Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №440/11485/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 р. Справа № 440/11485/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2026, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, повний текст складено 02.02.26 по справі № 440/11485/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №164750008294 від 30.06.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 10.06.2025.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №164750008294 від 30.06.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 11.06.2025 ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки медичний висновок про те, що дитині була встановлена інвалідність у віці до 6-ти років, та відомості про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 6-тирічного віку, позивачкою не надавалися, тому у пенсійного органу відсутні правові підстави для призначення позивачці дострокової пенсії за віком згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що єдиним органом, що призначає пенсію, є Пенсійний фонд України, отже, зобов`язання відповідача призначити пенсію є виключною компетенцією Пенсійного фонду.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Разом з тим, працівниками УДППЗ «Укрпошта» повернуто поштове відправлення суду, яке надсилалось на адресу позивачки, із відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Водночас до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі №821/818/16, від 16.12.2020 року у справі №120/4080/19-а.

Отже, судом вжито необхідні заходи щодо повідомлення позивачки про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.06.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №164750008294 від 30.06.2025 про відмову позивачці у призначенні дострокової пенсії за віком.

В обґрунтування прийнятого рішення ГУПФУ в Тернопільській області зазначило, що вік заявниці 50 років, страховий стаж особи становить 20 років 10 місяців 04 дні. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Довідку про отримання допомоги особам з інвалідністю з дитинства від 18.06.2025 №03/1098 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взяти до уваги для призначення дострокової пенсії за віком немає можливості, оскільки допомога особам з інвалідністю з дитинства призначена на дитину після досягнення 6-ти річного віку. Медичний висновок закладу охорони здоров?я про настання інвалідності до 6 річного віку, визначений згідно Порядку, не надано. Відомості про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку відсутні.

Не погодившись із зазначеною відмовою, позивачка ініціювала даний спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №164750008294 від 30.06.2025.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 11.06.2025 ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).

За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю - особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням повсякденного функціонування, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а зазначено, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому, за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Отже, що для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №636/2618/17.

Згідно з пп.6 п.2.1 глави ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі по тексту – Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).

Пунктом 2.17 Порядку №22-1 зазначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Відповідно до п.2.18 глави ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Згідно з ч.14 ст.7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення дітям інвалідності лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я та положення про індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, встановлених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З аналізу вищенаведеного встановлено, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі №510/475/17.

За обставинами справи, при зверненні до пенсійного органу із заявою від 23.06.2025 про призначення дострокової пенсії за віком позивачка додала, зокрема:

- свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , згідно з яким ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина ОСОБА_2 ;

- паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

- довідку до акта огляду МСЕК №822790 та виписку з акта огляду МСЕК №822790, згідно з якими ОСОБА_2 повторно встановлено ІІ групу інвалідності з 01.10.2022, причина - інвалід з дитинства;

- довідку Управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації Донецької області від 19.06.2025 №03/1098, видану про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управління та їй відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров`я України №226/293/169 від 30.04.2002 «Про затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» з 06.05.2002 по 05.05.2014 призначено державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 06.05.2014 особовий рахунок ОСОБА_1 заблокований по закінченню строку виплати.

Згідно з оскаржуваним рішенням пенсійного органу про призначення дострокової пенсії довідку про отримання допомоги особам з інвалідністю з дитинства від 18.06.2025 №03/1098 на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взяти до уваги для призначення дострокової пенсії за віком немає можливості, оскільки допомога особам з інвалідністю з дитинства призначена на дитину після досягнення 6 ти річного віку. Медичний висновок закладу охорони здоров?я про настання інвалідності до 6 річного віку визначений згідно Порядку не надано.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з п.1.1 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 №226/293/169 (чинного станом та в редакції на 2002 рік), цей документ розроблений відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» і визначає умови призначення та порядок надання і виплати: державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства I і II групи; державної соціальної допомоги непрацюючим інвалідам з дитинства III групи; державної соціальної допомоги дітям-інвалідам віком до 16 років; надбавки на догляд за інвалідом з дитинства I групи; надбавки на догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років; допомоги на поховання інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 16 років.

Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства I і II групи, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, також діти-інваліди віком до 16 років (п.2.1 вищевказаного Порядку).

Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 зазначеного Порядку державна соціальна допомога призначається на кожного інваліда з дитинства чи дитину-інваліда відповідно до цього Порядку. Органи медико-соціальної експертизи та заклади охорони здоров`я у триденний строк зобов`язані надіслати витяг з акта огляду інваліда з дитинства або медичний висновок про визнання дитини інвалідом до органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда. Не пізніше 10 днів після надходження зазначених документів орган праці та соціального захисту населення зобов`язаний направити письмове повідомлення інваліду з дитинства, батькам, усиновителям, опікуну, піклувальнику дитини-інваліда про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її призначення.

Перелік документів, що подаються для призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, визначений у пункті 2.4 цього Порядку.

Згідно з п.2.5 вказаного Порядку державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Враховуючи вищевказані норми Порядку, колегія суддів доходить висновку, що оскільки днем народження ОСОБА_2 є ІНФОРМАЦІЯ_2 , а днем призначення державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю на дитину ОСОБА_2 згідно довідки УСЗН Покровської РДА Донецької області від 19.06.2025 №03/1098 є 06.05.2002, який згідно з пунктом 2.5 Порядку є днем звернення за призначенням такої допомоги, а не днем встановлення інвалідності, очевидним є те, що встановлення інвалідності дитині ОСОБА_2 відбулося до 06.05.2002, тобто до досягнення ним шести років.

При цьому, у довідці УСЗН Покровської РДА Донецької області від 19.06.2025 №03/1098 вказано про неможливість надати первинні документи, а саме, медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років з формою 080/о та інші паперові документи, які зберігаються в особовій справі отримувача допомог. Особова справа залишилась (можливо знищена) в архіві в місті Авдіївка Покровського району Донецької області, яка є тимчасово окупованою територією. Інформація управлінням надана на підставі електронних даних.

У свою чергу, жодних доказів на підтвердження факту встановлення дитині ОСОБА_2 інвалідності після досягнення ним 6-річного віку органом Пенсійного фонду до суду не надано.

За викладених обставин, у позивача у спірному випадку був відсутній обов`язок надавати разом із заявою про призначення дострокової пенсії висновок лікарсько-консультативної комісії або МСЕК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає, що відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV з підстав ненадання медичного висновку закладу охорони здоров?я про настання інвалідності до 6 річного віку, визначеного згідно Порядку №22-1, а також відомостей про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, пенсійний орган діяв необґрунтовано та протиправно, з надмірним формалізмом.

Натомість, вищевказаними документами, поданими позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, підтверджуються факт визнання ОСОБА_2 особою з інвалідністю з дитинства та факт виховання дитини ОСОБА_1 до шестирічного віку.

Також, у спірному рішенні №164750008294 від 30.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області визначено, що вік заявниці становить 50 років, страховий стаж особи становить 20 років 10 місяців 04 дні.

Аналіз наведених правових положень та зазначених вище обставин справи дає підстави суду для висновку, що позивачка є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства, визнаною особою з інвалідністю до шестирічного віку, виховувала її до шестирічного віку, досягла 50 років та має необхідний страховий стаж не менше ніж 15 років, у зв`язку з чим є всі правові підстави для призначення їй дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на відсутність документів, які підтверджують право на призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спростовані матеріалами справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення №164750008294 від 30.06.2025 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Полтавській області №164750008294 від 30.06.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 11.06.2025 ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, у даній справі повноваження пенсійного органу не є дискреційними, оскільки у разі скасування рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав не надання документів, які підтверджують право на призначення позивачці дострокової пенсії за віком, що спростовано вищенаведеними висновками суду, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 11.06.2025 ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 по справі № 440/11485/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий