Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №761/18896/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року місто Київ

справа № 761/18896/23

провадження № 22-ц/824/579/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач -Київська міська рада

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Балацьким Ігорем Володимировичем,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року,ухвалене у складі судді Саадулаєва А.І., -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року Київська міська рада звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькова І. Г., Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський", про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна, в якій просила суд: - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Слінькової І. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2021 року № 58373224 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 157835680000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на нього; - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_3 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна орієнтованою площею 21,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 вересня 2013 року № 5899418, яким за ОСОБА_5 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою ухвалення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 980, виданий 13.04.2006, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецька О.П.

Надалі, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пірхою І. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2020 року № 51795869, яким за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна. Підставою ухвалення даного рішення є: свідоцтво про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 797, виданий 26 березня 2020 року, видавник: Пірха І.С. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва.

Згодом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою І.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2021 року № 58373224, яким за ОСОБА_4 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою ухвалення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1526, виданий 26 травня 2021 року, видавник: Слінькова І.Г, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ.

Згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (КП «БТІ») за адресою в АДРЕСА_1 в ГБК «Киянівський» проведена реєстрація права власності за ОСОБА_5 на зазначений гараж на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. від 13 квітня 2006 року № 980. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_7 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала.

Оскільки Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки ні ОСОБА_8 , ні іншим фізичним чи юридичним особам під будівництво, а тому, вважає позивач зазначений об`єкт нерухомого майна є самочинним, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькової І.Г. від 26 травня 2021 року № 58373224 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку.

Крім того, позивач зазначає, що ні відповідач, ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_5 , ні інші фізичні чи юридичні особи не оформлювали належним чином права власності (користування) земельною ділянкою, на якій знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна, і, яка, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Так, в результаті дій ОСОБА_5 , а у подальшому ОСОБА_6 та відповідача, за ними зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, такі дії спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Києва, що по суті своїй є правочином, який порушує публічний порядок.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку, незаконно набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, вони не могли розпоряджатись спірним майном, зокрема шляхом передачі його іншим особам (у тому числі відповідачу), шляхом продажу чи передачі у спадок. Існування вказаного договору купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину перешкоджають Київській міській раді у реалізації від імені територіальної громади правомочностей володіння і розпорядження земельною ділянкою через незаконне розміщення на ній майна, яке є предметом свідоцтва та договорів купівлі-продажу.

Механізм захисту прав територіальної громади шляхом скасування рішення, припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з одночасним знесенням зазначеного об`єкта самочинного будівництва не призведе до непропорційності втручання у права відповідача, оскільки захист землі, яка на праві власності належить територіальній громаді міста Києва, створення належних умов для реалізації прав громадян і забезпечення населенню доступу до землі, превалюють над індивідуальними правами окремих осіб (у даному випадку інтереси ОСОБА_3 ). Також, зазначає позивач про те, що договір купівлі-продажу не є тим документом, який у розумінні чинного законодавства надає відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, зазначений договір не може породжувати право на користування земельною ділянкою, оскільки за своєю правовою природою не є договором, який би надавав особі будь-яких правомочностей щодо неї.

Ураховуючи викладене та зважаючи на те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан шляхом знесення об`єкту нерухомого майна та поверненню позивачу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року задоволені позовні вимоги Київської міської ради до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус КМНО м. Києва Слінькова І.Г., Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів " Киянівський ", про усунення перешкод у володінні, розпорядженні земельної ділянки, припинення права власності, знесення об`єкта нерухомого майна.

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Слінькової І.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2021 року № 58373224 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_9 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 157835680000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на нього.

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об`єктом нерухомого майна орієнтованою площею 21,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Балацький І.В. 20 лютого 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає, що рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, судом не досліджено та не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що ОСОБА_10 набув право власності на нерухоме майно (гараж № НОМЕР_1 ) на законних підставах. Як на момент купівлі гаража першим власником ОСОБА_5 , так і на момент реєстрації прав та їх обтяжень за відповідачем даний об`єкт нерухомого майна був частиною автокооперативу «Киянівський». Законом не передбачена можливість приватизації земельної ділянки під гаражем, розташованим в межах гаражно-будівельного кооперативу. Посилається на рішення ЄСПЛ та висновки Верховного Суду щодо захисту права приватної власності особи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Київської міської ради заперечує проти її задоволення, просить залишити таку без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Балацький І.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення , яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача Глущенко А.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

В судове засідання не з`явились треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Слінькова І. Г. та представник Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський", про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулись до суду з відміткою «Укрпошти» «адресат відсутній за вказаною адресою».

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення від 7 червня 1976 року № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 ґа по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва від 10 серпня 1976 року № 1071, передано земельну ділянку по Киянівському провулку 14-16 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

Пунктом 12 рішенням Київської міської ради від 24 квітня 2003 року № 411/571:

- припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною відповідно до рішення виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва рішенням № 545/22 від 7 червня 1976 року «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів» у зв`язку з добровільною відмовою від цих земель (лист-згода від 28 березня 2003 року № 01/37-1550);

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_2 ;

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО", за умови виконання п. 12.1 цього рішення, у короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 1,97 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у АДРЕСА_4 , у тому числі: площею 1,70 га - за рахунок земель міської забудови; площею 0,27 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

- визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 7 червня 1976 року № 545/22 "Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів".

Пунктом 8 рішення Київської міської ради 18 березня 2004 року № 125/1335:

- Договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2003 року № 91-6-00177 з товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТНЕ ЖИТЛО" розірвати за згодою сторін (лист-згода від 3 лютого 2004 року № 06) та перевести зазначену земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13 - 21 у Шевченківському районі м. Києва;

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "МЕГАГРАД", за умови виконання п. 8.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13 - 21 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови;

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 12 рішення Київської міської ради від 24 квітня 2003 року № 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";

У січні 2008 Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський" (далі Автокооператив "Киянівський") звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Мегаград", за участю третьої особи - Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про: - визнання за Автокооперативом "Киянівський" права користування земельною ділянкою площею біля 0,3 га по Киянівському провулку, 19; - визнання недійсним пункту 12 рішення Київської міської ради від 24.04.2003 № 411/571; - визнання недійсним пункту 8 рішення Київської міської ради від 18.03.2004 № 125/1335; - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ВВК № 525312 від 09.11.2004, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мегаград".

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 липня 2008 року позовні вимоги задоволені частково.

За апеляційною скаргою ТОВ "Мегаград" Київський апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 14 липня 2008 року в апеляційному порядку, постановою від 27.11.2008 р. скасував його, та прийняв нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Вищий господарський суд України у постанові від 7 квітня 2009 року у справі № 6/76 зазначив наступне: «Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) вказаної норми). Відповідно до пунктів 3,4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Зі змісту вказаної норми вбачається, що добровільна відмова це припинення за власною волею права користування та права власності на земельну ділянку. Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської ради № 411/571 від 24 квітня 2003 року припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 7 червня 1976 року № 545/22 у зв`язку із добровільною відмовою. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Зі змісту частини 3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється. Під час здійснення апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач (Автокооператив "Киянівський") не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_4 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 24 квітня 2003 року та 18 березня 2004 року. Позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки та її оформлення у встановленому законом порядку. Крім того, під час здійснення апеляційного провадження судом було встановлено, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є рухомим майном.»

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рябоконь О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 вересня 2013 року № 5899418, яким за ОСОБА_5 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 980, виданий 13 квітня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецька О.П.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пірхою І. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2020 року № 51795869, яким за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на Об`єкт нерухомого майна. Підставою винесення даного рішення є: свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 797, виданий 26 березня 2020 року, видавник: Пірха І.С. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою І. Г., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2021 № 58373224, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 . Підставою винесення даного рішення є: договір купівлі-продажу, серія та номер: 1526, виданий 26 травня 2021 року, видавник: Слінькова І.Г, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, м. Київ.

Згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 в ГБК «Киянівський» проведена реєстрація права власності за ОСОБА_5 на зазначений гараж на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. від 13 квітня 2006 року № 980.

Зазначений Об`єкт нерухомого майна розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Київська міська рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, на якій розташований самочинно зведений об`єкт нерухомого майна - гараж, право власності на якій зареєстровано на ім`я ОСОБА_10 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , під будівництво ні ОСОБА_7 , ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Також відсутнє будь-яке речове право Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій наявний об'єкт нерухомого майна відповідача.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , збудоване нерухоме майно, а саме гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України. В результаті незаконної реєстрації права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Києва, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Обраний позивачем спосіб захист є ефективним і призведе до відновлення порушеного права позивача.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів з урахуванням наступного.

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).

Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 376 ЦК України розташована у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на земельну ділянку.

У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено. Такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № № 908/2388/21 виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки - Київської міської ради.

У цій справі Київська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_3 , як останнього набувача гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 із позовом про усунення перешкод позивачу, як власнику земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, на якій розташований гараж № НОМЕР_1 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на нього та приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан.

Суд встановив, що виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення від 7 червня 1976 року № 545/22 «Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для машин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів боксів», площею земельної ділянки приблизно 0,3 ґа по АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Шевченківської райради депутатів м. Києва від 10 серпня 1976 року № 1071, передано земельну ділянку по Киянівському провулку 14-16 автокооперативу «Киянівський» для установки металевих гаражів, затвердив перелік членів автокооперативу, його керівні органи та склад ревізійної комісії.

У подальшому серед іншого рішенням Київської міської ради від 24 квітня 2003 року № 411/571 (пункт 12) та від 21 жовтня 2003 року № 91-6-00177 (пункт 8)визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 7 червня 1976 року № 545/22 "Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів" та визнано таким, що втратив чинність, пункт 12 рішення Київської міської ради від 24 квітня 2003 року № 411/571 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" відповідно.

Крім того, пунктом 8 рішення Київської міської ради 18 березня 2004 року № 125/1335: - затверджено проект відведення земельної ділянки ТОВ "МЕГАГРАД" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13 - 21 у Шевченківському районі м. Києва; - передано ТОВ "МЕГАГРАД", за умови виконання п. 8.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,58 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу з об`єктами житлово-громадського та готельно-офісного призначення у пров. Киянівському, 13 - 21 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі: площею 1,97 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 3,61 га - за рахунок земель міської забудови.

У цій справі третьою особою є Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів "Киянівський", який у січні 2008 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, ТОВ "Мегаград", за участю третьої особи - Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та просив визнати за Автокооперативом "Киянівський" права користування земельною ділянкою площею біля 0,3 га по Киянівському провулку, 19; визнати недійсним пункт 12 рішення Київської міської ради від 24 квітня 2003року № 411/571 та пункт 8 рішення Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335; визнати недійсним договору оренди земельної ділянки ВВК № 525312 від 9 листопада 2004 року, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Мегаград" (справа № 6/76).

Вищий господарський суд України у постанові від 7 квітня 2009 року у справі № 6/76 залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2008 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено та встановив, що рішенням Київської міської ради № 411/571 від 24 квітня 2003 року припинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 7 червня 1976 року № 545/22 у зв`язку із добровільною відмовою. Автокооператив "Киянівський" не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у пров. Киянівському, 13-21, у Шевченківському районі м. Києва, отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київською міською радою від 24 квітня 2003 року та 18 березня 2004 року.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві на підставі договору купівлі - продажу прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 вересня 2013 року № 5899418, яким за ОСОБА_5 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пірхою І. С. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 березня 2020 року № 51795869, яким за ОСОБА_6 зареєстровано приватну власність на Об`єкт нерухомого майна.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Сліньковою І. Г., на підставі договору купівлі - продажу серія та номер: 1526, виданий 26.05.2021, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2021 року № 58373224, яким за ОСОБА_4 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, згідно з даними реєстрових книг КП Київської міської Ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 в ГБК «Киянівський» проведена реєстрація права власності за ОСОБА_5 на зазначений гараж на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Маковецькою О.П. від 13 квітня 2006 року № 980.

Зазначений Об`єкт нерухомого майна ( гараж) розташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису здійснена 2 січня 2023 року індексний номер: 66006176.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельної ділянки комунальної власності на території міста Києва, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Києва.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_7 , ні іншим юридичним чи фізичним особам, в тому числі Автокооперативу по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський» у власність чи користування не приймала, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушено право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Зазначене також підтверджує відсутність рішень та проєктів рішень Київської міської ради на офіційному веб-сайті https://kmr.gov.ua/на вкладці нормотворчої діяльності.

Водночас, відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Київська міська рада, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Києва, підтвердила, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування не передавала.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про належність земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 в особі Київської міської ради та будівництво гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 21.6 кв. м. без наявних на те дозвільних та правовстановлюючих документів, та відповідно реєстрацію права власності рядом осіб на цей гараж, в тому числі і ОСОБА_4 з порушенням законного порядку набуття права власності. У свою чергу, згідно наведеного вище, гараж № НОМЕР_1 є об`єктом самочинного будівництва.

У постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру.

До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності. Самостійного значення для виникнення права власності факт державної реєстрації не має.

При цьому термін «визнання», який вживається в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормах статті 376 ЦК України, має різне змістовне значення. В контексті регулювання відносин, пов`язаних із самочинним будівництвом, термін «визнання» має чітко визначений зміст - визнання судом права власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці за тією чи іншою особою. Самою по собі реєстраційною дією передбачений статтею 376 ЦК України судовий порядок не може бути підмінений.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123).

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Повноцінне здійснення прав на нерухоме майно неможливе без державної реєстрації з огляду на те, що вона є завершальним етапом набуття повного обсягу речових прав. Однак сама по собі державна реєстрація речових прав не захищає учасників цивільних відносин від порушень права власності та інших речових прав.

Як слідує із змісту частини третьої статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатись за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, з урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_10 набув право власності на гараж № НОМЕР_1 на законних підставах, оскільки як на момент купівлі гаража першим власником ОСОБА_5 , так і на момент реєстрації прав та їх обтяжень за відповідачем даний об`єкт нерухомого майна був частиною автокооперативу «Киянівський» не відповідають обставинам справи, оскільки як встановлено рішенням Вищого господарського суду України від 7 квітня 2009 року у справі № 6/76 позивач Автокооператив «Киянівський» не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_4 , оскільки пунктом 12 рішення Київської міської ради від 24 квітня 2003 року № 411/571 визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 545/22 від 7 червня 1976 року "Про відведення земельної ділянки виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих по Киянівському провулку під влаштування відкритої автостоянки для автомашин індивідуального користування з встановленням металевих гаражів-боксів". Відповідно і право на укладення договорів купівлі - продажу об`єктів нерухомого майна, зокрема і гаражу № НОМЕР_1 автокооператив не набув.

Щодо захисту права приватної власності особи, визначених у рішеннях ЄСПЛ та висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач, як на підставу скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 листопада 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Як правильно зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, звернення Київської міської ради до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до визначеного, особа, яка не набула права власності на земельну ділянку, не може зазнавати втручання у приватну власність, оскільки відсутність власницьких прав перешкоджає визнанню її приватною власністю на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, у відповідності до принципів правового демократичного суспільства, не є втручання у правову власність, коли таке втручання слугує легітимній меті, що підтримує загальний інтерес та нівелює негативні наслідки для суспільства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини цієї справи, здійснено системний аналіз наданих сторонами доказів, що мало наслідком ухвалення обґрунтованого рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а зводяться фактично до незгоди з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, а тому така не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Балацьким Ігорем Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус