Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №753/1073/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/1073/25 Головуючий у І інстанції - Осіпенко Л.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/1816/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача,-

установив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача.

Просив суд ,зобов`язати відповідача повернути йому грошові кошти у розмірі 4991,60 грн. за придбаний в Інтернет-магазині товар інтимного призначення, який виявився неприйнятним для використання.

Крім того, просив суд, стягнути з відповідача 10000 грн. у якості компенсації за завдану йому моральну шкоду, оскільки на його звернення про повернення коштів за товар працівники Інтернет-магазину поставились до нього вкрай недбало, що призвело до виникнення у нього неприємних почуттів, що супроводжувалось соромом та відчаєм.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Отже, відповідач (продавець товару) ввів його в оману, надавши недостовірну інформацію про товар, а саме - його розміри.

Віднесення судом першої інстанції товару до переліку товарів, що не підлягають обміну (поверненню) відповідно до Постанови №172 є невірним та некоректним.

Просив суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На вказану апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що нею надано повну, достовірну та доступну інформацію про товар, зокрема його точні розміри, які повністю відповідають заявленим характеристикам.

Спірний товар обґрунтовано віднесено судом першої інстанції до предметів санітарії та гігієни, які згідно Постанови №172 не підлягають обміну чи поверненню.

Позивачем не доведено жодних об`єктивних перешкод у використанні товару за його функціональним призначенням.

Вказує, що наявні належні та допустимі докази, що підтверджують використання товару позивачем, що унеможливлює його обмін навіть за умови гіпотетичного виключення з категорії предметів сангігієни.

Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін.

Частиною 1 ст. 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, яка здійснює торгівлю товарами інтимного призначення через Інтернет-магазин «У ліжку».

На сайті продавця розміщено договір оферти, у п. 9 якого зазначено про те що, якщо покупцеві переданий товар неналежної якості, і воно не було заздалегідь обумовлено продавцем, покупець має право скористатися положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» і вимагати заміни товару, відмовитися від виконання договору купівлі-продажу, повернути товар неналежної якості і зажадати повернення сплаченої за товар грошової суми. В усіх інших випадках товар належної якості поверненню та обміну підлягає згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №172 від 19 березня 1994 року.

30 листопада 2024 року позивач на сайті магазину замовив та 04 грудня 2024 року оплатив товар інтимного призначення вартістю 4991,60 грн., в описі до якого зазначені основні технічні характеристики, які також розміщені на сайті Інтернет-магазину.

05 грудня 2024 року позивач отримав поштою придбаний товар і в той же день звернувся до служби технічної підтримки Інтернет-магазину із претензією, в якій просив здійснити обмін товару або повернути сплачені кошти, посилаючись на те, що придбаний ним товар не відповідає заявленим характеристикам.

У відповідь на вказане звернення, менеджер Інтернет-магазину повідомила позивача про відсутність правових підстав для повернення або обміну товару з огляду на те, що товар має інтимне призначення та, згідно з твердженням відповідача, перебував у його використанні, що виключає його подальшу реалізацію.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що індивідуальне уявлення споживача про зручність чи відповідність товару його очікуванням не є належною правовою підставою для застосування заходів захисту прав споживачів у розумінні ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», адже інформацію про технічні характеристики придбаного позивачем товару розміщено продавцем на сайті Інтернет-магазину, і ця інформація співпадає з інформацією, що міститься на упаковці товару, у зв`язку з чим позивач здійснив покупку, маючи можливість попередньо ознайомитися з основними характеристиками товару.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 707 ЦК України, покупець має право протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі непродовольчого товару належної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем.

Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму.

Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 4-1) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік товарів належної якості, що не підлягає обміну (поверненню), затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 №172.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки індивідуальне уявлення споживача про зручність чи відповідність товару його очікуванням не є належною правовою підставою для застосування заходів захисту прав споживачів у розумінні ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», адже інформацію про технічні характеристики придбаного позивачем товару розміщено продавцем на сайті Інтернет-магазину, і ця інформація співпадає з інформацією, що міститься на упаковці товару, у зв`язку з чим позивач здійснив покупку, маючи можливість попередньо ознайомитися з основними характеристиками товару.

Крім того, колегія суддів оцінує критично доводи апеляційної скарги, що віднесення товару до переліку товарів, що не підлягають обміну (поверненню) відповідно до Постанови №172 є невірним та некоректним, оскільки до предметів сангігієни відносяться такі товари, якими рекомендовано користуватися індивідуально, тобто у них повинен бути один власник. Інтерактивний смарт-мастурбатор обґрунтовано відноситься до цієї категорії та не може бути повернутий чи обміняний.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві, які судом першої інстанції враховано, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилання на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесений судових витрат на правову (правничу) допомогу відповідачем було додано до відзиву на апеляційну скаргу: договір про надання правової допомоги від 20 серпня 2025 року; додаткову угоду №1 від 22 серпня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 20 серпня 2025 року; детальний опис наданої правової допомоги у цивільній справі №753/1073/25.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач, у відповідності до вимог ЦПК України, надіслала відзив на апеляційну скаргу позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та накладною №0407900443229.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, є завищеним, з огляду на наступне.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 року у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і в п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.

Проаналізувавши надані заявником докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також застосувавши правові висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру; такі витрати не співрозмірні з виконаною роботою під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін тощо (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2022 року №640/16093/21).

За вказаних обставин та з огляду на фактичний об`єм послуг, наданих адвокатом, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування ФОП ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі - 3000 грн., оскільки цей розмір судових витрат доведений та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба