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10244/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (суддя Мінаєва К.В., повне судове рішення складено 26 січня 2026 року) в справі № 280/10244/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:

визнання протиправною бездіяльності, яка виразилась у невиплаті їй одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах;

зобов`язання виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вважає, що довідка №1103 не є належним та допустимим доказом участі позивача у бойових діях в розумінні постанови №153, тобто участі у воєнних (бойових) діях на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, або на території держави-агресора.

Селище Серебрянка Бахмутського району Донецької області в період проходження позивачем там військової служби не відносилась до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або до території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, або до території держави-агресора, що є однією з вимог постанови №153 (в період з 05.12.2023 по 04.03.2024).

Подані позивачем документи не є беззаперечним підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в розумінні постанови №153, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153, тому не виконані і кваліфікаційні вимоги п. 4 постанови №153.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 11.09.2023 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, про що свідчать записи у службовому посвідченні серії НОМЕР_3 від 21.03.2025. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 21.08.2025 №248 її виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2025 року №1103 позивач в період з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки позивач відповідно до абзацу другого пункту 4 постанови №153 у віці до 25 років прийнята на військову службу під час воєнного стану та брала безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій, тому має повне право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно пункту 4 постанови № 153, що обумовило висновок про задоволення позову.

Суд визнає висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 з 11 вересня 2023 року по 21 серпня 2025 року проходила військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 НГУ.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 21 серпня 2025 року №248 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2025 року №1103 позивач в період з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

Спірним в цій справі є питання права позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За положеннями частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (пункт 8 постанова №704).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - постанова №153) погоджено реалізацію протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

За обставинами цієї справи позивач у віці до 25 років до набрання чинності постановою №153 (11 вересня 2023 року) прийнята на військову службу під час воєнного стану, проходила військову службу та з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області).

Суд відхиляє доводи апелянта, що довідка №1103 не є належним та допустимим доказом участі позивача у бойових діях в розумінні постанови №153, тобто участі у воєнних (бойових) діях на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, або на території держави-агресора.

Суд зауважує, що постанова №153 у первісній редакції (чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містить положень щодо того, що участь у воєнних (бойових) діях для цілей виникнення у військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно пункту 4 постанови № 153 має бути на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, або на території держави-агресора.

Як вказано вище, пункт 4 постанови №153 у зазначеній редакції пов`язує право на отримання такої грошової допомоги із безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

При цьому апелянтом не спростовуються, що у с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області у період з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року велись воєнні (бойові) дії.

Крім того, суд зауважує, що довідка військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2025 року №1103 підтверджує, що позивач в період з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

Разом з тим, як вказано вище, довідкою військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2025 року №1103 підтверджено, що позивач в період з 05 грудня 2023 року по 04 березня 2024 року брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

Тобто підтверджений документально період безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить 3 місяці з необхідних за сукупністю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153.

Пунктом 4 постанови №153 (в первинній редакції, яка застосовується судом до спірних правовідносин) установлено сукупність необхідних умов, які надають право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень:

1) приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2) вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності постановою №153 (11 лютого 2025 року) - до 25 років;

3) факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX ;

4) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153 (11 лютого 2025 року).

Отже, оскільки період безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить три місяці з необхідних шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153, є доречними доводи апелянта про відсутність однієї з умов, з якими пункт 4 постанови №153 пов`язує права військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 постанови №153.

Зважаючи на те, що у випадку позивача відсутня така необхідна умова, як безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153, суд доходить до висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Судом першої інстанції не враховано, що період безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить три місяці з необхідних шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153, що обумовило неправильним висновок про задоволення позову.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в справі №280/10244/25 задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в справі №280/10244/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити у справі №280/10244/25 нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 28 квітня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко