Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №759/18906/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/18906/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2897/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року (суддя Горбенко Н.О.) про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини,

встановив:

у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком до досягнення ним 14-річного віку та зобов`язання відповідачку не чинити дій як особисто, так із залученням та за допомогою будь-яких інших осіб щодо зміни місця проживання та перебування дитини з місця проживання та перебування з батьком на місце проживання та перебування з матір`ю та/або будь-якою іншою особою.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який був розірваний рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2019 року. Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_3 .

Позивач посилався на те, що після розірвання шлюбу та початку окремого проживання, питання щодо місця проживання їх дитини не вирішувалось, у 2018 році відповідачка самочинно, без його згоди, змінила місце проживання та переїхала проживати у місто Бердянськ, що у свою чергу призвело до розриву його сімейних зв`язків із сином. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року у цивільній справі № 759/1382/19, зміненим постановою Київського апеляційного суду, йому було визначено способи та порядок участі у вихованні та спілкуванні з сином. У зв`язку з бажанням дитини, з січня 2022 року він почав проживати разом з ним у місті Києві, за адресою: АДРЕСА_1 , де йому були створені комфортні умови для проживання, навчання та розвитку. При цьому, жодних перешкод відповідачці в участі у вихованні та побаченнях з сином він не чинив. У лютому 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, він з сином переїхав до безпечного місця, а саме села Яблунівка, Обухівського району Київської області, де вони проживали певний час.

Позивач зазначав, що відповідачка 23 лютого 2023 року самочинно змінила місце проживання їх сина, шляхом його викрадення з дитячого садочка, після чого він не має контакту з сином вже понад 8 місяців, протягом яких відповідачка утримує його сина як заручника.

Позивач вважав, що дитина, проживаючи разом з відповідачкою, не отримує належного виховання, відповідачка належним чином не забезпечує здобуття дитиною освіти та інших важливих аспектів життя у такому віці. При цьому, він вважає, що проживання його сина разом з ним буде відповідати принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

29 січня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зобов`язати матір дитини - ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з ним шляхом відеозв`язку, в тому числі з використанням месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp, тривалістю 1 година з 19:00 год. по 20:00 год. за київським часом.

Позивач зазначає, що забезпечення позову у такий спосіб узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду у сімейних спорах з приводу визначення місця проживання дитини.

Позивач посилався на те, що через тривалу протиправну поведінку відповідачки, його контакт з сином повністю обірвався, йому невідомо місце його проживання, умови проживання, стан здоров`я, тощо, оскільки відповідачка таку інформацію приховує та чинить активні та пасивні перешкоди в організації їх побачень та особистого спілкування.

Також, позивач посилався на численні висновки спеціалістів та експертів, у яких зазначено про наявність між ним та сином стійкого емоційного зв`язку, заснованого на почуттях турботи та підтримки, тому відібрання в нього сина може нанести останньому суттєву психологічну травму.

Позивач вважав, що тривалий період відсутності контактів між ним та сином, може призвести до втрати сімейного зв`язку між ними та неможливості виконати рішення суду у даній справі або суттєво ускладнити його виконання.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року заяву задоволено частково, забезпечено позов, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки WhatsApp, Telegram, Viber або будь-який інший доступний зв`язок.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду змінити в частині визначеного графіку регулярного спілкування батька з дитиною та викласти в наступній редакції: « зобов`язати матір дитини ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 в режимі відеозв`язку, в тому числі з використанням месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp тривалістю 1 годину з 19:00 год. до 20:00 год. за київським часом; в порядку контролю за виконанням судового рішення та з метою забезпечення примусового виконання судового рішення зобов`язати уповноваженого державного виконавця здійснювати перевірку виконання боржником судового рішення шляхом приєднання з будь-якого місця (адреси) до відеозв`язку, в тому числі з використанням месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp під час спілкування батька з дитиною у встановлений графік та години спілкування.»

Позивач зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи, не врахував те, що наразі дитина проживає з відповідачкою та ОСОБА_5 , від яких зазнає фізичного та психологічного насильства, що підтверджується численними висновками психологів та експертів. Крім цього, чоловік відповідачки - ОСОБА_5 , який є заступником начальника сектору кримінальної поліції відділу № 1 (м. Вишневе), був затриманий працівниками ДБР за підозрою у вчиненні тяжких злочинів, пов`язаних із

незаконним обігом наркотичних засобів.

Позивач посилається на те, що станом на даний час йому невідомо місце перебування його сина, а з 24 серпня 2024 року він позбавлений можливості спілкуватись з сином. Очевидно, що дитину вивезли на територію росії або тимчасово окуповану територію України, про що дитина неодноразово повідомляла під час її опитування експертами.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував неодноразово висловлений правовий висновок Верховного Суду у даній категорії справ, який наголошував на необхідності щоденного спілкування батьків з дітьми.

Також, позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував надані ним висновки спеціалістів та експертів, в яких зазначено, що ОСОБА_3 має міцний та надійний емоційний зв`язок з батьком, відчуття захищеності та безпеки з боку батька. При цьому, відібрання дитини в батька, спричинить нанесення шкоди психічному здоров`ю дитини. Також, в даних висновках йде мова про відторгнення та дистанціювання дитини від матері, яка вчиняє по відношенню до нього насильство.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та порушення норм процесуального права.

Відповідачка зазначає, що подання позивачем даної заяви було необґрунтованим, оскільки судовими рішенням у справі № 759/1382/19 вже визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , зокрема встановлена можливість їх зустрічей кожної першої та третьої суботи та неділі з 11:00 год. суботи до 19:30 год. неділі за місцем проживання дитини з матір`ю та можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня. Відповідне виконавче провадження № 78227507 відкрито і на теперішній час, при цьому оскаржувана ухвала фактично змінює визначений судом порядок спілкування батька з сином, що суперечить принципу обов`язковості судового рішення.

Відповідачка стверджує, що 31 грудня 2021 року вона добровільно передала сина позивачу на виконання рішення суду у цивільній справі № 759/1382/19 до 9 січня 2022 року, однак той дитину не повернув, що підтверджується актом державного виконавця. Таким чином, доводи про те, що вона самочинно змінила місце проживання дитини не відповідають дійсності.

Відповідачка посилається на те, що в результаті постановлення судом даної ухвали, одночасно існують два різні правові режими спілкування батька з дитиною, що призводить до колізій та позбавляє її можливості належним чином виконувати покладені на неї обов`язки.

Відповідачка зазначає, що в діях позивача вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки його звернення до суду з даною заявою фактично направлене на спробу дублювання способу спілкування з дитиною.

Також, відповідачка вважає, що суд першої інстанції при постановленні даної ухвали фактично вийшов за межі предмета забезпечення позову, оскільки питання встановлення графіку спілкування можуть бути вирішені виключно в межах розгляду справи по суті, за результатами дослідження доказів, висновків органів опіки та піклування та врахування думки дитини.

Крім цього, відповідачка зазначає, що позивачем у його заяві не наведено будь-яких об`єктивних обставин, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідачка вважає, що суд першої інстанції фактично допустив порушення прав та інтересів дитини, ухваливши судове рішення про примусове спілкування з батьком у визначені дні та години без урахування психологічного стану й реального режиму дитини, що суперечить забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. При цьому, суд зобов`язав її примусово організовувати тричі на тиждень спілкування дитини з особою, яка раніше була визнана кривдником, що створює ризик психологічної травми та порушує право дитини на безпеку та спокій.

Відзиви на апеляційна скарги не подано.

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційних скарг, у судове засідання не з`явився, ухвалою судді Київського апеляційного суду від 6 лютого 2026 року була задоволена заява ОСОБА_2 про забезпечення його участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції, однак під час судового засідання позивач ОСОБА_2 на відеоконференцзв`язок не вийшов, до відеоконференцзв`язку не приєднався, причини неявки не повідомив.

Треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та виконавчий комітет Броварської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату, місце і час розгляду апеляційних скарг, своїх представників у судове засідання не направили.

Враховуючи положення статті 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність позивача та представників третіх осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,вислухавши пояснення відповідачки ОСОБА_2 , яка свою апеляційну скаргу підтримала, проти апеляційної скарги позивача заперечувала, вивчивши копії матеріалів справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Частково задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову,

крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.»

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).

У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо

визначення місця проживання малолітньої дитини.

Європейський суд з прав людининаголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 вказано, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини

від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 520/13963/17 зазначено, що «під час воєнного стану ОСОБА_1 разом із неповнолітньою дитиною ОСОБА_6 виїхав за межі України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про забезпечення позову та зобов`язання позивача забезпечувати щодня у будні

дні з 19.00 год. мінімум 30 хв. контакт матері з малолітньою донькою шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Теlegram» та/або програм «Zооm», «Skyре». Отже, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати відповідач, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів».

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом надання можливості позивачу спілкуватися з сином, враховуючи, що він разом із матір`ю перебувають за межами України на період воєнного стану, а дана справа розглядається протягом тривалого часу, тому ОСОБА_1 позбавлений можливості вільно спілкуватися зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19, предметом розгляду у якій було визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий захід забезпечення позову, як зобов`язання матір дитини забезпечити спілкування батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 у вівторок, четвер, суботу шляхом відеозв`язку тривалістю одна година відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості та сприятиме встановленню контакту та відновленню спілкування між батьком та сином до вирішення спору по суті.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне уточнити, що таке спілкування повинно відбуватися з 19год. до 20хв., що сприятиме точному виконанню судового рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 , що рішенням судів вже були визначенні способи участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином у тому числі і шляхом спілкування з сином засобами телефонного зв`язку, а відтак постановлення оскаржуваної ухвали створить суперечності з попереднім рішенням суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виконання судового рішення у справі № 759/18906/23 не є перешкодою у виконанні ухвали суду про забезпечення позову, а способи спілкування батька з сином, які визначенні зазначеними судовими рішеннями, не суперечать між собою.

Крім того, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачка не виконує рішення суду у справі № 759/18906/23 і не дає йому можливості спілкуватися з сином, тому ухвала суду про зобов`язання відповідачки забезпечити спілкування батька з сином у визначенні дні та часи сприятимевстановленню контакту та спілкуванню між батьком та сином до вирішення спору по суті.

Посилання в апеляційній скарзі відповідачки ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції фактично допустив порушення прав та інтересів дитини, ухваливши судове рішення про примусове спілкування з батьком у визначені дні та години без урахування психологічного стану й реального режиму дитини, що суперечить забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ухвала суду не містить примусового обов`язку сина сторін спілкуватися з батьком, а містить зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити відеозв`язок для спілкування батька з сином.

При цьому відповідачкою не було надано доказів, що син не бажає спілкуватися з батьком і таке спілкування не відповідає інтересам дитини або призводить до негативних наслідків для дитини.

Також відповідачкою не надано доказів, що режим дня дитини буде суттєво порушений у разі спілкування дитини з батьком у визначенні судом дні та часи.

Разом з цим, колегія суддів, враховуючи взаємовідносини сторін, які перебувають у тривалому особистому конфлікті, конкретні обставини, які виникали між сторонами та приводили до негативних наслідків, наявність рішення суду про визначення способу участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідачки забезпечувати щоденне його спілкування з сином.

Також колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 про зобов`язання уповноваженого державного виконавця здійснювати перевірку виконання боржником судового рішення шляхом приєднання з будь-якого місця (адреси) до відеозв`язку, в тому числі з використанням месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp під час спілкування батька з дитиною у встановлений графік та години спілкування з метою забезпечення примусового виконання судового рішення та в порядку контролю за виконанням судового рішення, оскільки вказане стосується виконання судового рішення, а не заходів забезпечення позову.

Інші доводи апеляційних скарг стосуються обставин, які підлягають оцінці судом при розгляді справи по суті заявленого позову, а тому не підлягають оцінці при вирішенні питання про забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, тому ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення часу спілкування батька з сином.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року змінити в частині визначення часу спілкування батька з сином, зазначивши, що спілкування повинно відбуватися у визначенні судом дні з 19год. до 20год.

В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року залити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук