Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №362/6138/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року місто Київ

справа № 362/6138/23

провадження № 22-ц/824/1122/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Охманом Олегом Володимировичем,

на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2025 року, постановлену у складі судді Марчук О.Л., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в обґрунтування вимог якої зазначила, що вона була боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв`язку із чим державним виконавцем було накладено арешт на її майно.

Постановою державного виконавця від 24 грудня 2012 року вказане виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» та передано за належністю до іншого відділу ДВС.

Арешт з її майна не знятий, що порушує її права як власника.

Посилаючись на те, що закінчуючи вказане виконавче провадження, державний виконавець неправомірно не скасував арешт із належного їй майна просила:

-визнати неправомірною бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зняття арешту з майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

-зобов`язати уповноважену особу Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з рухомого та нерухомого майна боржника та оголошення заборони його відчуження, які накладені в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-672 від 28.02.2011 року, виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Охман О.В. 23 травня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Посилається на невірне трактування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час вчинення виконавчих дій. Тетіївський відділ державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у своєму листі вказав, що виконавче провадження знищено, а тому надати інформацію щодо нього не є можливим. Васильківський відділ державної виконавчої служби скасував усі накладені на майно ОСОБА_1 обмеження в ухвалі від 23 серпня 2023 року в справі № 362/5120/23,

На день звернення ОСОБА_1 з цією скаргою до суду, відсутні відкриті виконавчі провадження, зокрема і за виконавчим листом № 2-672 від 28 лютого 2011 року, у яких апелянт є боржником. Оскільки станом на день розгляду скарги виконавчий лист № 2-672 повторно не пред`явлений до виконання, а вчинення будь - яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, тому збереження більше десяти років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 . Ані стягувачем, ані виконавчою службою не доведено підстав збереження арешту. Таким чином відсутні законні підстави для збереження арешту на майно апелянта.

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Охман О.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

В судове засідання не з`явився представник Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету відділу державної виконавчої служби, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції суду, та стягувач ОСОБА_2 , шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, яка повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд встановив, що за змістом листа № 25553 від 12 вересня 2023 року Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що постановою державного виконавця від 24 грудня 2012 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» та передано за належністю до іншого відділу ДВС.

Також, вказаним листом повідомлено, що постановою державного виконавця від 24 жовтня 2012 року було арештоване майно боржника у вказаному виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Вказані обставини також додатково підтверджено листом № 51088 від 20 грудня 2023 року Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно закінчив виконавче провадження № НОМЕР_1, оскільки виконавчий документ було направлено за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Також суд вважав, що на підставі частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, державний виконавець Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно не зняв арешт накладений на майно боржника, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено направленням виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби.

Отже, бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стосовно не зняття арешту з майна боржника є правомірною та в повній мірі абсолютно відповідає вимогам чинної на той час норми вказаного закону, оскільки державний виконавець не був зобов`язаний знімати арешт з майна боржника.При цьому, під час розгляду даної скарги, суд в повному обсязі та належним чином виконав вказівки, що містяться в постанові від 15 січня 2025 року суду касаційної інстанції щодо отримання інформації від Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області, якому за належністю було передано виконавче провадження щодо ОСОБА_1 . Як наслідок, суд вважав дану скаргу на бездіяльність необґрунтованою.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не може погодиться колегія суддів, виходячи з наступного.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV тут і далі - у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний вжити передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом положень частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у тому числі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 47 Закону № 606-ХІV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Тож, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Після завершення виконавчого провадження ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться.

Статтею 52 Закону № 606-ХІV встановлювалось, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 57 Закону). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-ХІV підлягає примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. У той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Частиною першою статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У справі, що переглядається судами встановлено, що у Тетіївському відділі державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2011 року № 2-672 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Форум» боргу в розмірі 781 514 гривень 95 копійок.

Постановою державного виконавця від 24 грудня 2012 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та передано за належністю до іншого відділу ДВС, оскільки в результаті проведених виконавчих дій було встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . (т.с. 1, а.с. 6).

Також, листом Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12 вересня 2023 року повідомлено, що постановою державного виконавця від 24 жовтня 2012 року було арештоване майно боржника ОСОБА_1 у вказаному виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

На запит суду, листом від 24 квітня 2025 року Васильківським відділом державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано відомості про те, що:

- у Васильківському відділі державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не перебуває на виконанні виконавчий лист Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2011 року № 2-672 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Форум» боргу в розмірі 781 514 гривень 95 копійок;

- не закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2011 року № 2-672 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Форум» боргу в розмірі 781 514 гривень 95 копійок;

-постановою від 23 січня 2015 року державного виконавця Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), повернуто стягувачу виконавчий лист Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2011 року № 2-672 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Форум» боргу в розмірі 781 514 гривень 95 копійок;

-вказаний виконавчий лист було повернуто на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV;

-орган ДВС не надав конкретної, чіткої відповіді та не вказав прізвище, ім`я і по батькові та контактні дані стягувача фізичної особи або найменування і контактні дані стягувача юридичної особи, якому саме стягувачу було повернуто зазначений виконавчий лист (т.с. 1, а.с. 242 - 243).

Згідно ЄДРСР ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2023 року у справі № 362/5120/23 скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зняти арешт накладений 19 листопада 2014 року на майно (кошти) боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення та провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі № 362/5120/23 апеляційну скаргу Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишено без задоволення, а ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2023 року залишено без змін.

У постанові Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року суд обґрунтував своє рішення наступним: «Оскільки станом на день розгляду цієї справи у суді першої інстанції виконавчий лист № 2-672 від 28 лютого 2011 року з жовтня 2011 року повторно не пред`явлений до виконання, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень питання про заміну сторони виконавчого провадження чи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не вирішувалося; відсутні докази, що особа, яка вважає себе правонаступником стягувача ініціювала продовження виконавчих дій, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, апеляційний суд доходить переконання, що збереження більше 10 років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 ».

Вказана постанова апеляційного суду не оскаржувалась в касаційному порядку, відповідно є такою, що набрала законної сили як і ухвала від 23 серпня 2023 року у справі № 362/5120/23.

Звертаючись до суду зі скаргою в цій справі, ОСОБА_1 просила зняти арешт з її майна, оскільки при оформленні спадщини їй стало відомо про існування нескасованої постанови про накладення арешту, незважаючи на те, що виконавче провадження щодо неї припинено, а виконавчий документ не було пред`явлено повторно до виконання. Відповідно вона обмежена у здійсненні свого права розпоряджатись належним їй на праві власності майном.

Так, відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зокрема, в статті 1 Першого протоколу до неї, яка є складовою правової системи відповідно до статті 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (постанова ВП ВС 22 вересня 2020 року № 910/378/19).

Верховний Суд у свої постановах неодноразово наголошував на те, що здійснюючи правосуддя та ухвалюючи рішення, які покликані забезпечити особі захист порушеного права, повинні застосовувати і принцип пропорційності щодо кожного конкретного випадку з урахуванням загальної картини спору.

Застосування принципу пропорційності полягає в забезпеченні балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод чи законних інтересів особи та цілями прийняття процедурного рішення, вчинення процедурної дії, а також у вжитті заходів для мінімізації таких наслідків.

Також, принцип «пропорційності» пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 185/777/17.

Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з принципів законності та пропорційності, на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилалась ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2025 року з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Охманом Олегом Володимировичем, задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Визнати неправомірною бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скасувати арешт накладений постановою державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 жовтня 2012 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на майно ОСОБА_1 реєстраційний номер обтяження 1317088.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус