Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №440/12402/21 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 р.Справа № 440/12402/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Г.В. Костенко) від 27.01.2026 року (повний текст складено 03.02.26 року) по справі № 440/12402/21

за позовом Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, КП ПОР "Полтававодоканал", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.08.2021 № 0061961806.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 31.08.2021 № 0061961806.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 року скасовано, прийнято рішення про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову КП "Полтававодоканал".

Постановою Верховного Суду від 07.07.2025 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 440/12402/21 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

При новому розгляді справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року по справі № 440/12402/21 позовні вимоги залишено без задоволення.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що на законодавчому рівні визначено порядок погашення у 2017 році заборгованості перед бюджетом для підприємств, до яких належить і позивач, за рахунок субвенції з державного бюджету. При тому, проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості можливо лише на підставі договору та шляхом послідовного виконання зобов`язань учасниками розрахунків. Вказує, що погашення податкового боргу позивача мало відбутися на підставі договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах, як передбачено Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 332. Посилається на те, що відсутність у підприємства вказаної субвенції має прямий вплив на господарську діяльність підприємства, адже у випадку своєчасного зарахування у 2017 році субвенційних коштів податковий борг підприємства був би погашений ще у 2017 році і саме обставина протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неперерахування субвенції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2018 року № 332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн., обумовила у подальшому відсутність на рахунку КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" у системі електронного адміністрування з податку на додану вартість 9963027,49 грн. Зазначає, що позивачем було вчинено всі необхідні, дії спрямовані на своєчасну оплату ПДВ. Так в даній справі позивачем було самостійно визначено суму податкових зобов`язань з ПДВ, подано податкові декларації з ПДВ та, в межах фінансових можливостей, подано до установи банку платіжні документи для оплати ПДВ за перевіряємий період.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (код ЄДРПОУ 03361661) зареєстроване юридичною особою та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 23478399.

27 липня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковим деклараціям з податку на додану вартість за червень - грудень 2020 року, січень - лютий 2021 року та по уточнюючим розрахункам податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень - жовтень, грудень 2020 року та січень 2021 року КП "Полтававодоканал".

За результатами камеральної перевірки ГУ ДПС у Полтавській області складений акт № 5667/16-31-18-06-11/03361661, за висновками якого встановлено порушення КП "Полтававодоканал" пункту 50.1 статті 50, пункту 57.1 статті 57 Розділу II, пункту 203.2 статті 203 Розділу V Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI:

- у зв`язку із несвоєчасною сплатою узгодженої суми грошового зобов`язання за податковими деклараціями з податку на додану вартість: за червень 2020 року в розмірі - 1950759,13 грн.; за липень 2020 року в розмірі - 2627652 грн.; за серпень 2020 року в розмірі - 3352445 грн.; за вересень 2020 року в розмірі - 2073265 грн.; за жовтень 2020 року в розмірі - 2013724 грн.; за листопад 2020 року в розмірі - 2581286 грн.; за грудень 2020 року в розмірі - 3320758 грн.; за січень 2021 року в розмірі 2406363 грн.; за лютий 2021 року в розмірі - 621833,80 грн.

- за поданими уточнюючими розрахунками податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виправлених помилок з податку на додану вартість: - за вересень 2020 року в розмірі 22768 грн. та штрафна санкція в розмірі 3% в сумі 683 грн.; - за жовтень 2020 року в розмірі 822 та штрафна санкція в розмірі 3% в сумі 25 грн.; - за жовтень 2020 року в розмірі 1057 грн. та штрафна санкція в розмірі 3% в сумі 32 грн.; - за грудень 2020 року в розмірі 751 грн. та штрафна санкція в розмірі 3 % в сумі 23 грн.; - за січень 2021 року в розмірі 166 грн. та штрафна санкція в розмірі 3% в сумі 5 грн.

31 серпня 2021 року ГУ ДПС у Полтавській області на підставі акту № 5667/16-31-18-06-11/03361661 від 27.07.2021 року складено податкове повідомлення-рішення № 0061961806, яким до КП "Полтававодоканал" застосовано штраф в розмірі 2097332,89 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням № 0061961806 від 31 серпня 2021 року, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України, зокрема, ґрунтується на таких принципах: невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями; соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків (пп. 4.1.3., 4.1.5., 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 203.2 ст. 203 ПК України визначено, що сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, визначеного пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII у 2017 році було змінено порядок сплати податкового боргу, що виник, зокрема, у підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, та встановлено, що погашення здійснюється коштом субвенції на погашення різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення, що не була відшкодована станом на 01 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

У ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється із загального фонду державного бюджету в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), та спеціального фонду державного бюджету коштом джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 01 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

Механізм погашення заборгованості перед бюджетом у 2017 році врегульовано приписами Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, який затверджений постановою Кабінету міністрів України № 332 від 18.05.2017 (далі – Порядок № 332).

Відповідно до п. 1 Порядку № 332 субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, коштом джерел, зазначених у статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 01 січня 2017 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків (пункт 2 Порядку № 332).

Пунктом 3 Порядку № 332 визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

У ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII урегульовано, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється в обсязі, що відповідає обсягу надходжень до спеціального фонду державного бюджету коштом джерел, визначених пунктами 8 та 9 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм погашення заборгованості перед бюджетом у 2018 році визначено приписами Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 110 (далі - Порядок № 110).

Згідно з п. 1 Порядку № 110 субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - різниця між фактичною вартістю та тарифом), коштом джерел, зазначених у статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

На підставі п. 2 Порядку № 110 перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 01 січня 2016 року і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 110 підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII та Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX не встановлювали субвенцій на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач наполягав на тому, що податковий борг зі сплати податку на додану вартість за 2017 рік, який мав бути погашеним за рахунок субвенції, погашено підприємством за рахунок власних коштів, хоча сума отриманої субвенції мала погасити узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість відповідно до договорів № 4-ДФС від 01.08.2017, № 6-ДФС від 12.12.2017. При цьому вказував, що першопричиною утворення такого податкового боргу є саме неперерахування субвенцій

Натомість, контролюючий орган вказував що жодних належних обґрунтувань та пояснень, яким чином сума отриманої субвенції мала піти на погашення узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ КП «Полтававодоканал» не наведено, а відсутність субвенції не може бути єдиною і беззаперечною обставиною для звільнення платника податків від відповідальності, натомість мають оцінюватися у сукупності з іншими обставинами, які підтверджують або спростовують позицію податкового органу про фактичну можливість позивача виконати свій податковий обов`язок вчасно.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 07.07.2025 зауважив, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили розміри та механізм нарахування субвенцій, існування причиново-наслідкового зв`язку між неперерахуванням коштів субвенції з різниці в тарифах та виникненням у позивача податкової заборгованості з податку на додану вартість станом на граничні дати сплати податкових зобов`язань, а також не оцінили відповідні докази (у контексті періодів, сум коштів).

Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення від 31.08.2021 № 0061961806 прийняте відповідачем на підставі акту камеральної перевірки КП ПОР «Полтававодоканал» з питання своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість нарахованого згідно податкової звітності за період з червня 2020 р. по лютий 2021р. (граничний термін сплати податку з 30.07.2020 по 30.03.2021).

На вимогу суду першої інстанції відповідачем долучено до матеріалів справи: роздруківку ІКП по ПДВ КП ПОР «Полтававодоканал» за 2020 рік; роздруківку ІКП по ПДВ КП ПОР «Полтававодоканал» за 2021 рік; роздруківку даних електронного рахунку платника в СЕА ПДВ за період 2020-2021 роки.

Згідно з відомостями ІКП з ПДВ КП ПОР «Полтававодоканал», судом встановлено, що за період з 01.07.2020 по 01.04.2021 сплачено до бюджету загалом кошти в сумі 24369692,02 грн, з яких: 871,02 грн сплачено підприємством з власного поточного банківського рахунку та 24368821 грн надійшло з електронного рахунку підприємства, відкритого в Казначействі України. При цьому, інформації щодо надходження від КП ПОР «Полтававодоканал» на рахунки з ПДВ субвенцій, відповідно до Порядку № 332, за період охоплений перевіркою відсутня.

Також, згідно податкової звітності з ПДВ за період з червня 2020 року по лютий 2021 року підприємством позивача задекларовано обсяги постачання з урахуванням податку на загальну суму 300077380 грн, які забезпечені коштами від отримувачів послуг.

Разом з тим, в порушення п. 57.1 ст. 57 та п. 203.2 ст. 203 ПК України КП ПОР «Полтававодоканал» нараховані податкові зобов`язання по ПДВ в сумі 20973329 грн були сплачені несвоєчасно, що встановлено контролюючим органом під час проведення камеральної перевірки та зафіксовано в акті перевірки № 5667/16-31-18-06- 11/03361661 від 27.07.2021.

Відповідно до п. 124.1 ст. 124 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до п. 124.2 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктами 124.1, 124.1-1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Згідно з п. 124.3 ст. 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Положеннями п. 109.1 ст. 109 ПК України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Приписами п. п. 109.2, 109.3 ст. 109 ПК України встановлено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Положення ст. 112 ПК України визначають загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зокрема, встановлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).

Приписами п. 112.8 ст. 112 ПК України визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 ПК України - обставини, що пом`якшують відповідальність особи.

У постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Водночас обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 ПК України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру.

Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

Судовим розглядом встановлено, що за результатами проведеної камеральної перевірки щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість за червень - грудень 2020 року, січень - лютий 2021 року та по уточнюючим розрахункам податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень - жовтень, грудень 2020 року та січень 2021 року по КП ПОР "ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ" складено акт від 27.07.2021 № 5667/16-31-18-06-11/03361661, яким встановлено порушення платником граничних термінів сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість за вищевказані періоди, встановлених пунктом 50.1 статті 50, пунктом 57.1 статті 57 розділу II, пункту 203.2 статті 203 розділу V, а саме встановлено порушення терміну сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання по податку на додану вартість за червень - грудень 2020 року, січень - лютий 2021 року та по уточнюючим розрахункам податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень - жовтень, грудень 2020 року та січень 2021 року.

При цьому, сам факт порушення платником граничних термінів сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на додану вартість за вищевказані періоди позивачем не заперечується.

В свою чергу, позивач посилається на те, що між Головним управлінням Державної казначейської служби у Полтавській області (сторона перша), Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації (сторона друга), Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації (сторона третя), департаментом будівництва, містобудування архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації (сторона четверта) та комунальним підприємством Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» (сторона остання) були укладені договори про організацію взаєморозрахунків № 4-ДФС від 01.08.2017 на суму 8882540,85 грн та № 6-ДФС від 12.12.2017 на суму 1080486,64 грн, відповідно до яких Казначейство мало перерахувати з єдиного казначейського рахунку державного бюджету на підставі рішення Мінфіну на користь Управління житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, а потім у визначеному договорі ланцюжковому порядку кошти, в загальному розмірі 9963027,49 грн, які мали надійти на казначейський рахунок позивача, який, в свою чергу, мав перерахувати ці кошти до загального Фонду бюджету для погашення податкового боргу з ПДВ в розмірі 9963027,49 грн (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого боргу. Розрахунки згідно вказаних договорів не відбулися, оскільки Міністерством Фінансів України не виділено кошти на ці взаєморозрахунки, а позивач у відповідності до умов вищезазначених договорів про організацію взаєморозрахунків був позбавлений можливості вчиняти дії з погашення заборгованості. Також зазначив, що встановлена та підтверджена судовим рішенням у справі № 440/4713/18 обставина протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неперерахування субвенції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2018 року № 332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції на загальну суму 9963027,49 грн, обумовила у подальшому відсутність на рахунку КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" у системі електронного адміністрування з податку на додану вартість 9963027,49 грн.

Надаючи оцінку цим доводам, суд зазначає, що сама по собі відсутність субвенції не може бути єдиною і беззаперечною обставиною для звільнення платника податків від відповідальності, а має оцінюватися у сукупності з іншими обставинами, які підтверджують або спростовують позицію контролюючого органу про фактичну можливість платника виконати свій податковий обов`язок вчасно.

Так, лише існування факту невиконання державою своїх фінансових зобов`язань перед позивачем у певних договірних правовідносинах не є підставою для невиконання ним своїх податкових зобов`язань та звільнення від відповідальності за це. На цей висновок впливає оцінка і фінансової спроможності позивача, і його поведінки щодо вчинення дій задля виконання покладеного на нього податкового обов`язку або використання права на отримання розстрочення та/або відстрочення сплати податків в порядку, передбаченому статтею 100 ПК України, на фоні відсутності відшкодування субвенції та/або збитковості господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 05.10.2023 у справі № 520/14773/21.

Пасивна поведінка позивача не свідчить про те, що він зі свого боку вчинив всі необхідні, можливі та залежні від нього дії для недопущення порушення своїх податкових обов`язків.

Отже, своєчасність надходження коштів від третіх осіб, у тому числі субвенцій від Мінфіну, не може ставитись у залежність від незабезпечення умов для безперешкодного виконання своїх обов`язків.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 27.06.2024 у справі № 200/5428/23 зазначено, що у випадку встановлення контролюючим органом під час проведення камеральної перевірки на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі. При цьому, такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки.

Таким чином, при вирішенні спорів такої категорії судам необхідно встановлювати, чи вжив позивач всі достатні, необхідні та залежні від нього заходи з метою дотримання правил та норм, визначених у положеннях чинного законодавства, чи діяв він добросовісно, затримуючи сплати узгоджених податкових зобов`язань (наявність/відсутність непереборних обставин щодо несвоєчасної сплати), чи вчиняв всі необхідні активні дії, зокрема, щодо повідомлення відповідача про неможливість сплати податкових зобов`язань через відсутність коштів на рахунках чи неможливістю їх використання та щодо відшукування необхідних коштів.

З`ясування зазначених вище обставин має суттєве значення для повного та всебічного розгляду справи та прийняття обґрунтованого та законного рішення.

У той час, як недослідження вказаних питань під час судового розгляду справи, призводить до формального підходу до вирішення справи та невмотивованих, необґрунтованих висновків щодо відсутності чи наявності умислу в діях платників податків, без достатніх на те підстав.

При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що сама по собі встановлена та підтверджена судовим рішення у справі № 440/4713/18 обставина протиправної бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неперерахування субвенції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2018 року № 332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції на загальну суму 9963027,49 грн, що, на думку позивача, і обумовила у подальшому відсутність на рахунку КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" у системі електронного адміністрування з податку на додану вартість 9963027,49 грн, не є достатньою та вичерпною ознакою вчинення всіх залежних від платника заходів.

Подальше листування КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" як з відповідачем, так і з іншими суб`єктами владних повноважень стосовно бездіяльності Міністерства фінансів України щодо неперерахування субвенції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2018 року № 332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції на загальну суму 9963027,49 грн..." не призвели до жодних зрушень та це не мало наслідком навіть часткового перерахуванні суми субвенцій.

Також, колегія суддів звертає увагу позивача, що ним не було надано ні відповідачу під час оскарження податкового повідомлення-рішення, ні до суду під час розгляду справи належних та допустимих доказів в підтвердження неможливості здійснення своєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань, у тому числі сплати штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань, які погашаються контролюючим органом в порядку черговості вже понад чотири роки та в результаті чого виникла поточна заборгованість, яка призвела до прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Позивачем не було надано належних та допустимих доказів, що у вказаний період в нього не було коштів для погашення (навіть частково) донарахованих контролюючим органом штрафних санкцій, окрім як сплата поточних податкових зобов`язань, тобто доказів того, що ним не здійснювалося придбання будь-яких інших активів в той час, коли в нього була заборгованість зі сплати узгоджених податкових зобов`язань в період з 2020 по 2024 роки.

Суд також враховує, що позивачем не було надано доказів повідомлення відповідача про неможливість виконання податкових зобов`язань та про необхідність узгодження умов розстрочення чи відстрочення сплати таких зобов`язань, тобто вжиття позивачем необхідних заходів за участі відповідача. Також в межах розгляду цієї справи позивачем не було надано доказів наявності непереборних обставин щодо несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 27.06.2024 у справі № 200/5428/23 звертав увагу на той факт, що у разі відсутності кваліфікуючої ознаки у вигляді умислу, діяння позивача утворює склад правопорушення, за яке відповідальність має наступати на підставі пункту 124.1 статті 124 Податкового кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків.

Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені вище обставини у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31.08.2021 № 0061961806 діяв на підставі та у спосіб, що передбачені ПК України із дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року по справі № 440/12402/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко

Повний текст постанови складено 28.04.2026 року