Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №757/44350/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/44350/24-ц Головуючий у суді І інстанції: Головко Ю.Г.

провадження №22-ц/824/6939/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до народного депутата України ОСОБА_2 , Апарату Верховної Ради України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересня 2024 року до Печерського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до народного депутата України ОСОБА_2 , Апарату Верховної Ради України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що, приймаючи рішення про його звільнення відповідачі допустили грубі порушення норм трудового законодавства України, зокрема, не були дотриманні положення статей 40, 41 Кодексу законів про працю України, якими визначені виключні підстави припинення трудового договору з ініціативи роботодавця, а також не був дотриманий загальний двомісячний термін попередження про звільнення працівника, як визначено статтею 492 КЗпП України. Крім того, позивач зауважував, що в рішенні-поданні народного депутата України ОСОБА_2 не було вказано підстави звільнення позивача з посади та норми КЗпП України, згідно з якою відбулось таке звільнення, що є порушенням законодавства України про працю.

На переконання позивача, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» він мав право на відпустку без збереження заробітної плати, однак відповідачами у справі така відпустка не була надана.

Також у позові, ОСОБА_1 стверджує про те, що у зв`язку із протиправними діями народного депутата України ОСОБА_2 та незаконним звільненням, він проявляє сильне душевне хвилювання та постійні стреси. Позивачем втрачено можливість отримувати основний заробіток, що має наслідком неможливість вести звичний спосіб життя; неможливість проведення оплати комунальних послуг за місцем його проживання; неможливість фінансово підтримувати своїх батьків та свою родину, а тому відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, статті 237-1 КЗпП України має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідачем - народним депутатом України ОСОБА_2 не було вказано жодної норми Кодексу законів про працю України при поданні ним зі свого боку рішення-подання до Апарату Верховної Ради України щодо звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України. Також не було зазначено жодної аргументованої причини звільнення, як того вимагають норми трудового законодавства України.

Позивач зазначав, що його було звільнено без будь-якого попередження чи інформування про це на наступний день після направлення відповідачем народним депутатом України ОСОБА_2 рішення-подання про таке звільнення до відповідача Апарату Верховної Ради України. Доказів протилежного також не було надано до суду першої інстанції зі сторони відповідачів.

Вказував, що звільнення з роботи без попередження про звільнення є протиправним та незаконним, а відповідно - розпорядчий документ про звільнення позивача є таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.

В той же час у рішенні суду першої інстанції не надано відповідну правову оцінку бездіяльності відповідачів та проігноровано їх обов`язок повідомляти позивача про зміну істотних умов праці, необхідності ознайомлення під підпис із документами тощо.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо відшкодування моральної шкоди вказував на те, що сильні душевні хвилювання проявилися в першу чергу через зневажливе ставлення зі сторони відповідача народного депутата України ОСОБА_2 , який навіть жодним чином не повідомив позивача про звільнення. Зазначав також, що повідомлення про звільнення надійшло від відповідача Апарату Верховної Ради України за адресою місця реєстрації позивача більше як через 2 тижні з від дати незаконного звільнення. Аж після отримання такого повідомлення за адресою свого місця реєстрації позивач дізнався про те, що його безпідставно та незаконно звільнено. З емоційними стражданнями пов`язана неможливість позивача повернутися на попереднє місце роботи. Розмір моральної шкоди завданої через незаконне звільнення позивача, останній оцінив у 250 000 грн.

30 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Апарату Верховної Ради України - Кот Оксани Василівни, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги преставник відповідача зазначала, що звільнення працівника з посади, яке здійснюється відповідно та на підставі норм спеціального законодавства України, не може вважатися звільненням за ініціативою власника або уповноваженого органу в розумінні положень статей 40, 41 КЗпП України. Загальні норми трудового законодавства України підлягають застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних нормативно-правових актів не врегульовано спірні правовідносини, та якщо про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Наголошувала також на тому, що позивач не був звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України за ініціативою Апарату Верховної Ради України, а був звільнений з вказаної посади у відповідності до положень спеціального законодавства України на підставі рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 , а тому застосування до спірних правовідносин, які склались між сторонами, приписів ст.ст. 40, 41, 492 КЗпП України є неможливим, відповідно доводи позивача, викладені в апеляційній сказі з цього приводу, на переконання представника відповідача, є безпідставними та необгрунтованими.

16 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 , в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

16 квітня 2026 року також до апеляційного суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог, просив змінити пункт 6 встановлених у позовні заяві вимог, виклавши його у наступному змісті: «Стягнути з Апарату Верхвоної Ради України в межах фонду, що передбачений народному депутату України ОСОБА_2 на оплату праці своїх помічників-консультантів, на користь ОСОБА_1 , середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 286 044,70 грн». Просив зменшити загальну ціну позову (враховуючи збільшення суми недоотриманої заробітної плати на час вимушеного прогулу та виключення суми моральної шкоди з ціни позову) з 351 859,82 грн до 286 044,70 грн. Крім того просив пункт 7 встановлених позовних вимог щодо стягнення на його користь моральної шкоди - не враховувати під час розгляду апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що для дострокового припинення трудового договору з працівником патронатної служби достатньо ініціативи особи, за поданням якої такий працівник був призначений на посаду. У наказі як підстава звільнення ОСОБА_1 зазначено рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 , що відповідно до абз. 2 ч.3 ст. 92 Закону України «Про державну службу» є достатнім для звільнення працівника патронатної служби з посади. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 звільнений 31.07.2024 року за ініціативою народного депутата України ОСОБА_2 , відсутні підстави вважати, що таке звільнення було незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і з підстав, зазначених у позові, не встановлено порушень прав позивача при його звільненні, і так само не встановлено інших порушень трудових прав позивача відповідачем, які б могли розглядатись як підстава для покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню моральної шкоди, завданої працівнику. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивач не довів самого факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав, зокрема, внаслідок звільнення. Всі негативні наслідки, на які вказує позивач як на моральну шкоду, виникли для нього не від протиправних дій відповідача і не від порушення трудових прав відповідачем. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) або на громадських засадах.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата» виключно за рахунок та в межах загального фонду, встановленого народному депутату на відповідний рік для оплати праці його помічників-консультантів, народний депутат здійснює розподіл коштів для виплати помічникам-консультантам: заробітної плати, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, заробітної плати за час відпустки, матеріальної допомоги для оздоровлення під час надання щорічної основної відпустки, грошової компенсації, передбаченої статтею 24 Закону України «Про відпустки», за всі не використані помічником-консультантом дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Закону України «Про державну службу» трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи або голови депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 4.4 Положення про помічника-консультанта народного депутата України помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

Відповідно до ч.1 ст. 4.5. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №379/95-ВР від 13 жовтня 1995 року, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, помічник-консультант народного депутата України може бути звільнений: 1) за письмовим поданням народного депутата України Керівнику Апарату Верховної Ради України; 2) у разі припинення повноважень народного депутата України - з дати їх припинення.

Відповідно до ч.2 ст. 4.5. Положення про помічника-консультанта народного депутата України для звільнення помічника-консультанта народного депутата України не потрібно погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 4 ст. 92 Закону України «Про державну службу» на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 391, 41-431, 492 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , з 08.10.2019 року призначений на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 за строковим трудовим договором - на час виконання народним депутатом України своїх повноважень (патронатна служба).

На підставі рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 , зареєстрованих у єдиній автоматизованій системі роботи з документами у Верховній Раді України за №403д9/3- 2024/157333 від 16.07.2024 року, Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №1489-к від 16.07.2024 року ОСОБА_1 - помічнику- консультанту народного депутата України ОСОБА_2 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 08.10.2022 року по 07.10.2023 року тривалістю 14 календарних днів з 17 по 30 липня 2024 року.

За інформацією, наданою Управлінням комп`ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України, заяви ОСОБА_1 від 26.07.2024 року про надання відпустки без збереження заробітної плати та рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 з цього приводу в єдиній автоматизованій системі роботи з документами у Верховній Раді України не надходило і не було зареєстровано (лист № 19/5-2024/227643 від 16.10.2024 року).

30.07.2024 року до Управління кадрів Апарату Верховної Ради України надійшло рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 про звільнення помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_1 відповідно до абзацу другого частини третьої статті 92 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 4.5. Положення.

На підставі вищезазначеного рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 було видано Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №1652-к від 31.07.2024 року про звільнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 та доручено Відділу бухгалтерського обліку, фінансів та бюджетного планування Управління справами Апарату Верховної Ради України забезпечити виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічних основних відпусток: 1 календарний день за період роботи з 08.10.2022 року по 07.10.2023 року, 7 календарних днів за період роботи з 08.10.2023 року по 31.12.2023 року, 17 календарних днів за період роботи з 01.01.2024 року по 31.07.2024 року у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів.

У зв`язку із звільненням позивача з посади, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата за липень 2024 року (в тому числі премія у розмірі 50 000 грн) у сумі 65 336,02 грн, що без урахування податків та зборів становить 52 595,50 грн (копія розрахункового листа за липень 2024 року; копія відомості розподілу витрат від 29.07.2024 року; копія платіжної інструкції №8341 від 29.07.2024 року).

Також відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №1652-к від 31.07.2024 року у серпні 2024 року позивачу була виплачена грошова компенсація за 25 календарних днів невикористаної відпустки у суму 9862,08 грн (копія розрахункового листа за серпень 2024 року; копія відомості розподілу витрат від 02.08.2024 року; копія платіжної інструкції №8578 від 02.08.2024 року).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 92 Закону України «Про державну службу», пункту 1 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, проведено відповідачем із дотриманням вимог закону, тому позовні вимоги про визнання незаконним Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 31 липня 2024 року № 1652-К «Про звільнення ОСОБА_1 , з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 » та поновлення його на роботі задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди також відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача було звільнено без будь-якого попередження чи інформування про це на наступний день після направлення відповідачем народним депутатом України ОСОБА_2 рішення-подання про таке звільнення до відповідача Апарату Верховної Ради України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки звільнення позивача з посади здійснено відповідно та на підставі норм спеціального законодавства України (а саме Положення про помічника-консультанта народного депутата України), що в свою чергу не може вважатися звільненням за ініціативою власника або уповноваженого органу в розумінні положень КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не було зазначено жодної аргументованої причини звільнення, як того вимагають норми трудового законодавства України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивача було звільнено з посади на підставі рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 , відповідно до вимог закону, а саме п. 1 ч.1 ст. 4.5. Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу подання позивачем заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати від 26.07.2024 року, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішення питання про надання (або не надання) відпустки помічнику-консультанту належить до повноважень народного депутатаУкраїни, у якого вони працюють, та оформлюється відповідним розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України на підставі рішення-подання народного депутата України. Між тим, згідно інформації наданою Управлінням комп`ютерних систем Апарату Верхвоної Ради України, заяви ОСОБА_1 , від 26.07.2024 року про надання відпустки без збереження заробітної плати та рішення-подання народного депутата України ОСОБА_2 з цього приводу в єдиній автоматизованій системі роботи з документами у Верховній Раді України не надходило і не було зареєстровано (а.с. 140 том 1). Крім того надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати є правом нардного депутата, а не обов`язком.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності відмови судо першої інстанції у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, судом апеляційної інстанції не переглядаються, з огляду на подану позивачем в суді апеляційної інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій зокрема просив позовну вимогу щодо стягнення на його користь моральної шкоди - не враховувати під час розгляду апеляційної скарги (заява від 16.04.2026 року вх. № 47607).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове та трудове право позивача не було порушено відповідачами.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами зокрема положення Закону України «Про державну службу» та ст. 4.5. Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «27» квітня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Є.В. Болотов

С.Г. Музичко