Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №357/16431/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/16431/24

провадження № 22-ц/824/931/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2025 року в складі судді Кошеля Б. І.,

встановив:

У листопаді 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 15 465,28 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 28.03.2023 звернулася до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника та додала відповідні документи.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 винесено рішення про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Після проведення додаткової перевірки вірності прийнятого рішення було виявлено, що при розрахунку пенсії не було враховано вимоги п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Відповідно до зазначених вимог, до пенсії ОСОБА_1 з 28.03.2023 слід було встановити обмеження в індексації з 01.03.2023 в розмірі 902,87 грн, що становить 50 % розміру обмеження в індексації з 01.03.2023, яке було встановлено померлому годувальнику ОСОБА_2 .

В результаті викладеного виникла переплата пенсії ОСОБА_1 за період з 28.03.2023 по 31.08.2024 в сумі 15 465,28 грн.

Листом № 1000-0404-8/172961 від 30.10.2024 ОСОБА_1 повідомлено про переплату та запропоновано в добровільному порядку вирішити питання щодо повернення коштів. Також в телефонному режимі ОСОБА_1 наголошено про повернення надміру отриманих коштів.

ОСОБА_1 у добровільному порядку не було повернено надміру виплаченої суми пенсії в розмірі 15 465,28 грн, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

29.04.2025 ГУ ПФУ в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилаєтеся на доводи, що були викладені в позовній заяві.

29.07.2025 до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Ковбасюк-Бобрової А. І., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

В обґрунтування зазначає, що твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 отримала переплату пенсії в сумі 15 465,28 грн, суперечить викладеним обставинам і чинним нормам законодавства, що регулюють такі відносини.

Переплачені суми пенсії можуть бути утримані позивачем лише за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним, а отже можливості для прийняття рішення про стягнення сум переплати у випадку неправильного обчислення розміру пенсії працівником пенсійного органу чи у зв`язку з автоматизованою помилкою, законодавством не передбачено.

При цьому, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач в розпорядження суду не надав жодних доказів на підтвердження обставин зловживання чи недобросовісності з боку відповідача. Також, не надано до суду результатів службової перевірки щодо помилки працівників при розрахунку пенсійного забезпечення чи доказів про збій програмного забезпечення, що спричинило надлишкові виплати. А тому є передчасним твердження, що орган, який уповноважений призначати пенсії, достеменно встановив факт переплати пенсії.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області.

28.03.2023 відповідач звернулась до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, додавши до заяви необхідний пакет документів.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , винесено рішення № 932480819033 від 03.05.2023 про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Під час проведення додаткової перевірки вірності прийнятого рішення, позивачем було прийнято рішення, що ОСОБА_1 з 28.03.2023 слід встановити обмеження індексації з 01.03.2023 в розмірі - 902,87 грн, що становить 50 % розміру обмеження в індексації з 01.02.2023, оскільки при розрахунку пенсії ОСОБА_1 не було враховано вимоги п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Позивач повідомив відповідача про переплату пенсії та запропоновано в добровільному порядку вирішити питання щодо повернення коштів, що підтверджується листом від 30.10.2024 року за № 1000-0404-8/172961.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 15 465,28 грн не підлягають поверненню відповідно до п. 1 ч .1 ст. 1215 ЦК України.

ГУ ПФУ у Київській області в розпорядження суду першої інстанції не надав жодних доказів на підтвердження обставин зловживання чи недобросовісності з боку ОСОБА_1 . Так само, не надано суду першої інстанції результатів службової перевірки щодо помилки працівників при розрахунку пенсійного забезпечення чи доказів про збій програмного забезпечення, що спричинило надлишкові виплати.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Утримання надміру виплачених сум пенсій та відрахування з пенсій здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути стягнуті відповідачем за умови зловживань з боку пенсіонера або подання ним недостовірних даних. Законодавцем передбачені лише два виключення із цього правила: якщо виплата відповідних грошових сум сталася внаслідок рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; у разі недобросовісності зі сторони набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Враховуючи те, що позивачем не було надано результатів додаткової перевірки вірності прийнятого рішення щодо призначення пенсії відповідачу у зв`язку із втратою годувальника, не було надано доказів, які підтверджують недобросовісну поведінку з боку ОСОБА_1 , а також, переплата пенсії виникла саме через рахункову помилку, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованим.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року, справа № 524/1963/17, провадження № 61-7515св18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2018 року, справа № 520/16679/16-ц, провадження № 61-28165св18.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди з судовим рішенням та переоцінки доказів у справі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - Бондаренко Тетяни Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук