Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №755/17285/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1586/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Київ

Справа № 755/17285/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Гаврилової О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна, Київська міська рада, про визнання заяв недійсними,

встановив:

В листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна, Київська міська рада, в якому просила визнати недійсною заяву про прийняття обов`язкової частки в спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеної ОСОБА_4 у червні 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А., що міститься в матеріалах спадкової справи № 55709388.

В обґрунтування позову зазначила, що влітку 2006 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до позивача з проханням взяти їх під своє піклуватися на умовах надання їм матеріальної допомоги, забезпечення продуктами харчування, ліками, забезпечення процесу лікування та в подальшому здійснення організації та фінансування всіх ритуальних послуг по їх похованню. З подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач знайома була понад 20 років.

28 жовтня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали на користь позивача два заповіти, за умовами яких кожний із них заповів позивачу по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Позивач належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання по піклуванню. Всі родичі, друзі та сусіди сім`ї ОСОБА_5 були обізнані про домовленість останніх з позивачем. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

08 лютого 2014 року позивач подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. заяву про прийняття спадщини, що відкрилася після його смерті. Цього ж дня ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 .

Позивач зазначала, що ОСОБА_4 важко перенесла смерть чоловіка і в неї почались розлади сприйняття та усвідомлення реальності. У відсутність позивача її часто почали відвідувати сусіди, ОСОБА_4 повідомляла, що сусідка бажає заволодіти її квартирою.

09 травня 2014 року сусіди повідомили, що ОСОБА_4 склала на користь їх дітей заповіт. За доводами позовної заяви, ОСОБА_4 ані станом на 27 березня 2014 року, ані тим більше в більш пізній період, в силу розладу психіки, не усвідомлювала того, що складала заповіт на користь дітей сусідів.

Крім того, виявилось, що в червні 2014 року ОСОБА_4 приводили до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. з метою складання та подачі нею заяви про прийняття обов`язкової частки в спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_3 .

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсними заповітів та спадкового договору, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року у справі 755/7546/17 було призначено судову психіатричну експертизу, за висновком якої ОСОБА_4 за життя і в період посвідчення заповіту від 23 березня 2014 року та спадкового договору від 07 квітня 2016 року страждала стійким психічним розладом, на час посвідчення заповіту від 23 березня 2014 року та спадкового договору від 07 квітня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року у справі № 755/7546/17 позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 27 березня 2014 року на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. за реєстровим номером 1560.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 07 квітня 2016 року, на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. за реєстровим номером № 506.

Визнано недійсним спадковий договір, укладений 07 квітня 2016 року на між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., за реєстровим номером 504.

10 березня 2016 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстроване в реєстрі за № 728) на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , що залишилася як спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , на іншу 1/4 квартири, що залишилася після смерті ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину не видано.

Крім цього, 25 серпня 2023 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири, що залишилась після смерті ОСОБА_4 .

Отже, позивач оформила спадщину лише на 3/4 частини квартири, оскільки ОСОБА_4 було подано заяву про прийняття обов`язкової частки в спадщині в період, коли остання вже не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними. Позивач вказувала на те, що ОСОБА_4 з березня 2014 року і в подальшому вже мала значні відхилення в психічному здоров`ї, які не могли бути не помітними.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції з власної ініціативи залучив до участі у справі Київську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд надав Київській міській раді можливість подати пояснення, проте третя особа не розіслала копії їх примірників іншим учасникам справи. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутній примірник пояснень Київської міської ради, що перешкодило позивачу бути обізнаною в процесуальній позиції третьої особи.

Апелянт вважає необґрунтованим посилання місцевого суду на частину першу статті 1277 ЦК України, яка передбачає, що за відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Проте Київська міська рада протягом семи років не подавала заяву про визнання спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4 , відумерлою, і не заявляла такої вимоги відповідно до статті 52 ЦПК України.

Апелянт вважає, що у разі належного виконання Київською міською радою своїх процесуальних обов`язків, то позивач могла би ознайомитися з позицією органу місцевого самоврядування і своєчасно відреагувати, заявивши про заміну неналежного відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Башук Ю.О. просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, мотивуючи свої заперечення тим, що у даній справі належними відповідачами за вимогами про визнання недійсними заяв, складених особою яка померла, мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а в даному випадку (виходячи з об`єкту спадкування) - Київська міська рада.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник відповідача Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Соловей О.В. заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), тоді як матеріали справи не містять відомостей про спадкоємців ОСОБА_4 , з клопотанням про витребування копії спадкової справи позивач не зверталася. За таких обставин, на переконання місцевого суду, виходячи зі змісту частин першої і третьої статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, відмови від її прийняття належним відповідачем у цій справі є орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, тобто Київська міська рада, а не Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 жовтня 2006 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори Вороніною С.А., за яким він на випадок своєї смерті зробив розпорядження: належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , заповів позивачу ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 101).

Цього ж числа, ОСОБА_4 складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської нотаріальної контори Вороніною С.А., за яким вона на випадок своєї смерті зробила розпорядження: належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , заповіла позивачу ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 7).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Відділом реєстрації смерті в м. Києві від 30.12.2013 серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років (т. 1 а.с. 103).

08 лютого 2014 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. із заявою про відмову від права на обов`язкову частку після смерті її чоловіка ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 93).

Цього ж числа позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 97).

10 червня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. із заявою про прийняття спадщини, яку нотаріально посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Максимкова О.О. Згідно з цією заявою, ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3 та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. (т. 1 а.с. 113).

25 червня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. із заявою, яку 24 червня 2014 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галущенко Н.М. Згідно з цією заявою ОСОБА_4 відкликала заяву від 08 лютого 2014 року про відмову від спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , а також прийняла спадщину після його смерті (т. 1 а.с. 119).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 01 березня 2017 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 91 року (т. 1 а.с. 179).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року у справі № 755/7546/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 03 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , який діяв в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Головного управління юстиції в м. Києві, треті особи: ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Максимова Ольга Олексіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Топілко Оксана Олександрівна про визнання недійсним заповіту та спадкового договору - задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 27 березня 2014 року на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Максимовою О.О., реєстровий номер 1560.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 07 квітня 2016 року на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., реєстровий номер 506.

Визнано недійсним спадковий договір, укладений 07 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., реєстровий номер 504.

В матеріалах справи відсутні відомості про осіб, які зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , або про осіб, які отримали свідоцтво про право на спадщину, у зв`язку з чим, встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Статтями 1216, 1218 ЦК України регламентовано, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За частиною першою і третьою статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07 червня 2021 року у справі № 939/2207/19, положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину: спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Належним відповідачем у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.

У постанові Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 939/2207/19 роз`яснено, що «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до пунктів 40 і 41 постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Судом встановлено, що, пред`являючи позов про визнання недійсними заяви ОСОБА_4 від 10.06.2014 ( про прийняття спадщини) і від 25.06.2014 (про відкликання заяви від 08.02.2014 року про відмову від спадщини), позивач ОСОБА_1 визначила Центральне міжрегіональне управління юстиції (м. Київ) як відповідача у цій справі. Однак, під час провадження в суді першої інстанції вона не довела, якими саме діями відповідач порушив, не визнав чи оспорив її права, свободи або інтереси.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, предметом спору в цій справі є визнання недійсними заяв ОСОБА_4 від 10.06.2014 і від 25.06.2014 щодо прийняття спадщини (т. 2 а.с. 209), що жодним чином не перебуває у матеріально-правовому зв`язку з відповідачем, який не має будь-якого відношення до спадкового майна і вищезазначених заяв ОСОБА_4 .

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові з огляду на пред`явлення позову до неналежного відповідача, застосувавши норми матеріального права, що підлягали застосуванню, та правильно встановивши фактичні обставини, тобто ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

В апеляційній скарзі позивач посилалася на те, що Київська міська рада була залучена до участі в цьому судовому процесі як третя особа за ініціативи місцевого суду, однак згодом суд сам повернув пояснення органу місцевого самоврядування через те, що іншим учасникам справи не було надіслано примірників пояснень, що перешкодило позивачу ознайомитися з процесуально-правовою позицією міської ради відносно суті спору.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи як необґрунтовані, оскільки процесуальне рішення місцевого суду про повернення пояснень третьої особи щодо позову чи відзиву не впливає на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та жодним чином не впливало на здатність позивача належним чином реалізувати процесуальний обов`язок з правильного визначення відповідача у справі. Відмова суду першої інстанції в задоволенні позову до Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) ґрунтувалася на законі й не залежала від процесуальної поведінки представника Київської міської ради.

Також апелянт не погодився з посиланням місцевого суду на положення частини першої статті 1277 ЦК України, зазначаючи, що Київська міська рада не зверталася із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Апеляційний суд вважає зазначені доводи безпідставними, оскільки позивач не зверталася до місцевого суду з клопотанням про витребування копії спадкової справи і під час провадження в суді першої інстанції вказала, що інших спадкоємців немає. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, адже за відсутності спадкоємців потенційно майно може перейти у власність територіальної громади, в межах юрисдикції якої знаходиться відповідне нерухоме майно, що є предметом спадкування, що безпосередньо випливає з диспозиції частини першої статті 1277 ЦК України (постанова Верховного Суду від 07 червня 2021 року у справі № 939/2207/19). Тож у матеріальних правовідносинах за даних обставин, за відсутності інших спадкоємців, спір виникає між позивачем та Київською міською радою.

Також апелянт стверджує, що у разі належного виконання Київською міською радою своїх процесуальних обов`язків, то позивач могла би ознайомитися з позицією органу місцевого самоврядування і своєчасно відреагувати, заявивши про зміну неналежного відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини третьої статті 13 учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Абзац перший частини другої статті 51 ЦПК України передбачає, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року залучено до участі у справі Київську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а.с. 200).

Останнє судове засідання у справі відбулося 19 травня 2025 року (т. 2 а.с. 201). Тобто, позивач володіла більш ніж достатнім проміжком часу для того, щоб порушити перед судом вищезазначене питання, але не зробила цього.

Позивач не довела, що суд першої інстанції обмежив її у праві заявити клопотання про заміну неналежного відповідача на належного чи змінити процесуальний статус залученої до провадження ухвалою суду третьої особи на відповідача, або що існували інші, об`єктивні перешкоди в реалізації цього процесуального права, з огляду на що ці доводи колегія суддів відхиляє.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим, відповідає нормам процесуального права та фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.