Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №759/12491/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/12491/25 Головуючий у І інстанції Ключник А.С.

Провадження №22-ц/824/5358/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шестакової Юлії Володимирівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в обґрунтування якої зазначав, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, зокрема будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.

Позивачем зазначено, що відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлявся, проте у порушення вимог чинного законодавства у сфері комунальних послуг своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року складає 150 977,47 грн, з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 29 323,32 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 42 715,31 грн, за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 40 031,10 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 36 679,77 грн.

Також позивачем вказано, що у відповідача існує заборгованість за абонентське обслуговування: у період до 31 жовтня 2021 року зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 70,28 грн, зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 23,78 грн, за період з 01 листопада 2021 року з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн, з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн.

Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 23 249,13 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 23 616,86 грн.

Також, позивач вважає, що він має право відповідно до вимог ст. 625 ЦК України на стягнення з відповідачів 3 % річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»:

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23249,13 грн;

- інфляційну складову боргу у розмірі 3533,86 грн, 3% річних у розмірі 869,49 грн;

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 23616,86 грн;

- інфляційну складову боргу у розмірі 3589,74 грн, 3% річних у розмірі 883,15 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 29323,32 грн;

- інфляційну складову боргу в розмірі 4457,15 грн, 3% річних у розмірі 1096,55 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 42715,31 грн;

- інфляційну складову боргу у розмірі 6492,73 грн, 3% річних у розмірі 1597,48 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 40031,10 грн;

- інфляційну складову боргу у розмірі 4947,69 грн, 3% річних у розмірі 1201,70 грн, пеня у розмірі 662,09 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 36679,77 грн;

- інфляційну складову боргу у розмірі 4847,69 грн, 3% річних у розмірі 1159,10 грн, пеню у розмірі 628,44 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 736,45 грн;

- заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 70,28 грн;

- заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг централізованого постачання гарячої води у розмірі 23,78 грн.

Також, позивач просив стягнути на свою користь судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 494,11 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києвавід 05 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 203 311,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати по оплаті судового збору 3 049,96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Шестакова Ю.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року, а саме: заборгованість з централізованого опалення - 8 396,03 грн, 3% річних - 273,11 грн та інфляційні втрати 1092,57 грн; заборгованість з гарячого водопостачання - 13 941,43 грн 3% річних - 453,87 грн та інфляційні втрати 1955,80 грн, що загалом становить 26 112,81 грн та ухвалити цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково рахував строк позовної давності до 12 березня 2020 року, оскільки 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що право вимоги зі сплати заборгованості за період до 01 травня 2018 року до позивача перейшло від ПАТ «Київенерго» за договором відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року, однак з позовом про її стягнення комунальне підприємство звернулося лише у червні 2025 року, тобто з пропуском трьохрічного строку на день звернення за захистом порушеного права.

Апелянт зазначає, що обставин, які б свідчили про поважність пропуску позивачем суду не вказувалися, тому суд за наявності заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності не мав правових підстав для задоволення позовних вимог КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості, що виникла до 01 травня 2018 року за якими позивач внаслідок спливу строку позовної давності втратив право вимагати захисту його порушеного права в судовому порядку.

Відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники даної справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з`явились.

20 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Шестакова Ю.В. подала клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату.

В обґрунтування клопотання зазначає, що ОСОБА_1 не може прибути в судове засідання 22 квітня 2026 року на 16 год. 00 хв., у зв`язку з мобілізацією останнього, що підтверджується довідкою №5159 від 19 лютого 2026 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шестакова Ю.В. також не може прибути в судове засідання на вказану вище дату, оскільки остання буде перебувати в іншому судовому засіданні в Шевченківському районному суді м. Києва, що підтверджуться витягом із сайту «Судова влада».

Однак, твердження адвоката Шестакової Ю.В. про неможливість прибути до Київського апляційного суду 22 квітня 2026 року о 16 год. 00 хв. апеляційний суд критично оцінює, оскільки з витягу із сайту «Судова влада» вбачається, що адвокат Шестакова Ю.В. приймає участь у справі №760/26711/24 у Шевченківському суді м. Києва 22 квітня 2026 року о 13 год. 00 хв., тобто остання має достатньо часу на прибуття до Київського апеляційного суду на розгляд даної справи після участі у справі №760/26711/24.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи у відсутність відповідача та його представника, належних чином повідомлених про розгляд справи.

Представник позивача - Антонченко А.О. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обгрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача по справі, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до 01 травня 2018 року, суд першої інстанції вважав правомірним застосування строку позовної давності, про що було заявлено відповідечем, та дійшов висновку про стягнення за період з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з централізованого опалення - 8 396,03 грн 3% річних - 273,11 грн та інфляційні втрати 1 092,57 грн; заборгованість з гарячого водопостачання - 13 941,43 грн 3% річних - 453,87 грн та інфляційні втрати 1955,80 грн, що загалом становить 26 112,81 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Ст. 13 Конституції України визначає, що власність зобов`язує.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 322 ЦК Українивласник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положеньст.32 ЦК України, повна цивільна дієздатність настає з досягненням особою вісімнадцяти років.

За змістом ст. ст. 509, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону.

Індивідуальними споживачем є фізична особа, яка на підставі договору отримує житлово-комунальні послуги та зобов`язана сплачувати їхню вартість відповідно до умов договору (ст.7 Закону № 1875-ІV).

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року за № 45визначається, що власник та наймач (орендар) квартири, з-поміж іншого, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ст. 32 Закону).

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону № 1875-ІV, ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії»встановлено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Згідно з ч. 6 ст. 19, ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

П. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 передбачено, що споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно положень ч. 2 ст. 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.

Приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку, є спільним майном багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного (технічного обладнання) житлового будинку і є його невід`ємною частиною.

За рахунок тепловиділення розподільчих трубопроводів, що розташовані у підвалах чи інших приміщеннях місць загального користування створюються нормальні умови для функціонування мереж водопостачання та водовідведення та інших інженерних комунікацій.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які складаються між постачальником послуг з утримання комунальних послуг, будинку та прибудинкової території, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав та обов`язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.

Так, за приписами ст. ст. 526, 525, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору чи іншого документу про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17.

Із матеріалів справи вбачається, що КП «Київтеплоенерго», є правонаступником ПАТ «Київенерго», визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми.

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01 травня 2018 року надання послуг з постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, як наслідок, квартира АДРЕСА_1 , за вказаною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже, відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади и. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 станом на 09.05.2025 року зареєстровані: ОСОБА_1 з 19.06.1998 року; ОСОБА_2 , з 20.12.2005 року та ОСОБА_3 з 11.07.2006 року.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01.08.2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Згідно п. 3.4.2 Договору цесії, Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованості.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивач правомірно звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги до 01 травня 2018 року, враховуючи набуття позивачем права вимоги.

З розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача наявна заборгованість за спожиті послуги до 01 травня 2018 року з централізованого опалення у розмірі 23249,13 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 3533,86 грн, 3% річних у розмірі 869,49 грн, та заборгованість за спожиті послуги до 01травня 2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 23616,86 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3589,74 грн., 3% річних у розмірі 883,15 грн.

З матеріалів справи вбачається, що стороною відповідача 01 липня 2025 року подано заяву про застосування строку позовної давності давності до позовних вимоги за періоди до 01 травня 2018 року.

Суд першої інстанції, врахувавши заяву відповідача дійшов висновку про стягнення з останнього заборгованості за період з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року.

Відповідачем у цій справі 01 липня 2025 рокуподано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заявлених за період до 01.05.2018, та за період з 01.05.2018 - 05.06.2022.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з цим позовом.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) а також до закінчення воєнного стану.

Із надано позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість в розмірі 26 112,81 грн грн виникла у відповідачів за споживання послуг після березня 2017 року, що чітко прослідковується із нархованої суми заборгованості та сплачнених споживачами грошових кошітв за користування послугою з постачання гарячої води.

Тому підстав для відмови в задоволенні вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року до 01 травня 2018 року , про що просить у апеляційній скарзі відповідач, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції помилково прив`язав строк позовної давності до 12 березня 2020 року, апеляційний суд відхиляє, оскільки вони є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів.

Ст. 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги, в частині оскарження, підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильності застосування судом першої інстанції строку позовної давності не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що понесені відповідачем судові витрати за подання апеляційної скарги компенсації не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шестакової Юлії Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києвавід 05 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб