Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №760/11609/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 760/11609/21

номер провадження 22-ц/824/3313/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року /суддя Ішуніна Л.М./

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на її користь борг за розпискою від 13 лютого 2018 року у розмірі 139 129 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 13 лютого 2018 року в сумі 139 129 грн (сто тридцять дев`ять тисяч сто двадцять дев`ять гривень) та 1 341,82 грн судового збору. /а.с. 78-80/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи, внаслідок чого вона була позбавлена можливості надати відзив та заперечення. Щодо порушення норм матеріального права, зазначала про те, що факт укладення договору позики та передачі коштів не доведений належними доказами; розписка від 13 лютого 2018 року не підтверджує факту отримання нею грошових коштів, оскільки не містить відомостей про дату, час та спосіб їх передачі; кошти вона фактично не отримувала. Зазначала і про те, що розписка підписана під психологічним тиском, а позивачем перед зверненням до суду, не вжито заходів досудового врегулювання спору.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Зазначив, що розписка від 13 лютого 2018 року є належним доказом укладення договору позики та передачі коштів, оригінал розписки зберігається у позивача, що свідчить про невиконання зобов`язання. Повідомлення відповідача про судові засідання здійснено належним чином, оскільки судові повістки надсилались на адресу, вказану самою відповідачкою, та повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

ОСОБА_1 звернулась з додатковими поясненнями, в яких повторила доводи апеляційної скарги та додатково посилалась на порушення принципу змагальності та рівності сторін, а також на практику Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення - залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 розписку, за змістом якої отримала в борг 5 000 доларів США та 350 євро з обов`язком повернути кошти до 01 червня 2018 року. /а.с. 9/

За період з 10 грудня 2019 року по 03 травня 2020 року відповідачка частково погасила заборгованість на суму 11 358 грн. Станом на 29 квітня 2021 року заборгованість становила 139 129 грн. Позивачка просила стягнути вказану суму в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 1046 ЦК України про те, що за договором позики позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму; ст. 1047 ЦК України про те, що на підтвердження договору позики може бути представлена розписка позичальника; ст. 1049 ЦК України про те, що позичальник зобов`язаний повернути позику у строк, встановлений договором; ст. 525, 526 ЦК України про недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання та обов`язок виконувати його належним чином; ст. 610 ЦК України про те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що між сторонами укладено договір позики, підтверджений розпискою, оригінал якої зберігається у позивача, що свідчить про невиконання зобов`язання відповідачкою; часткове погашення боргу не спростовує наявності заборгованості в заявленому розмірі; позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявлених позивачкою вимог.

Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, відповідачку не було належним чином повідомлено про розгляд справи, факт передачі коштів не доведений, розписка не підтверджує отримання коштів, вона підписана під психологічним тиском, а позивачка не вживала заходів досудового врегулювання спору, - відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, а розписка позичальника є належним письмовим доказом як факту укладення договору, так і факту передачі коштів. Наявність оригіналу розписки у кредитора (позивачки) презюмує невиконання зобов`язання боржником (ст. 545 ЦК України). Апелянтка не надала жодних доказів на підтвердження своїх тверджень про неотримання коштів, підписання розписки під тиском чи припинення зобов`язання. Самі по собі посилання на відсутність у розписці детального опису дати, часу та способу передачі коштів не спростовують змісту розписки, оскільки вона прямо вказує на отримання конкретної суми в борг з обов`язком повернення.

Доводи щодо неналежного повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції також є необґрунтованими. Судові повістки надсилались на адресу місця проживання відповідачки, яку вона сама вказала в розписці ( АДРЕСА_1 ). За довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 , приватний будинок. /а.с. 25/ Аналогічну адресу зазначено і в апеляційній скарзі. Повістки повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» /а.с. 76/, що відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Посилання на відсутність досудового врегулювання спору не має правового значення, оскільки для вимог про стягнення боргу за договором позики чинне законодавство не передбачає обов`язкового досудового порядку врегулювання.

Доводи апелянтки щодо порушення принципу змагальності, рівності сторін та практики ЄСПЛ не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та достатності доказів для задоволення позову. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: